Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«У Львові вперше у житті побувала в театрі...»

Молода вчителька з Луганщини Юлія Овсієнко розповіла про нових друзів, про те, що їй сподобалось у Львові, які сувеніри купила і які має плани на майбутнє.

Вчитель молодших класів з Луганщини, з міста Кремінної, 24-річна Юлія Овсієнко, вперше побувала у місті Лева. Для 48 вчителів зі сходу, які приїхали на Львівщину і оселилися у родинах освітян, провели цікаві екскурсії. Про враження від Галичини ми розпитали луганчанку напередодні її від’їзду додому. Разом з Юлею у редакцію приїхав керівник відділу освіти Городоцької РДА Ігор Яскевич, який опікувався гостею (на фото).

Юля розмовляє хорошою українською мовою. Каже, їхнє місто україномовне. Працює у школі третій рік. Запитую, чи одразу погодилась їхати на Львівщину чи, може, вагалась? «Дуже хотіла поїхати, але вагалась, бо поїздка далека, - каже. - А я погано переношу дорогу. Але було цікаво подивитися на місто. Перейняти досвід у тутешніх вчителів. Я мала декілька уроків у Городоцькій школі. Сподобались дидактичні ігри для діток, фізкультхвилинки. Ми намагаємося прищеплювати дітям любов до України. Намагаємося і на перервах говорити українською мовою, бо на уроках — це звичне діло». «Відчули різницю між школами?» - питаю. «Хіба стіни не рідні, - усміхається молода вчителька. - Атмосфера та сама. З дітьми ми швидко знайшли спільну мову. Чи є відмінність менталітетів? Не помітила. Коли навчалась в університеті, жила у гуртожитку. Зі мною жили студенти з різних міст України. Між нами не було жодної різниці. Спілкувалися, дружили».

«З вчителями Городоцької школи були на екскурсії у Львові, - розповідає. - У Львові гарні будинки. Була вражена, захоплено роздивлялася... Гуляли містом, заходили у церкви. У Театрі ім.М.Заньковецької побували. Саме у Львові вперше у житті була у театрі. У нас містечко маленьке — немає ні театрів, ні кінотеатрів».

Запитую у Юлії, чи у них багато «вати», враженої російською пропагандою. Переконує, що проросійських настроїв у їхньому місті немає. Руйнувань у них не було. Воєнні дії були у сусідньому Рубіжному... На запитання, чому ж сталася війна (мені завжди цікаво, що думає про це конкретна людина), відповідає стримано: «Я не чіпаю цю тему. Не хочу у неї занурюватися». «Але це біда, - нашу розмову продовжує керівник відділу освіти Городоцької РДА Ігор Яскевич. - Я на Луганщині був, але проїздом. Супроводжував вчителів з Львівщини у Луганську область. І луганських на Львівщину. Був приємно вражений тим, що відновлено інфраструктуру доріг. Держава дбає про регіон. Ми проїжджали Слов’янськ, Кремінну... Не побачив жодного зруйнованого будинку. Всі державні заклади освіти, охорони здоров’я працюють у звичному режимі. Є проблеми з працевлаштуванням місцевого населення, бо зупинилися заводи».

Щодо різниці у менталітеті, то пан Ігор вважає, що відмінність хіба у тому, що галичани більше звертають увагу на релігійне, духовне виховання дітей у школах. «Вчителі з Луганщини хочуть миру та спокою, - веде далі Ігор Яскевич. - Війна зруйнувала зв’язки між друзями, між родинами, у яких інші погляди на ситуацію в Україні. Вчителі з гіркотою розповідають, як на окупованій території святкували 1 вересня. Починається лінійка, директор школи бере мікрофон і каже: «Давайте помянем тех детей, которых замордовала украинская хунта».

«Вчителі з Луганської області уже втретє на Львівщині. Я був здивований, коли заступник директора Лисичанської гімназії розповів, що їхня гімназія з українською мовою викладання у 2016 р. за результатами ЗНО увійшла в сотню найкращих шкіл України. Хоча більшість населення у Лисичанську російськомовна. Методика викладання все-таки залежить від вчителя. Навіть на такій території можна навчити мови так, щоб діти досконало знали українську. Та влада повинна більше дбати про розвиток української мови на сході України. Там досі вивіски, різноманітні рекламні щити - російською. Бачив україномовні написи лише на дорожніх знаках та назвах вулиць. Назви магазинів, організацій також переважно російською мовою».

Ігор Яскевич каже, чимало вчителів з Луганщини — люди молоді, вони і мають змінювати країну. Пан Ігор нагадав, що поїздки вчителів зі сходу на Львівщину він організовував з 2007 року. Та коли почалась війна, контакти припинилися. У тому числі у соцмережах. Одна україномовна вчителька з Горлівки (сьогодні це окупована територія) щороку приїжджала на Городоччину на Різдво. «Ми телефонували, вітали одне одного зі святами, - згадує пан Ігор. - З моєю дружиною вона обмінювалася рецептами. Потім зрозумів, що вона була нещира у своїх поглядах. Грала тут свою роль. Світогляд давно був сформований, ще до усіх цих подій».

Наостанок запитую у Юлі, чи купила львівських сувенірів? Які має плани на майбутнє? «Вчителі з Городоцької школи подарували мені чашку і книжку про Львів, - каже. - Знайшла друзів серед молодих вчителів. Ми одразу знайшли спільну мову. А від кількості сувенірів у мене очі розбігалися... Купила шоколад, каву — те, чим славиться Львів. Подорож, мабуть, до кінця ще «не переварила» (усміхається. - Авт.)...

Юля каже, хоче і свою часточку вкласти у спільну акцію «Змінимо країну разом». «З нашими учнями школи №3 хочемо відродити живе листування з учнями Городоцької школи

№3. Є дітки, які хочуть мати друзів з Львівщини. Перший лист буде від нас».

Фото автора

Схожі новини