На весілля — у «КамПот»

Коли під’їжджала до Кам’янця-Подільського, накочувалися сумні відчуття, що потраплю у “совдепію”. Автобус “стрибав” по горбах і ямах від самого Львова. Разом із краєвидами отримала ще й безкоштовний “масаж”. На зупинках — магазинчики у стилі сільського гламуру. Помітила біґборд: “Попереджаємо! Припиніть тарифний геноцид”. І лише у Хмельницькій області “намалювалася” більш-менш хороша дорога. Та коли в’їхала у Кам’янець, мої тривоги розвіялися. На в’їзді у місто — неймовірної краси долина. Там відриваються джампери, які стрибають з 54-метрового моста. Вишикувалася ціла черга!

Кам’янець-Подільська фортеця (на фото вгорі) розташована у самісінькому серці міста. Її видно здалеку і звідусіль. Вона і тепер виглядає велично. Така потужна енергетика, що мороз по шкірі! Йдемо попри кам’яний паркан, він на сонці аж розжарився. Курсує туристичний автобусик (коштує 120 грн. за годину). Одразу видно, що у міста велике туристичне майбутнє. Ніби золота жила під ногами. Але, здається, містяни ще не використовують усі ці природні блага та багатовікову архітектуру на повну котушку. Виставка воскових фігур. Краєм ока побачила товстого “даішника”. Кому це цікаво? А ввечері на центральній площі грав лише одинокий саксофоніст. Тож публіка розважалась як могла. Двоє дівчат, явно “під мухою”, кружляли в танці біля музиканта. Життя буяло хіба що у кафе та рестораціях. Звідти доносились голосні розмови хмільних відпочивальників. А може, це я розбалувана туристичним Львовом і різними атракціями, які відбуваються у нас? У Кам’янці, кажуть, по-справжньому круто, коли тут проходять різні фестивалі. Фестивалів справді є багато.

Кам’янець-Подільський — місто, яке можна обійти пішки за години дві. За офіційною статистикою, тут живе близько 100 тисяч осіб. Місто компактне, по-домашньому затишне. Минаємо річку Смотрич. Екскурсовод Денис Мудрецов каже, молодь називає рідне місто просто... “КамПот”, а іноземці - “КейПі”. Прикольно! Усі туристичні групи, приїхавши сюди, одразу прямують до фортеці. Перша зупинка — біля 42-метрової криниці, що у підвалі замку. Внизу — тонни копійок... Людям подобається щось кудись кидати. Якщо кинути монету, її наче зносить вітром. Унизу є протяг. Значить, є таємна хода. Вона веде до річки. Сьогодні цей лаз закрили, аби туристи-екстремали не надумали туди спуститись. Цей хід збудували ще у давнину. Якщо ворог захопить фортецю, ним можна утекти. Однак ворогу жодного разу не вдалося цього зробити! А вода у тій криниці і досі придатна до споживання (працівники санстанції перевіряли). До слова, фортецю можна орендувати, наприклад, на весілля — за ніч доведеться викласти 15 тисяч грн.

З давніх-давен жили у Кам’янці-Подільському литовці, поляки, вірмени, євреї, українці. Не раз ці землі захоплювали татаро-монголи. Був час, коли цю територію вкривали суцільні ліси, бігали дикі звірі. Минає час, і все змінюється. Між різними націями, які тут мешкали, укладалися угоди. У кожного народу своя мова, свій суд. Якщо вірмени торгують всім, що не можна з’їсти, то українці — усім їстівним. Усі колодязі у місті належали євреям. Той, хто хотів набрати води, мав заплатити... Литовці взяли на себе роль “бодігардів”. А будували славнозвісну фортецю молдавани. Процес будівництва тривав 130 років! Товщина стін — 8 метрів, висота — 14 метрів. Є на цій території так звана боргова яма. Туди кидали тих, хто не віддав боргів. Як і на усіх відомих пам’ятках, і тут є написи на стінах на кшталт “Тут був Вася”. Навіть з’явилася наукова праця про такі написи. Дослідники знайшли напис, зроблений у 50-х роках. Довго не могли його розшифрувати. Потім розібрали. Хтось написав польською: “Тут був Войцех”.

Денис Мудрецов каже, туристична галузь — це єдине, на що сподіваються. Бо усі заводи у місті давно не працюють. Є на околиці міста хіба що німецький завод, який виготовляє яблучний концентрат. Там працюють місцеві. “У нас унікальна місцевість. Невеличкі гори, дуже гарні долини, замки. Є одна скеля, оточена водою, але туди немає навіть прокладених маршрутів. Ви коли-небудь бачили церкву у печері? У нас вона є. Ми зверталися до губернатора, аби ці місця зробити туристичними. Результат - нульовий! Єдине, чого у нас немає, — це реклами. Мер робить вигляд, що він щось робить. Насправді його цікавлять інші питання”.

Чим славиться “КамПот” - то це долинами. Є одна долина, яка утворилася 800 тисяч років тому. Це залишки Сарматського тропічного моря. Відомі на весь світ Кам’янець-Подільські товтри (залишки узбережних рифів). У скелях можна побачити печери. Клімат у цих місцях тепліший, ніж, скажімо, у Львові. Все раніше зацвітає.

Несподівано над нашими головами з’являється туристичний приватний літак. Хто хоче піднятися у небо — 600 грн. (за 10 хвилин). Підходимо до Домініканського костелу. Екскурсовод каже, якщо правлять Службу Божу, туристичні групи всередину не пускають. У Львові таких заборон немає. “У підвали цього храму і навколишніх заходити не можна, - веде далі Денис Мудрецов. - Там зберігаються останки людей. У кожному черепі, позаду, маленький кульовий отвір. Ймовірно, їх закатували під час сумнозвісних сталінських репресій у 30-х роках. Але в архівах СБУ немає про це інформації. Історикам порадили звертатися до Москви. Наразі їхню пам’ять ніхто не чіпає”. Є у місті ще одна унікальна церква — Петра і Павла. На даху — скульптура Матері Божої, яка балансує у повітрі. А на стіні під аркою — хрест. Кажуть, до хреста треба прикласти руку і загадати бажання. Приїжджали сюди перед виборами глави держави чимало політиків: Кучма, Ющенко, Порошенко... На площі усі говорили одне й те саме, як добре ми будемо жити. І бажання загадували, прикладаючи руку до хреста. Янукович, розповідають, був під час свого президентства, але з машини не виходив...

На гербі Кам’янця-Подільського — сонечко. Воно усюди — на сувенірах і навіть на смітниках. Також тут планують викласти сонечко і на бруківці у центрі міста. Мені припав до душі пам’ятник туристу. Його називають Петькою. Він худий, але у кишені має пачку грошей. Cимволічно. Туризм, щоб ви знали, приносить прибуток... А ось старих польських кам’яниць у місті залишилось лише три. Екскурсовод каже, у давні часи за вікна треба було платити податок. Тож мешканці робили все для того, аби з вулиці вікон не було видно. Цей квартал називають “єрусалимка”. Євреї будували свої будинки так, що усе “зайве” ховали від стороннього ока. Тож підвали тут на кілька “поверхів”.

Користується попитом у місті й тролейна переправа через долину. Внизу тече річка Смотрич. Я, чесно кажучи, не ризикнула би там кататися. Висота — 38 м, довжина — 50 м. Вартість такої розваги — 75 грн. Питаю хлопців, чому люди катаються без шоломів? “У разі чого це не допоможе”, - іронічно посміхаються. “А що, були трагічні випадки?”. “Ні, жодного разу”. Катаються тут переважно жінки, як не дивно... Однак трагічний випадок, про нього усі знають, стався у Кам’янці-Подільському років сім тому. Тоді загинула молода дівчина, стрибаючи з моста на банджі (еластичний канат). За словами інструкторів, нині такі стрибки в Україні заборонені. Якщо поліція побачить — оштрафує (дозволено стрибати лише за допомогою альпіністських мотузок). Помічаю неподалік цього місця розкішні будинки. “Це ваші місцеві олігархи будуються тут?” - цікавлюся. “Ну а хто ж — міська влада”, - відповідають. У радянські часи Кам’янець-Подільський був закритим містом. Тут випускали блоки для балістичних ракет. Було скупчення військових. Коли Україна стала незалежною, багато людей звідти виїхало. І продовжують виїжджати й нині... Добре, що на навчання до місцевого університету приїжджає молодь з усіх навколишніх сіл та містечок.

Увечері вийшла прогулятися містом. Кажуть, що фортецю треба побачити ще й вночі. Здається, до оглядового майданчика сходяться усі туристи. Замок світиться кольоровими вогнями. Щоправда, дехто нарікає, що раніше підсвітка була кращою (фортеця світилася білими вогнями). А червона нагадує “Діснейленд”. Та мені подобається. Через телескоп я змогла побачити Сатурн і Місяць (коштує “погляд в небо” 10 грн.). Неймовірні відчуття. Біля телескопа познайомилася з власником салону весільних суконь. Він розповідає, що раніше був алкозалежним, та вирвався з пекла. З його слів, за весільними сукнями до “КамПоту” приїжджає все більше і більше людей з усіх куточків України. Тож перспективи цього містечка — безмежні!

P.S. Дякуємо за організацію поїздки туристичній компанії «Час на манд­ри».

Фото автора