«У Різдвяний час трапляються дива і мрії стають реальністю»

Час зимових свят унікальний. Від Миколая до Водохреща нас супроводжують святковий настрій, натхнення, радість та надії на краще. Найважливішим із зимового циклу для кожного українця було і залишається Різдво. Жменькою дитячих святкових спогадів, які наче різдвяні дзвіночки лунають серед щоденних дорослих клопотів, поділилися з “ВЗ” Анжеліка Рудницька, Олександр Божик, Тоня Матвієнко, Оксана Муха та Борис Гудзяк.

«У нашій родині Різдво починалося із хороших справ»

Анжеліка Рудницька, співачка, художниця, телеведуча

“У моїй сім’ї до зимових свят готують смачну їжу, святковий одяг, прикрашають і прибирають дім. З дитинства пам’ятаю приказку своєї мами «в брудному домі ангели не літають». Якщо хочеш дочекатися ангелів — створи їм комфортні умови. На Миколая я заглядала під подушку. На Новий рік — під ялинку, а на Різдво — колядувала. В дитинстві я любила бути не лише частиною святкового дійства, а його «режисером». Вигадувала сценарії домашнього свята. Розучувала із сестрою пісні, вірші й влаштовували батькам спектакль. А коли вже геть не вистачало «акторів», то залучали ляльок.

Різдво у нашій родині починалося із хороших справ. У моєму дитинстві це називали людяністю. Тепер це називають благодійністю. Саме цієї традиції я дотримуюсь. На Різдво з родиною завжди чекаємо гостей і самі відвідуємо тих, кого любимо. Головне у цей день — відчуття єдиної родини”.

«У дитинстві Святвечір був особливо сокровенним»

Борис Гудзяк, єпископ УГКЦ, президент Українського католицького університету

“Для мене Різдвяні свята — це цілісний цикл, і важко виокремити один момент. Проте ми всі по-особливому, з трепетом і благоговінням, переживаємо Святвечір. І для мене з дитинства Святвечір був особливо сокровенним.

Будучи студентом, я мав особливий привілей — пережити кілька Святвечорів з Патріархом Йосифом у Римі. Там, віддаляючись від родини в Америці, я наближався до переслідуваної Церкви і поневоленого українського народу. У Римі мармурова долівка була вкрита сіном, колядували по-справжньому: не два-три стовпчики, а 10-15. Там я вперше пережив повноту різдвяних Богослужінь, які в нашій парафії були скорочені, глибоко пройнявся повечір’ям і співом «З нами Бог».

Коли переживав радість Різдва в Америці і в Римі, дуже бракувало України, про яку я мріяв. Мрія збулася. Вперше українське Різдво я святкував у 1993 році. Найбільше запам’ятався вертеп. Він був не такий, як в Америці — скрите, не дуже зрозуміле для багатьох дійство. Це була вільна українська вулиця, де численні вертепи і колядники прямували від дому до дому.

Різдво в Україні асоціюється з спільним святом, зі єднанням людей. Саме тому в УКУ ми запрошували студентів і викладачів зі Східної України, щоб зміцнювати наш зв’язок, ділитися радістю.

Бажаю у цей святковий час усім пережити усвідомлення того, що Бог у Різдві стає людиною. Він приймає на себе наш біль, нашу самотність і всі негаразди, які можуть бути пов’язані із земним життям. Для мене це бентежне, але водночас приголомшливе таїнство.

«На коляду завжди брав з собою скрипку»

Олександр Божик, скрипаль-віртуоз

“Кожне свято особливе — чи це Новий рік, чи Різдво, просто традиції святкування відрізняються. Новий рік святкуємо з друзями, а Різдво — в родинному колі, яке з кожним роком стає все більшим.

Дуже люблю Різдво у Львові, адже на цей час місто стає великою родиною. В дитинстві на коляду завжди брав з собою скрипку. Так би мовити, додавав святу справжнього українського духу. «Бог ся рождає» — єдина колядка, яку малим я знав від початку до кінця. Плюс вона була найвеселіша для мене, бо там «Віл стоїть і трясеться...»

В майбутньому маю намір і бажання подорожувати до різних сіл України, щоб випробувати на собі усі способи приготування куті та решти 12 різдвяних страв. Саме завдяки збереженню традицій Різдвяні свята в Україні залишаються такими особливими та родинними».

«Охочих заколядувати в домі Матвієнків збиралось з першого по шостий поверх»

Тоня Матвієнко, співачка

“Особливим святом для мене було і залишається Різдво. У ньому присутня чарівна атмосфера, святість, духовність та тепло… В моїй родині існує традиція: кожного року на Різдво родина збирається за одним святковим столом, усі скасовують свої справи, приїздять до Києва, щоб опинитись у колі найрідніших людей. Цього дня я відчуваю неймовірний спокій та тепло на душі. Найулюбленішою із 12 різдвяних страв завжди була кутя. Її завжди готує тато — така сімейна традиція. Звісно, я починаю задумуватися, що пора би перейняти цей рецепт, але поки тішусь, що можу смакувати кутю саме таткову!

На Різдвяні свята наш дім перетворювався на велику «сцену», було багато колядників і гостей, панувала неймовірна атмосфера свята! Особливо запам’ятався момент, коли одного року охочих заколядувати в домі Ніни Матвієнко було так багато, що люди стояли з першого по шостий поверх. Такі моменти незабутні! З дитинства і дотепер улюбленою колядкою залишається «Нова радість стала». Обожнюю, коли збирається велика кількість колядників і всі разом колядують її в різноголосся.

Маю підтвердження, що на Різдво трапляються дива і мрії стають реальністю. Якось на Різдво я вирушила співати до Чикаго, замість мами. Це було неймовірним різдвяним подарунком! Ще більшим чудом було те, що усі питання з квитками, візами вирішилися буквально за декілька днів.

Бажаю усім збиратися за одним столом в цей день один раз на рік, незважаючи на жодні обставини, бо цей день воістину найсвятіший і найважливіший для всіх”.

«На Святвечір до бабусі їздили на санях»

Оксана Муха, співачка

“Коли згадую Різдво, відразу на думку спадають ялиновий запах, коляда, вертеп. Як були ми з сестрою ще маленькими, наша сім’я мала одразу дві Святі вечері. Святвечір починався у Львові в нашій домівці, куди приходили всі можливі родичі з міста. А потім ми їхали до бабці з дідом в село Глуховичі. Пригадую, сніги такі високі були — не видно, хто йде по сусідньому боці вулиці. З головою накривав сніг. Часом доводилось добиратись до села на санях: нас забирали з частини дороги, де ще їздили автобуси, садили на сани і везли до бабці з дідом. А там знову вечеря, коляда і найсолодші сни під перинами. Усе дійство відбувалося в одну ніч.

У мене музично обдарована уся сім’я, тому після приготування Святої вечері я та моя сестра Уляна з батьками вчили нові колядки, щоб потім заспівати їх для бабусі з дідусем у Глуховичах. Кожного року у нас була одна нова колядка на чотири голоси. Знаходили її у спеціальному коляднику, де композитор розписував на голоси відповідні гармоніки. Старалися вивчити коляду так, начебто збирались на якийсь достойний концерт. Улюбленою колядкою нашої родини була і залишається «Там у Вифлеємі дзвони задзвонили».

Пізніше, вже у підлітковому віці, ми з сестричкою пішли у скаутську організацію “Пласт”. Разом з іншими пластунами на Різдво ходили Львовом від ранку до ночі: коляду розпочинали із різдвяної свічечки від Домініканського собору, а потім нас носило по друзях, сусідах і навіть далеких знайомих — від Сихова до Топольної. Під ранок приходили в Кривчиці і будили господарів, бо привезли їм вертеп. Якось по дорозі з Сихова ми натрапили на порожній тролейбус, який підхопив нас десь по 12-й вночі. Це було великим щастям. Усю дорогу колядували водію, а потім ще йшли пішки до Кривчиць, бо там нас чекали.

Вже в дорослому віці збирала давні колядки з різних сіл, навіть знайомі та друзі допомагали. Усього знайшлося 30 колядок. Багато відпало після аранжування: якась колядка ставала ближчою, а іншу раптом переставала відчувати. Зараз готуюся до концерту, який відбудеться 13 січня у Львівській опері. Виконаю колядки, зібрані з усієї України, і трохи родинних, які ми колись співали всією сім’єю. Обов’язково звучатимуть «Був Святий вечір», «Спи, Ісусе», «Тиха ніч», «Добрий вечір» — вони найулюбленіші. Удома мені допомагає колядувати синочок Данилко, він знає вже всі віншівки, сам співає «Бог ся рождає». Я його навмисне не привчаю, Данилко бере приклад з дорослих...».