«70 відсотків бібліотечних фондів – радянська макулатура»

На літніх канікулах діти приходять у бібліотеки зі списками книг, які треба прочитати. Але українського перекладу творів багатьох письменників — класиків світової літератури — немає.

У «Центрі української книги», яка отримує літературу з видавництв, бідкаються, мовляв, легше назвати україномовні класичні твори, що є у продажу.

- Нема, наприклад, «Сліпого музиканта» Короленка, Хемінгуея — «Старий і море», «Старигана із крилами» Маркеса, Бальзакового «Гобсека», «Пігмаліона» Бернарда Шоу, Ібсена — «Ляльковий дім», Томаса Манна — «Маріо і чарівник», творів Брехта, Кавабати, — розповідає продавець Тетяна Барановська. — Книги, що видавалися кілька років тому, розкупили... А «Війну і мир» Толстого, здається, ніхто ніколи й не перекладав. Багато дорослих хотіли б купити світову літературу українською. Моя донька, наприклад, читає мовою оригіналу, хоча російської у школі не вивчала. Але ж варто подбати про тих, хто воліє читати рідною мовою…

У бібліотеку я зайшла, коли учням видавали «Майстра і Маргариту» Булгакова, «Пурпурові вітрила» Гріна, твори Джека Лондона, Мольєра, Байрона. Від творів сучасних світових авторів очі розбігаються — на будь-який смак, для будь-якого віку. То що, не все так погано? Тим часом дивлюся — рік видання «Пригод Олівера Твіста» Дік­кенса — 1977-ий. Гортаю «Червоне і чорне» Стендаля, «Злочин і кару» Достоєвського (видані наприкінці 90-х минулого століття). Цікавлюся, чи можна вдома почитати. Бібліотекар пояснює:

- Ці книги з читального залу. Українською — по одному примірнику. Твори Буніна, Купріна, Тургенєва, Чехова (зокрема «Товстий і тонкий», «Хамелеон»), Пушкіна «Євгеній Онєгін» маємо лише російською.

Чому склалася прикра ситуація з перекладом світових, зокрема російських, класиків? До розмови ми запросили президента громадської організації «Форум видавців» (Львів) Олександру Коваль, Анетту Антоненко («Видавництво Анетти Антоненко», Київ) та Олександра Красовицького (генерального директора видавництва «Фоліо» (Харків).

А. Антоненко. Одні видавці не друкують, бо нема запиту бібліотек. Друкувати без запиту — фінансовий ризик для видавця. Це питання варто лобіювати на рівні міністерств — культури та освіти. Тоді видавці видаватимуть класичні твори і пропонуватимуть бібліотекам.

Інші видавці не видають українською, бо вважають: всі вільно читають російською.

О. Коваль.Щороку Міністерство культури, Національна парламентська бібліо­тека України організовують опитування бібліотекарів щодо попиту на книги, зокрема і переклади. Результати надсилають видавцям, які вносять пропозиції до свого реєстру.

Такі книги в першу чергу має замовляти Міністерство культури. Оскільки перекладу багатьох творів нема, то, мабуть, пропозиція від бібліотек не надходить. Видавці до цього питання підходять прагматично. Є попит — буде пропозиція. Нема попиту — немає перекладу. Як тільки Міністерство культури отримає «сигнал» від бібліотек про потребу у великій кількості книг тих чи інших авторів буде відповідна реакція.

О. Красовицький. Україна на душу населення (для бібліотек) закуповує у 120 разів менше книжок, аніж, скажімо, Німеччина; в 90 разів менше, ніж Франція. На замовлення бібліотек в Україні видається менш ніж два відсотки накладів.

Кілька років тому «Фоліо» видало українською і «Червоне і чорне» Стендаля, і «Злочин і кару» Достоєвського (цей твір, за моєї пам’яті, в пострадянські часи друкувався чотири чи п’ять разів).

- Отже, проблему насамперед мають вирішувати міністерства культури та освіти?

- Не тільки. Ще — місцева влада. У деяких областях вона виділяє кошти на видання (Київ, Львів), а деякі (Тернопільська, Черкаська, Чернігівська, Херсонська) — жодної копійки. Чернівеччина за кількістю виданих книжок за шкільною програмою — на останньому місці в Україні.

- Це пов’язано з недостатністю коштів?

- Швидше за все, з байдужістю держави. Фінансування з державного та місцевого бюджетів у кілька разів менше від «соціального порога». Щороку близько мільйона нової літератури в біблотеки надходить, а 15 мільйонів застарілої і зношеної списується. 70 відсотків бібліотечних фондів — радянська макулатура. Книга повинна списуватися через... десять років. Так роблять у цивілізованих державах.

А. Антоненко.При Міністерстві освіти є культурно-освітні програми, які допомагають поповнити бібліотечні фонди. Зробити це нескладно — було б державне замовлення. А їх формують бібліотекарі. Тобто вони мають подати заявку на твори, на які великий попит. У заявках, як правило, твори сучасних українських та світових авторів. Діти справді із захопленням їх читають. А класики де?! Бібліотечні фонди їхніми творами не оновлюються. Відтак Пушкін, Лермонтов, Єсенін — російською мовою.

- Колись книги можна було придбати у «Букіністі»…

- Такі книгарні зникають із-за недосконалого законодавства. Хто прагне продати книгу через такий магазин, повинен сплатити податок на прибуток. У цивілізованому світі букіністична література від них звільнена.

- З якими проблемами може зіткнутися письменник або перекладач, який прагне перекласти книгу?

А. Антоненко.Автор перекладу або сам пропонує видавництву книгу, або видавництво замовляє переклад. Ціна договірна.

О. Красовицький.Щороку видавництво «Фоліо» випускає близько 70-ти най­менувань книг українською. Здебільшого переклади замовляємо. Останнім часом ми видали роман Войновича «Малиновий пелікан».

О. Коваль.Є велика проблема у досвідчених перекладачах. Український книжковий ринок на підйомі, а кваліфікованих редакторів та перекладачів, переклад яких можна читати «без жаху», мало.

А. Антоненко.Чимало перекладачів старшого покоління, на жаль, відійшли у кращі світи. Навчити перекладати книги неможливо. Перекласти дослівно — не означає передати атмосферу подій, ситуацій, описаних у творі. Якщо перекладач прекрасно знає іноземну і погано володіє українською, якісного перекладу не буде. Зі знанням української великі проблеми…

Ольга Титаренко,

вчителька світової літератури

Майже всі старшокласники знають російську. А діти, батьки яких читати не звикли і їх до цього не привчили, відповідно й українською не читатимуть. П’ятикласники, наприклад, вчили напам’ять уривок з поеми Пушкіна «Руслан і Людмила». Він у хрестоматії — і російською, і українською. «Добре було б вивчити мовою оригіналу — так краще відчуєте стиль Пушкіна, енергетику його творів, — радила я учням. — Кому важко — вчіть українською». Одні читали рідною мовою, інші — російською.

Багатьох творів у бібліотеках — три-п’ять примірників, деяких і в хрестоматії немає. Діти змушені невеликі оповідання передруковувати з Інтернету, а великими творами обмінюються між собою. Якщо не буде перекладу російської класичної літератури, то для молодших школярів з україномовних сімей вивчити її буде проблематично.

Які книжки читаєте влітку?

11-річна Надійка Поздровська, школа №55: «Раніше не любила читати. Мама і перша вчителька Надія Федорівна Заторська в один голос настановляли, мовляв, читай багато, — буде цікавіше жити, а людям — спілкуватися з тобою. Дуже захопили твір Лесі Ворониної «Прибулець з Країни Нямликів», серія книг про дівчинку Лолу (“Лола шукає подругу”, “Лола — любляче серце”, “Аплодисменти для Лоли”) письменниці Ізабель Абеді. Захопила мене і «Кава з кардамоном» Йоанни Ягелло про двох подруг. Тепер знаю: важливо не лише мати колежанку, якій можна довірити секрети, а й самій бути надійним другом».

13-річна Юлія Котик, Львівська українська гуманітарна гімназія: «Два останні романи, які я прочитала — “Дон Кіхот” Сервантеса і “Пригоди Олівера Твіста” Діккенса (читати цей твір — насолоджуватись стилем Дік­кенса). Улюблена письменниця — Люсі Мод Монтгомері. Захопили усі її 11 книг про життя дів­чинки Енн — від дитинства до дорослого віку. Лише потім дізналася: Монтгомері описувала своє життя. Ровесникам раджу також твір норвезької письменниці, авторки підліткової літератури Аудгільд Сульберг «Хто проти суперкрутих» — про стосунки між підлітками. Книга нещодавно вийшла у світ. Торік на конкурсі “Книгоманія-2015” я виборола титул “Найкращий читач Украї­ни”. Тож цікавлюся новинками літератури».

14-річна Валерія Здухова, академічна гімназія: «Особ­ливо захопив твір «Маргаритко, моя квітко» улюбленої письменниці Крістіни Нестлінгер. У нашій сім’ї прийнято обговорювати фільми відомих режисерів, мульт­фільми, книги. Дідусь разом зі мною часто відвідує бібліотеку. Тож пам’ятає майже всі прочитані мною твори. Дідусь вчив: «Завдяки читанню, Валеріє, в тебе формується філософське мислення, розвиваються уява та фантазія». Справді так. Адже з 11 років пишу вірші, оповідання і мрію видати свою книгу».

14-річна Софія Оліховська, школа №34: «Серед ровесників стало модно читати книги із серії “39 ключів” Джуд Вотсон. Зачитують “до дірок”. Я не виняток. Усі 16 книг з цієї серії цього літа “проковтнула”. А роман “Міла Рудик і Чаша Місячного світла” Алєки Вольської — просто знахідка для книгоманів».