З хворобою наодинці не залишайте...

143 тисячі — стільки українців торік дізналися, що хворіють на рак. Цей діагноз рано чи пізно ставлять кожному четвертому чоловіку та кожній шостій жінці. Загалом онкохворих в Україні - 1 млн. Половині пацієнтів не вдається побороти недугу. У Національному інституті раку підрахували: чоловіки найчастіше помирають від раку дихальних шляхів (трахеї, бронхів, легень), жінки – від раку молочної залози. Рак досі звучить як вирок, однак статистика не дасть збрехати: 85-90% пацієнтів, у яких рак діагностували на ранніх стадіях, повністю одужують. Чим більш запущена хвороба, тим більш дороговартісним і тривалим буде лікування та тим меншими будуть шанси її перемогти. За статистикою, кожен двадцятий хворий через брак коштів відмовляється від операції, хіміо- чи промененової терапії. Однак рак — не та хвороба, яка чекає. Без лікування завжди дає метастази, коли злоякісні клітини “розбігаються” по організму і уражують інші органи. Благодійний фонд “Таблеточки” зібрав рекомендації для тих, чиїм рідним поставили діагноз “рак”.

Не впадайте у відчай

До середини минулого століття рак був майже невиліковною хворобою. Звичайно, в онкології велику роль відіграє своєчасна діагностика та лікування за сучасними протоколами. Важливим фактором є і тип захворювання: деякі види раку виліковні у понад 90% випадків, для деяких все ще шукають ефективний варіант лікування. У будь-якому випадку, рак – не вирок. Це – складне захворювання, яке, однак, дає людині час і шанс.

Дайте собі час на адаптацію

Почувши діагноз близької людини, можете відчувати страх, тривогу, хвилювання і шок. Це - нормально. Інколи хочеться одразу кинутись на допомогу і почати щось робити – і це теж нормально. Однак не варто поспішати. Тільки прийнявши і усвідомивши те, що сталось, зможете підтримати близьку людину. Звісно, це - не заклик до бездіяльності, бо часто при онкологічних захворюваннях діяти потрібно швидко, без затримок.

Дізнайтесь про захворювання і лікування якомога більше

Хороших і зрозумілих матеріалів про останні наукові дослідження з онкології, опублікованих українською або російською мовами, не так уже й багато. Тому краще користуватися англомовними джерелами. Якщо складно дається читання англійською мовою, попросіть допомоги у близьких чи друзів, які нею володіють.

Коли зберете інформацію про діагноз, намагайтесь не тиснути на близького, не нав’язувати йому свою думку. Уникайте прямих порад, таких, як «Ти обов’язково маєш це спробувати» або «Треба зробити саме так». Не наводьте аналогії з лікуванням інших видів раку, не ставте за приклад історію лікування іншої людини, адже кожен організм реагує на хворобу по-різному. Краще сказати: «Знайшов/читав інформацію, можливо, вона стане тобі у пригоді». Пам’ятайте, що рішення про лікування приймає хворий або ж його офіційний представник (у випадку дітей – батьки чи опікуни).

Отримайте ще одну думку

Навіть якщо ваша близька людина потрапила на прийом до кращого спеціаліста, завжди маєте право вислухати ще одну думку професіонала. Покажіть йому знімки, аналізи, результати імуногістохімії.

Повідомте родичів про хворобу

Зробіть це спільно з хворим, адже тільки він може приймати рішення, кому говорити, а кому ні. Не приховуйте інформації від дітей, аби вони не почали звинувачувати себе у тому, що відбувається, та думати, що їх розлюбили.

Пропонуйте допомогу

Ніхто не може впоратись з бідою наодинці. Після поставленого діагнозу людині знадобиться вирішити безліч питань: пошук клініки і лікаря, купівля ліків, пошук донорів і коштів на лікування. Важливими є питання побуту (такі, як покупка продуктів, приготування їжі, піклування про дітей). Усе залежить від ваших можливостей, але якщо справді хочете допомогти, не обмежуйтесь словами: «Телефонуй, якщо буде щось потрібно». Це - абстрактні слова, які без конкретної пропозиції допомоги можуть виглядати звичайною чемністю. Не опікуйте надмірно хворого, аби не почувався безпорадним. Розраховуйте свої сили. Якщо це разова допомога, скажіть про це. Якщо готові допомагати постійно, намагайтеся дотримуватися обіцянки. Якщо людина відмовляється від допомоги, не нав’язуйте її і не ображайтеся.

Просіть про допомогу

Онкохворим (особливо дорослим), на жаль, не часто допомагають. Багатьох лякають великі суми на лікування, але допомога не обов’язково повинна бути фінансовою. Люди іноді не знають, як допомогти, тому починають робити те, що хворому не потрібно або навіть неприємно. Наприклад, провідувати його і плакати. Варто спрямувати енергію таких людей у корисне русло і доручити їм якусь справу. Звертайтесь до фондів. Навіть якщо отримаєте відмову, вас можуть скерувати туди, де таку допомогу нададуть. Перелік перевірених українських фондів можна знайти на сайті «Української біржі благодійності» (www.ubb.org.ua).

Знайдіть психолога для себе і хворого, за умови, що він згоден і просить про це. Зверніть увагу, що психолог не може давати рекомендації щодо лікування онкологічних захворювань.

Як спілкуватись з хворим

Новина про захворювання стала шоком передусім для нього. Він відчуває безліч емоцій і хоче виговоритися. Ваше завдання – забезпечити йому цю можливість, бути поруч і не закривати очі на очевидне. Робити припущення можна тільки тоді, коли хвора людина про це просить та відповідаючи на її запитання. Процес лікування, медикаменти і оперативні втручання впливають не тільки на фізичний стан, а й на психіку хворого. Його настрій може змінюватися швидко і несподівано. Будьте до цього готові, проявляйте максимум поваги, розуміння і співчуття. Якщо не впевнені у собі або втомилися, краще відкласти візит чи бесіду із хворим на інший день. Наводьте приклади успішної боротьби з раком. Це також «лікує». Порадьте хворому вести щоденник.

Не звертайтесь до знахарів, цілителів, екстрасенсів

Відмова від протокольного лікування з великою долею вірогідності призведе до прогресування хвороби або навіть до смерті. Іноді лікування альтернативними методами призводить до короткочасного покращення, але потім стан різко погіршується. До цього моменту хвороба може досягти тієї стадії, при якій лікарі вже не зможуть допомогти.

Не залишайте хворого після його одужання

Після закінчення лікування життя людини вже не буде таким, як раніше. Страх повернення хвороби і психологічні переживання, пов’язані з перенесеним лікуванням, будуть якийсь час (а може, й завжди) супроводжувати людину. Хворому знадобиться тривалий період адаптації, час і підтримка, щоб повернутись до «звичайного» розміреного життя.

Якщо лікарі сказали, що нічим не можна допомогти

Потрібна ще одна думка. У той же час, не треба вірити обіцянкам знахарів, цілителів, екстрасенсів або приватних комерційних клінік, які не можуть запропонувати конкретну програму лікування. Якщо така програма запропонована, покажіть її кільком лікарям-експертам у цій галузі.