«Булінг — це наслідки комплексу проблем, які виникають у школах…»

Правозахисні організації та соціологи б’ють на сполох: в Україні 80% дітей у школах стають жертвами булінгу (від англійського bullying — цькування, залякування). Керівник відомої ГО «Батьки-SOS» Олена Бондаренко каже:

«Коли ми аналізуємо дописи у групі «Батьки — SOS», то бачимо, що батьки пишуть про проблему булінгу вже у тих випадках, коли дитина серйозно фізично постраждала від кривдників. Тобто складається враження, що батьки ще не ідентифікують цькування як проблему, у вирішення якої мають втручатися дорослі. Частіше батьки перекладають вирішення на плечі самих дітей. Найчастіша порада: «Дай здачі».

Журналіст «ВЗ» дізнавалася, наскільки явище булінгу вкоренилося у шкільне життя.

Декілька місяців тому у Київському ліцеї рекламної та податкової справи № 21 однокласники жорстоко побили учня 7-го класу Максима Чернікова (на фото). Максим був у класі новачком.

Мама потерпілого хлопчика Анна Чернікова написала на своїй сторінці у «Фейсбуці»: «Мій син Максим Черніков, учень 7-го класу, отримав важкі травми (перелом хребта!), ставши жертвою однолітків просто у школі, посеред навчального дня. Мене у той день не було у Києві (я поїхала на два дні у відрядження). Ось розповідь моєї мами, яка забирала у той день Максима зі школи: „Максим подзвонив мені зі школи після другого уроку і, плачучи, розповів, що його побили однокласники, штовхнули кулаком у груди, і він впав на підлогу. Зараз у нього дуже болить спина і у грудях. Все це сталося на перерві. Після закінчення другого уроку двоє хлопців — Феcенко Володимир і Некришевич Владислав — почали видирати у Максима сумку зі спортивним одягом і розкидати його, а Максим хотів забрати свої особисті речі. Увесь процес Некришевич Владислав знімав на відео. Старшокласники, побачивши цю сцену, забрали у них сумку і повернули Максиму речі, а Некришевича змусили видалити відео. Мій онук втік від хлопців з 4-го на 2-й поверх. Вони побігли за ним і почали знову бити Максима, вже на 2-му поверсі. Максим не зміг їм протистояти, бо однокласники були набагато міцнішої статури. Чергових вчителів у школі на жодному з поверхів не було. Керівництво ліцею не вжило жодних (!) заходів для надання допомоги дитині. Коли я приїхала до школи і зрозуміла, що у Максима серйозна травма, я наполягла, щоб викликали „швидку“. Класний керівник подзвонила моїй дочці й сказала, що хлопчика потрібно забрати зі школи, бо він упав і у нього болить спина“. Наше життя зараз перетворилось на пекло. Моя родина досі у шоку від того, що сталось, і ми готуємо позов до суду…».

Я зателефонувала до ліцею, аби довідатися, як почувається потерпілий хлопчик і чи зробив навчальний заклад висновки?

Заступник директора з навчально-виховної роботи Ліцею рекламної та податкової справи № 21 Ніна Сорочан (виконує також обов’язки директора, бо після цієї ситуації керівника навчального закладу звільнили, а нового оберуть на конкурсній основі у серпні) розповіла: «Максим займається з нашими вчителями індивідуально, удома. Пише контрольні роботи, відповідає. Має оцінки в окремому журналі. Щодо наслідків, буде суд. Але школа до цього суду не має відношення (?! — Авт.). Суд буде між батьками Максима і батьками дітей, які обвинувачуються у побитті Максима. Засідання буде у 20-х числах травня».

«Ви зробили висновки щодо цієї ситуації?» — питаю пані Сорочан. «Це не був булінг, а нещасний випадок. Школа має своє уявлення про цю ситуацію, мама має своє. Недоліком було те, що не було чергового вчителя у коридорі. Вчитель повела дітей в їдальню. Сказати об’єктивно, як це трапилося, не може ніхто. Якщо б були встановлені камери (ми зараз над цим працюємо разом з батьками), ми могли б говорити про 100% об’єктивізм цієї ситуації. Зі слів Максима, він начебто підставив ніжку. Один хлопець спіткнувся. Потім він штовхнув Максима в груди, і той впав на рюкзак. І навіть у довідці, яку первинно нам надав ОХМАТДИТ, не було перелому хребта, у довідці було вказано „забій грудної клітки“. Потім мама робила інші рентгени. Там не перелом хребта, як афішують, а компресійний перелом двох хребців (3 і 4 грудного відділу). Сьогодні дитина встає і ходить».

Я запитала громадську активістку Олену Бондаренко, чи завжди на булінг реагують вчителі? Буває, цькують, наприклад, дітей, які мають зайву вагу або якісь фізичні вади, або через різне матеріальне становище. «Реагують, але чи правильно? Бо можна відреагувати по-різному. Можна сказати скривдженому «сам винен», можна викликати до школи батьків і розбирати факт бійки, але не пов’язувати його з цілою низкою подій, яка свідчить про булінг, а сказати «щось не поділили і побилися». Тобто реакції є, але не завжди правильні. Вчителі ефективніше б протидіяли булінгу, якби мали щось подібне до протоколів поведінки протидії булінгу: чіткі інструкції, що робити, у якому порядку, до кого звертатися по допомогу. Адже булінг може бути трьох видів: «діти проти дітей», «діти проти вчителя» і «вчитель проти дитини».

Тобто вчитель через брак знань, використання авторитарних методів управління класом, у пошуку підтримки серед інших дітей проти одного, скажімо так, нестандартного учня, може стати причиною булінгу. Сформувати у класу таку модель поведінки. Часто це трапляється ще у початковій школі. «Знову Іванов!», «Хто ще, крім Іванова, міг це зробити!», «Дітки, скажіть, який Іванов поганий, скажіть, що ви про нього думаєте», — ми чули і такі висловлювання вчителя на уроках. І цей вчитель залишить дітей після початкової школи, а вони з собою понесуть у підлітковий вік його методи…".

«Хто має вплинути, щоб такі інструкції з’явилися. І як мають діяти батьки дітей, з яких знущаються?» — цікавлюся у громадської активістки. «Вплинути має суспільство. Батьки. Вони мають говорити про цю проблему, вони повинні вимагати у школи вирішення проблеми булінгу, — веде далі Олена Бондаренко. — Вони повинні вимагати дотримання прав дітей у школі, толерантного ставлення педагогів до учнів… Булінг — це наслідки цілого комплексу проблем, які виникають у школах. Так, є організації, які допомагають впоратися з булінгом, шкільні офіцери поліції, психологи проводять лекції, спрямовані на запобігання цькуванню. Зараз вже є багато проектів міжнародних організацій, порад правозахисників і психологів, як впоратися з цим явищем. Тобто спершу таки треба спрямувати зусилля на запобіжні заходи, а не чекати, доки хтось постраждає».

Психолог Христина Бавшина каже, що мала такий випадок. «До мене звернулася знайома з проблемою, що на її сина, який навчався у першому класі, здійснюється психологічний булінг як з боку дітей, так і з боку батьків та вчителів, — розповідає психолог. — Попри боротьбу мами хлопчика, все закінчилося тим, що дитину перевели в іншу школу.

Чому у школах відбувається цькування? На мою думку, батьки дуже мало приділяють часу на виховання своїх дітей ще з дошкільного віку. Дітям фактично не знайомі такі цінності, як доброта, співчуття тощо. На жаль, сьогодні булінг відбувається у тих місцях, де контроль з боку дорослих менший або відсутній взагалі! «.

Психолог зазначає, часто вчителі не хочуть втручатися у такі ситуації. А батьки повинні рятувати своїх чад, каже пані Христина, звертатися до психологів, щоб дитина не почувалася жертвою. «Булінг у дитячому віці залишає суттєвий відбиток на психіці. Людина може залишитися нереалізованою як особистість у всіх аспектах її життєдіяльності. У неї буде занижена самооцінка, невротичні стани тощо».

Батько п’ятикласника, «айтішник» Олександр Скакунов (родина декілька років жила у Данії, але переїхала з Криму до Львова) розповів: «Коли син першого дня повернувся з приватної школи, поскаржився, що три хлопці на перервах дають йому по потилиці і втікають. Це повторилося тричі. Що я зробив? Поговорив з самими хлопцями, пояснив, що так робити негідно. У мене все вийшло, ніхто з хлопців не ощирився. Поговорив з батьками хлопців. Вони з’ясували, що у них є один заводій, який дав їм «завдання» — дати сину по потилиці. Виявилося, що він дістав своїми витівками і батьків, і вчителів. Троє батьків написали заяви, і цього хлопчика забрали з класу. Я заяви не писав, бо вважаю, що це не вирішує проблеми.

Поговорив з адміністрацією школи, — веде далі Олександр Скакунов. — У Данії школа робить усе, аби діти здружилися. Наприклад, у сина у данській школі було так: два-три одноклассники мають побувати у тебе вдома. Разом

побавитися. Бо якщо дитина бачить, як живуть її однокласники, вона, швидше за все, не буде нікого цькувати. Адже одноліток вже не є незнайомцем! У нас такого немає. Я намагався донести цю думку до адміністрації школи. Вони в принципі «за». Але у мене склалося враження, що в українських педагогів немає розуміння важливості цієї проблеми. І тому немає інструментів, крім як стандартних повчань. Злагоджений колектив створює злагоджену країну. А данці саме такі. Нам треба у них вчитися. Планую знайти тренера-психолога, який би здружив наш клас. Бо інші батьки скаржаться, що у класі кожен сам за себе, а інших вважають чужими та конкурентами. Немає команди".

Валентина Матяшук, яка займається запровадженням в освіті гуманної педагогіки, каже: «Булінг — тіньовий бік школи, який учні старанно приховують від вчителів та батьків. А жертвам цькування часто соромно зізнатися у своїй „слабкості“, крім того, вони можуть бути залякані. На жаль, чимало батьків просто неуважні до власних дітей та їхнього настрою…».