Не існує ліків кращих, ніж Йорданська вода
Ми на порозі ще однієї вервиці свят різдвяного циклу – йорданських, останніх у багатющому на празники січні.
Закінчується, як жартують галичани, “українська рамадана” — бо “від Романа до Йордана — українська рамадана”.
Освячують воду не лише на Водохреще, або, як у нас кажуть, — на Йордан, а й 18 січня. Тоді вірні Східного обряду мають ще один святвечір — Щедрий вечір. А вдень у церквах правиться Служба Божа, після якої святять воду. Деякі люди 18 січня не їдять, аж поки не нап’ються йорданської водиці. З першою зіркою сідають до вечері.
18 січня, у Надвечір’я Богоявлення, за святочним столом знову збереться вся родина. Як і на Святвечір, першу вілію, 6 січня, на другу вілію готують лише пісні страви, але в меншій кількості. Їх може бути сім або дев’ять. Зате кутя на столі — обов’язкова. Її назва у перекладі з багатьох мов звучить як “багатозеренство”. Хто її скуштує, буде жити в достатку увесь наступний рік.
Після того, як родина повечеряла, у селах попід вікнами з’являються перші щедрувальниці — жінки і дівчата, одягнені у народні строї. Щедрівки, як і колядки, величають господаря і членів його родини (“Ой, сивая тая зозуленька...”, “Ой, чи є, чи нема пан господар вдома?”). Якщо в господі є дівчина, обов’язково щедрують для неї — щоб щасливо вийшла заміж.
На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. За християнськими переказами, коли Син Божий виходив із води, небо розкрилося, і на Його плече сів голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.
В усіх церквах на Водохреще святять воду — її треба вживати натще. Тільки тоді вода має найбільшу силу і може відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду. Щоб свячена вода приносила користь, треба дбати про чистоту власних думок і вчинків. На Водохреще треба не лише напитися свяченої водиці, а й окропити хату, а у селах — ще й подвір’я і всю господарку.
У цю магічну ніч можна й ворожити. Хоча всі знають, що ворожіння — гріх і нема чого намагатися дізнатися про своє майбутнє, — більшість з нас все-таки ворожать. Ми колись ворожили, але так, щоб не тривожити душ померлих. Писали на клаптиках паперу імена хлопців, кидали їх у капелюх і витягали. Пригадую, скільки років ворожила, стільки разів витягала папірець з іншим чоловічим ім’ям. Та не важливо, чи справдиться ворожіння, аби тільки зберігалися українські традиції!
