Кіт Правосєк, собака Муха...

На передову волонтерка з Дніпропетровська Олена Тимошенко доставляє харчі, одяг та інші необхідні військовим речі. А із зони АТО вивозить покинутих домашніх тварин. “По дворах їх не виловлюю — самі прибиваються до наших бійців. Хлопці прикипають до них душею. Доводиться довго вмовляти, щоб віддали”, — каже.

Жінка вивезла із зони бойових дій кілька десятків тварин, переважно котів та собак. “Екзотичні — ящірки, павуки, без належного догляду шансів на виживання не мають, — каже. — А от сухопутну черепаху, яку знайшов боєць з позивним Вареник (хлопець родом з Полтавщини), вдалося врятувати — цей вид черепах може довго обходитись без їжі та води. Вчасно також знайшли папугу — птахи, на жаль, гинуть першими”.

Чотирилапих біженців спершу прилаштовувала по родичах і знайомих. Потім охочі надати тваринам притулок самі почали зголошуватись. “Одного разу поїхали з чоловіком у Піски — везли допомогу Добровольчому українському корпусу. І там побачила лабрадора Ангеліну. Вона підійшла до мене, лягла біля ніг. Витерла її вологими серветками... Сказала хлопцям, що хочу забрати цю собаку. Але тоді зробити це не вдалося. Коли через якийсь час повернулася, з’ясувалося, що Ангеліну забрали київські волонтери. Довелося згодом їхати за нею у Київ”, — згадує жінка.

Пес був на особливому рахунку у бійців — перед тим, як мав відбутися мінометний обстріл, шукав укриття. По цьому “барометру” хлопці й орієнтувалися. А ще Ангеліна вразила наших військових своєю вірністю. Кожного ранку вибігала на перехрестя і протягом 2-3 годин виглядала господарів. Коли одного разу на подвір’ї розірвалася міна, бійці вирішили не ризикувати намарне життям собаки і віддали її волонтерам.

“Не кожна поїздка вдала, — зізнається жінка. — Іноді доводиться повертатися під прикриттям танків і “бетеерів”. Буває, що тварини втікають якраз напередодні мого приїзду. Їх же на ланцюгу не тримають: захотіли — прийшли, захотіли — пішли. Хоча тварини мають “чуйку” на волонтерів, знають, що ті привезуть щось смачненьке”.

У тилу чотирилапі швидко адаптуються. Тут не треба здригатися від вибухів і перегавкувати автоматну чергу. Після ситного обіду можна скрутитися калачиком і подрімати у теплій постельці, дбайливо вистеленій новими господарями. “На початках всі тварини полохливі. Покладеш їм їжу у мисочку, а вони її по кутах на “чорний день” ховають. Потім звикають. Нові власники присилають мені фото “до” і “після” — багатьох тваринок не впізнати: шерстка відросла, вагу набрали, оченята блищать від радості!” — каже.

Живе Олена з родиною у власному будинку, який, за її словами, нагадує рукавичку. “Усіх врятованих спершу додому везу. Діти (їх у мене троє — дві доньки-школярки та син-студент) миють тварин, шерсть вичісують, ліки дають. Часом вся та справа до пізньої ночі затягується! Неподалік живе ветеринар — консультує 24 години на добу. Що казати — “пощастило” йому з сусідами”, — сміється Олена. Медикаменти і корм купувала за свій кошт. Тепер допомагають небайдужі. Клички тваринкам дають самі бійці: коти Правосєк і Батон, собаки Муха і Маркіза.

Олена працює стоматологом. Волонтерством почала займатися за покликом серця. Вважає, що у такий спосіб наближає перемогу...