«Гадюкіни» повертаються з альбомом «MADE IN UKRAINE»

Павло Крахмальов:

— Плануємо скоро закінчувати альбом. Записують його люди, які завжди грали в гурті: я на іоніці, Михайло Лундін на барабанах, Ігор Мельничук на басі, Геннадій Вербяний- гітара, Андрій Скачко — гітара, вокалістки Лілія Кувалдіна та Олена Романовська, і духова секція з “Джанкой бразерс”. Нікого нового у нас немає...

Ігор Мельничук:

— А співаємо усі потрохи, як то кажуть, тата краще гуртом бити.

— Плануючи повернення, за що найбільше хвилювались? Побоювання були?

П.К.:

— Побоювань нема — ми вже вийшли з того віку, коли когось боїшся. Є лише бажання, щоб люди раділи з того, що слухають наш новий матеріал.

— Коли восени у Львові ви відкривали пам’ятник Сергію Кузьмінському, про альбом не згадували. Тоді ще не знали, записувати чи ні?

Михайло Лундін:

— Знали, але для чого було починати “рекламу”. Ми ж прийшли на відкриття пам’ятника своєму другові.

— А як було прийнято остаточне рішення відродити “Гадюкіних”?

І.М.:

— Ще коли Сергій був живий (а ми справді сподівались, що вдасться вилікувати його), думав, що ми будемо далі грати. Бажання продовжувати роботу гурту завжди було... На жаль, Сергій не залишив нам нових текстів, тому довелось їх потроху писати самим.

— Чим займались музиканти в останні роки?

І.М.:

— Ми з Павлом організували свою студію в Києві, в основному створювали музику до фільмів. Міша і Гєша творили львівський блюз і рок-н-рол, слідкували за тим, щоб молоде покоління виховувалось на правильних музичних традиціях. Решта музикантів теж виступали... Усе наше життя — це музика, нею й займаємось.

— Кажуть, гурт “Брати Гадюкіни” подорослішав. Це тому у піснях з’явились згадки про поламаний «Хюндай», забране море, гостросоціальні і політичні акценти?

І.М.:

— “Гадюкіни” ніколи не були вузьколобим гуртом. У піснях завжди було багато і філософських, і політичних моментів. Просто зараз подача матеріалу стала трохи важчою. Але подивіться навколо, що робиться в країні... Співати зараз ранні пісні — не впевнений, чи було б доречно. Наша музика відповідає часу, в якому живемо. Ми жодним чином не навмисно це робимо, щоб бути “модними”, “в темі”. Самі обставини диктують нам теми композицій.

—У композиції “Мільйон кубометрів снігу” захована міні-історія української незалежності?

І.М.:

— Не мали на думці записати у пісню історію України. Слова “Забрали гору, що в морі стояла, А потім море, щоб було до пари” були написані мною за рік до того, як це сталось з Кримом. Композиція — про наші невеселі реалії. І написана для того, щоб більше такого не повторювалось.

— То, виходить, ви передбачили кримські події?

— Аякже. Якщо маєте бажання — приїжджайте, у мене консультація — 100 гривень за годину (сміється. — О.Г.).

— Демоверсії композицій з майбутнього альбому ви спочатку показали найближчим людям, які були дотичними до гурту. Хтось із них критикував?

П.К.:

— Тих людей вже нема — “Гадюкінська мафія” над ними попрацювала (сміється. — О.Г.). Насправді критичні зауваження були, і це нормально. Єдине, що не варто порівнювати вчорашніх “Гадюкіних” і теперішніх. Ми дійсно відрізняємось, в першу чергу тому, що не стало Сергія. І ми в жодному випадку не хотіли шукати йому заміни, ставити іншого вокаліста чи наслідувати тексти Сергія. Пішли тією ж дорогою, але іншими засобами. Ми готові до того, що нас критикуватимуть...

І.М.:

—... Але якщо це буде недовго (сміється. — О.Г.).

— А чому першою піснею, яку записали до альбому, стали “Злидні”?

П.К.:

— Ми тут у Києві страшно бідуємо. Не всі, звісно, от Міша і Гєня — у Львові, то вони побагатші будуть. А нам з Ігорем кепсько (сміється. — О.Г.).

— Чим втішите фестивальників на “Заході”?

— Буде половина на половину: трохи нових пісень, а трохи відомих композицій.

— Не боїтесь жорстокого українського шоу-бізнесу?

І.М.:

— Ніколи не були у шоу-бізнесі і вже й не будемо. Добре там, де нас нема.

П.К.:

— Але ми й самі такі жорстокі, що о-го-го (сміється. — О.Г.).