Де торік були стіни, нині купи цегли...

На поминальне віче до соляних шахт Саліни минулої неділі сотні людей добиралися двома шляхами одночасно — з боку Нижанкович та дорогою з Добромиля. Хто не знає жахливої історії цього урочища, в такому маршруті не побачить нічого особливого. Однак саме таким шляхом йшли в свою останню дорогу більш як три з половиною тисячі людей у червні 1941 року. Тоді вони, знесилені пішою ходою з перемишльської в’язниці, вірили, що в шахтах Саліни будуть працювати. Насправді ж у тихому урочищі, якнайдалі від цікавих очей, всім їм довелося вмирати мученицькою смертю… 100-метрова шахта приймала у свої глибини і мертвих, і ще живих. В соляній ропі під горою бездиханних понівечених тіл закінчувалося життя «ворогів народу», для яких у НКВДистів не вистачило набоїв…

З кожним роком живих свідків того кривавого червня залишається все менше. Людський плач і крик ще пам’ятають старезний сад і напіврозвалені будівлі колишньої солеварні. Але вони мовчать і ніколи не розкажуть про злочини, що творилися в Саліні…

Мовчить і майже безшумно розсипається на уламки будівля, що до 1950 року була адмінбудинком соляного заводу, а згодом служила туберкульозним санаторієм… Здається, ще торік комплекс «Саліна» виглядав значно краще, а минулої неділі ми надибали чагарі там, де ще недавно можна було без перешкод пройти, купи цегли в місцях, де ще торік були стіни, і навіть старезні ковані сходи, які ще минулого року нехай сяк-так, але вели до головної будівлі комплексу, цьогоріч кудись зникли… Немає й кам’яних бордюрів вздовж алеї, що веде до місця загибелі людей.

Міський голова Добромиля Михайло Матіяш пояснив, що сьогодні комплекс колишнього соляного заводу є власністю дніпропетровської фірми «Княжичі», яка викупила майно багато років тому й обіцяла тут відродити санаторій. Ніякою оздоровницею в урочищі не пахне, а сам мер з інвестором не знайомий. Та ще до минулого року Добромиль отримував від дніпропетровців по 100 тисяч гривень у рік — за оренду земель. Тепер, каже мер, і того не отримують. А історичні будівлі без належного догляду розсипаються на очах. Каже, було б легше, якби комплекс «Саліна» включили до переліку пам’яток державного значення, але наразі Київ не реагує…

Поцікавилися в міського голови, чи, бува, не знає, куди поділися металеві сходи. Мер ствердної відповіді не дав, але припустив, що їх могли поцупити навіть сторожі — як компенсацію невиплаченої дніпропетровськими роботодавцями зарплати… Купи розсипаної неподалік цегли на­вія­­ли думку, що і її, певно, невдовзі очікує доля зниклих сходів...

Старовинні чавунні сходи, що з двох боків вели у будівлю, вирвані “з м’ясом”...