«Мій командир постійно ставав між солдатами і кулями...»

Початок цій публікації поклала стаття у “Високому Замку” від 24 жовтня “Не хочу, щоб мене списали з армії як інваліда...”. Розповідали у ній про старшого лейтенанта Ярослава Стеціва, який під час антитерористичної операції на Луганщині втратив ногу, але будь-що хоче повернутися до армії. На цей матеріал відгукнулося багато людей, зокрема, громадянка США Зоя Гаюк, яка захотіла передати частину своїх заощаджень на протез пораненому воїнові. Ми допомогли представниці діаспори зв’язатися з офіцером. Однак він пожертву не взяв. Попросив передати ці кошти пораненому солдатові зі свого взводу...

Пані Зоя (за фахом психолог, свого часу працювала перекладачем-синхроністом у Держдепі США, а згодом викладала англійську в одному з українських університетів) схвильована благородним вчинком Ярослава Стеціва.

— Він подякував мені, — розповідає наша читачка, — сказав, що кошти на протези уже зібрав. І запитав, чи не маю бажання передати свою офіру солдатові Павлу Половку (на фото), колишньому підлеглому, в якого після поранення відмовили ноги. Ярослав розповів, що допомогти цьому 19-річному хлопцеві нема кому: у матері самої великі проблеми зі суглобами. При цьому офіцер зазначив: Павло — скромний хлопець, напевно, відмовлятиметься від допомоги, казатиме: “якось дам собі раду”, — але ви його переконайте... Старший лейтенант Ярослав Стеців — надзвичайна людина. Пізніше Павло Половко розповідав: наш командир був справедливим у всьому, стояв за солдатів горою, у бою ставав між нами і кулями...

Ярослав Стеців, опираючись на милиці, їздив у госпіталь, щоби провідати свого солдата. Приніс йому гостинців, запропонував частину з тих коштів, які йому надіслали добродійники на протез. Коли Павло відмовлявся, запхав йому гроші у кишеню...

Свій дар передала покаліченому війною Павлові Половку і американка Зоя Гаюк. Зробила презент для солдата якраз у день Святого Миколая.

Кілька слів про Павла. Після школи вивчився у ліцеї на муляра-штукатура. Пішов служити в армію. Ровесники відмовляли його: ти що, ненормальний? Відкупися! А він їх не слухав, пішов на фронт. Нітрохи не шкодує про свій вчинок, хоча й загубив під Луганськом здоров’я. Пізнав там ціну життя і справжньої дружби. Каже, на сході брат за брата стояв. Не раз виручав з біди бойових товаришів. Під час однієї з таких операцій і отримав важке поранення. Разом з командиром взводу Ярославом Стецівим та ще кількома бійцями поїхали витягувати із засади поранених побратимів. “Сепари” брали їх у кільце, хотіли захопити у полон. Але підмога прийшла вчасно: старший лейтенант Стеців, рядовий Половко та інші воїни прикрили відхід поранених друзів, врятували їх. Але коли найстрашніше, здавалося, уже було позаду, бойовики вистрілили по рятівниках з гранатомета. Одним і тим же осколком Ярославу відірвало ногу, а Павлу — перебило на нозі нерви, через що був частково паралізований.

Зараз Павло почувається краще, хоча поранення і далі дає себе знати. Значно тяжче переживає інший біль, внутрішній. До війни у нього було хмара “закадичних” друзів. Після повернення з фронту, на якому провів більш як півроку, вони ніби випарувалися. Не знаходять часу, щоби бодай подзвонити до товариша у госпіталь, поцікавитися його самопочуттям. Живуть своїми безтурботними клопотами: ходять на дискотеку, “понтуються” перед дівчатами. Їм навіть на думку не спаде: щоб мати всі ці задоволення на “цивілці”, свою кров проливав їхній друг...

Допомогти Павлу Половку добродійники можуть, надіславши кошти на його картку у Приватбанку за номером 5168 7572 4238 5807.