Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Побачити білий гриб і впасти перед ним на коліна...

У Карпатах – конкуренція між місцевими жителями і приїжджими аматорами-грибниками.

Нарешті фанати тихого полювання отримали сатисфакцію — в карпатських лісах полізли осінні гриби! Особливо рясно вродили козарі (на фото). У молодих березняках в густій “сивій” траві чи не на кожному кроці визирає червоно-коричнева шапочка підберезника чи темно-коричнева голівка підосичника. Минулі вихідні для затятих грибників були просто фантастичні. Бабине літо після затяжних дощів — ідеальні умови для грибів, які явно засиділись у землі. Такого багатого врожаю козарів особисто я ще ніколи не збирала.

Щоб не повертатися з порожнім кошиком, треба прокидатися дуже рано. Це — найважче завдання для людини, яка любить зранку поніжитись у ліжечку. Але той, хто пізно встає, грибів не знайде. Коли я тільки почала їздити у Карпати по гриби, прокидатися ні світ ні зоря сил не мала, наївно думала собі, мовляв, мій гриб мене дочекається. Та ба! Коли йшли по гриби, справжні грибники, не такі соні, як я, вже поверталися з лісу з повними сумками. Саме сумками, а не кошиками. Бо місцеві жителі по гриби ходять або з картатими сумками, або з наплічниками, або з великими пакетами. І тільки міські пани везуть “гламурні” плетені кошики. Місцеві з аматорів-туристів трохи підсміюються...

Я ж себе аматором не вважаю, бо по гриби їжджу вже не один рік поспіль. Тільки-но вилазять перші-ліпші козарики, мене з міста “грибним” вітром здуває в улюблені Карпати. А оскільки цьогорічне літо було катастрофічно негрибне, з нетерпінням і надією чекала осінньої грибної хвилі. І таки дочекалася. Природа нагороджує відданих грибників!

Щоправда, білих цими вихідними я знайшла небагато, лише декілька. Тут виграти конкуренцію у селян, які знають кожну потенційну грибницю з дитинства, у нас, туристів, що виросли на асфальті, шансів нема. Хіба пощастить. Для цього треба находитися не одну годину. Але яке це щастя, яка ейфорія, який адреналін, коли бачиш білого красеня. Як жартував мій знайомий, таке відчуття, що сто доларів знайшов. А для мене знайти на дорозі навіть тисячу доларів було б меншою втіхою, ніж побачити білий гриб, впасти перед ним на коліна і обережно, аби не пошкодити, пальчиками (Бог з ним, манікюром) витягнути з родючої землі! Немає більш благородного видовища, ніж здоровий осінній білий гриб-король! До речі, місцеві жителі розповідають, що деякі селяни навіть не знають смаку білих грибів. На собі економлять — все, що знайдуть у лісі, віддають на продаж. Торік кілограм сушених купували за 800 гривень. Нині кілограм свіжих білих грибів беруть за сто двадцять гривень. А білі під ногами не ростуть...

Натомість підберезників цього разу було вдосталь. Лише не лінуйся нахилятися та траву руками розгрібати. Козарі люблять ховатися у високій траві. За якусь годину вдалось зібрати цілий кошик. Довелось повертатися до хати, аби викласти врожай, і знову йти на тихе полювання.

І що б ви думали! Через кілька годин майже на тому самому місці, де ми вже зірвали козарі, виросли нові — маленькі, молоденькі. Тільки встигай збирати!

Цілий день, майже без перепочинку, ми збирали гриби. Скільки кілометрів находили, скільки поклонів зробили, навіть важко уявити. Зате їхали додому з повним багажником дарів лісу та неперевершеними враженнями від щедрих Карпат. Ці враження ще довго мене не відпускали. Коли вже лягала спати, перед очима, як у калейдоскопі, змінювались картинки з різними грибами, які цього дня клала у свій кошик.

Схожі новини