Передплата 2024 «Добрий господар»

Сокаль славиться бісерними вишиванками й ганьбиться дорогами

У цьому гірничому краї діє нічний «сухий закон», але не працюють правила концесії

Майже нічим не примітний районний центр Львівщини — Сокаль — цьогоріч гучно заявив про себе на всю Україну. “Ньюзмейкер” — жахливі дороги у районі, зокрема траса міжнародного значення Р-15. Люди неодноразово протестували, перекривали дорогу. Жителі села Волсвина показали, як можна згуртуватися і самотужки, за зібрані з водіїв громадського і приватного транспорту гроші, відремонтувати дорогу та аварійний міст. Журналіст «ВЗ» вирушила в Сокаль, щоб побачити, чим живуть мешканці гірничого краю.

Раніше їзда зі Львова до Сокаля займала півтори години, а тепер — дві з половиною. Даються взнаки перекриті дороги. На траси Сокальщини дивитися страшно — суцільні ями, асфальтне покриття як решето. Водію зі слабкими нервами краще оминати цей район. У самому райцентрі дороги не кращі. Деякі настільки знищені, що складно уявити, як таке може бути в XXI столітті. Жителька Сокаля Вікторія — мій гід по місту — показує одну вуличку з красивими будиночками, де люди довго добивалися у міськради ремонту. Тепер спокійно ходять по відремонтованій дорозі. Окрема тема — громадський транспорт. Оскільки Сокаль — місто компактне, міських маршруток тут небагато.

Двадцять гривень за годину — школяркам на цукерки

Перші враження від Сокаля — просторі чисті вулички, обмаль багатоповерхівок (але в окремому районі звели новий квартал). Негусто тут і архітектурних перлин, і вуличних пам’ятників. Осіння позолота на деревах додає Сокалю вишуканості і навіть строгості. По центру неквапливо йдуть з роботи держслужбовці, підприємці, які щось жваво обговорюють телефонами. Люди виглядають заклопотаними. Не бракує молоді на лавочках та біля магазинів, міні-кафе, де продають пиво. З «градусом» у Сокалі — строго. З 2011 року діє закон, який забороняє торгівлю алкогольними та слабоалкогольними напоями (в стаціонарних об’єктах торгівлі) з 22-ї до 8-ї години — у зимовий період (з листопада по квітень) та з 23-ї до 8-ї з травня по жовтень).

У центрі біля одного з торгових центрів зустріла двох малолітніх дівчат, які роздавали рекламу магазину побутової техніки. «Пані, візьміть, будь ласка. Запрошуємо в магазин!» — усміхаючись, сказала одна з дівчат. Цікавлюся, скільки їм років і чому їм не сидиться на гуртках у школі, а хочеться заробити. «Нам по 12 років, — відповіла дівчина. — За годину заробляємо 20 гривень. Грошей вистачає на маленькі дрібнички — солодощі, канцтовари для школи».

«Колись у Сокалі працював завод хімічного волокна, де мали роботу тисячі людей, — каже пані Вікторія. — Він закритий, залишилися скромні потужності. Тут люди переважно працюють у бізнесі, торгівлі. У Сокалі є кілька меблевих підприємств, підприємство з іноземними інвестиціями «Данський текстиль». Чимало жителів Сокаля, Червонограда та Гірника працюють у шахтах. Деякі шахти обіцяють закрити — тисячі гірників залишаться без роботи. Державні службовці живуть на «мінімалку» — 1200 гривень, шахтарі заробляють від трьох до восьми тисяч гривень на місяць. Прибуток бізнесменів залежить від заробітку».

Молоді панянки мають суто жіночий бізнес. Продають унікальні сокальські вишиванки з бісеру по три тисячі гривень і більше (Сокальщина славиться вишиванками, влітку тут кожен третій ходить до церкви та на усі державні свята в національних строях).

Сокальці середнього віку, які не знайшли своєї ніші в роботі, поповнюють лави заробітчан в Італії, Австрії, Іспанії. Молодь, яка закінчує у Львові університети, не хоче повертатися в безперспективне районне місто. Знайти тут роботу вкрай складно. Якщо на державній роботі з’явиться одна-дві вакансії, то це за щастя. Конкурс на вакансію — як гра, яка не варта свічок. Претендує кілька осіб, а зарплати чиновника вистачає хіба що на комунальні платежі та харчі… До речі, оренда однокімнатної квартири в Сокалі витягне з гаманця 800-900 гривень. Більшість випускників вишів залишаються працювати у Львові або штурмують ринок праці в столиці. Дехто їде на заробітки за кордон.

Віддали кінотеатр у концесію на 49 років, а він розвалюється

Міський ринок недалеко від центру. Він невеликий, але затоварений — покупцям є з чого вибрати. Одяг на 50-80 гривень дешевший, ніж на ринках у Львові. Недолік — продавці звикли до районного рівня обслуговування. У більшості павільйонів їх на місці не було… Запитуєш сусідів, коли будуть, бо цікавить товар — ніхто нічого не знає… У Львові «сусіди» по торговому місцю тримають клієнта, просять почекати, подивитися на інший одяг, несуть дзеркало, просять щось міряти.

За обновками краще йти в магазини. Ціни там не кусаються. У примірці одного магазину текстилю побачила килимок для ніг, який підняв настрій і патріотичний дух. На ньому — портрет екс-президента України Віктора Януковича. Вкрай стоптаний.

Серед цікавинок — музей «Людина. Земля. Всесвіт», який створило подружжя Анатолій та Наталія Покотюк. Він став філією Національного музею у Львові, а з 1995 року — це філія Львівського музею історії релігії. Тут експонують унікальні колекції творів мистецтва, різноманітні церковні реліквії, які доводять, що людина є частинкою Все­світу. Стародруки розповідають про світобудову, планету і життя на ній, а ще про історію Сокаля та унікальну сокальську вишиванку.

У центрі неподалік площі, де стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку, у вічі впадає занедбана будівля кінотеатру. Кіно там не показують давненько. Свого часу тут навіть роми торгували різним крамом. А кілька років тому споруду, яка розвалювалася на очах, віддали в концесію на 49 років. Але господар кінотеатру не поспішає доводити його до ладу. Вікна у дверях брудні, деякі побиті, всередині — купи сміття, фасад обдертий. Потребує реконструкції і візитна картка Сокаля — ратуша (з одного боку фасад обсипається). Але будівля гарна. Дах та частина вежі — з червоної черепиці.

Перекусити можна у затишних кафе. Зайшла у піцерію, довелося кілька хвилин чекати у черзі. Персонал не встигає — розривається на кілька залів, замовлень надто багато. Ціни — «смішні». Салат з крабових паличок — 8 гривень, чай — 5, кава — 5, сік — 4,20, піца залежно від додатків коштує орієнтовно 30 гривень. У Сокалі є послуга — піца додому. Якщо замовлення на 100 гривень — доставка безкоштовна, якщо на меншу суму — даєш водієві п’ять гривень за бензин.

У Сокалі не бракує закладів, де за келихом хорошого вина і філіжанкою кави можна послухати гарну музику, потанцювати. Лише поодинокі заклади практикують живу музику. Виконують український репертуар (від весільної тематики до хітів українських зірок). Офіціант включить у рахунок замовлення вартість “живої музики” — 20 гривень. Таку саму ціну правлять інші заклади за дискотечний формат музики… У місті розважальні заклади поділені на категорії: для молоді до 18 років і для тих, кому за тридцять.

На танцполі — гаряче. Час від часу діджей оголошує привітання з днем народження іменинника, який відзначає з друзями свято і від душі демонструє викрутасики. Танці дозволені до другої години ночі, після цього місто поринає у тишу.

Вартість страв у кафе не б’є по гаманцю. Келих вина — 7-10 гривень, пляшка — до 100 гривень, салати — 12-20 гривень, десерти — 5-20, зокрема знаменитий італійський смаколик — тірамісу (20 гривень), фруктові салати з шоколадом і вершками — 15, другі м’ясні страви — 15-26 гривень.

Була приємно вражена, побачивши нічне патрулювання вулиць Сокаля. Чоловіки в погонах стежать за порядком. Вони в нічному місті чи не найбільший авторитет.

…Сокаль залишив у пам’яті чимало незабутніх моментів, позитивних емоцій. Найбільше запам’яталися ввічливі люди, які не ділять приїжджих на своїх і чужих. Вони радо підкажуть гостям, як добратися до ринку чи центру. Гостинність багато що означає. Це перший крок до розвитку міста в туристичному напрямі. Та для цього Сокаль має ретельно попрацювати з дорогами та рештою інфраструктури.

Схожі новини