Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Сестри Тельнюк: «Нам століттями розказують, що ми – бидло, а ми століттями слухаємо «панську» музику»

Сестри Тельнюк презентували у Львівському драматичному театрі ім. Лесі Українки новий відеодиск Live at the. А заодно відіграли патріотичний, енергетично й емоційно сильний концерт

Перед виступом Галя та Леся розповіли кореспонденту «ВЗ», чим нині живе дует, що співає і за що вболіває.

— Ваш новий відеодиск записаний у канадській студії Glenn Gould Studio. Що до нього увійшло?

Галя. Програма традиційно складається з віршів Оксани Забужко, додалися й нові вірші, пісні — Рільке, Тичина. З нашого дитинства прийшов у цю програму Станіслав Тельнюк на музику Сильвестрова і, звісно, з’явився Тарас Шевченко. Шевченко не міг не з’явитися не тільки тому, що 2014 рік — ювілейний, а й тому, що він прийшов до нас зі своїм словом у страшні часи, як допомога. Музику до вірша «І мертвим, і живим…» Леся написала за тиждень до тих страшних подій, які відбулися

18 лютого у Києві: «Схаменіться, недолюдки!..». Ми цю пісню прокрикували, і було зрозуміло, до кого звертаємося. Шевченко справж­ній пророк. Вже не дивують збіги — його річниця і те, що зараз відбуваються великі зміни у нашій державі. Він це передбачав багато років тому, знав, що щось таке в його Україні буде. І сьогодні ми знову маємо втрати — загинуло 15 хлопців з Львівщини… Ми з Лесею зараз думаємо, як вибудувати концерт…

— У зв’язку з ситуацією плануєте забрати якісь композиції?

Леся. У нас такий концерт, що нема чого викидати, він серйозний — і музика, і настрій. Нарешті відкривається правда, ми починаємо потихеньку вилазити з ями, у якій жили. Ця наша музика і вірші наче чекали пори, щоб нас почали не лише слухати, а й чути…

Галя. Те, що ми робимо уже впродовж 20 років, нарешті стало комусь потрібне. Люди починають відкривати вуха, бо раніше наче соромилися чогось справжнього, українського, патріотичного… Соромилися почуттів, коли ми говорили про велику любов, соромилися цих слів, бо все зводилося до того, щоб показувати зовнішні принади. Не говорили про любов, говорили про «отношенія», не говорили про справжні людські досягнення, а говорили про «успєх»... Слова були спеціа­льно підмінені і викинуті з нашого лексикону, нам принесли іншу мову й іншу лексику. Усі правдиві слова Шевченка, Стуса, Забужко начебто були не на часі, з іншої планети.

Ці події, які зараз відбуваються… Наші пісні були наче предтечею до цього, вони пророче це все передбачали. І наше «Стусове коло», і вистава «У.Б.Н.» говорили про це. Лише зараз відкриваються карти, чому «У.Б.Н.» забороняли і яке було на нього цькування, тому що події в Криму і на сході готувалися більш як 10 років. Це була програма КДБ, Москви, продажних українців, які ще тоді поділили Україну: тобі — мільярд, мені — шмат землі… Це все не виникло просто так і спонтанно, все це готувалося давно. Тому наші патріотичні програми нарешті зараз на часі, вони потрібні людям. Ми на крок випереджаємо події: були в Донецьку 24 квітня, де нас стоячи вітали і на наш вигук «Слава Україні!» дружно відповіли «Героям слава!», а наступного дня, 25 квітня, почалися ці страшні події… Ми розуміли, що нас чують, там є наші люди, які люблять Україну і вибачаються за те, що вони не розмовляють українською, звинувачуючи у цьому Київ: «Нас не навчили за 23 роки української мови».

— То, виходить, нема такого зла, щоб на добре не вийшло? Мали статися усі ці події, щоб українську пісню почули і потребували?

Галя. Мама одного з наших музикантів була вчора на нашому концерті у Києві і сказала, що її просто поглинув патріотизм, який дуже необхідний сьогодні. Люди нарешті почули, що це — патріотичний концерт, чого вони не чули ще рік тому. Зараз наші концерти мають інакше звучання.

Леся. У нас протягом останнього року гарно «йшов» Шевченківський цикл. Зараз нам потрібно багато сили, духу і волі, самосвідомості і любові, розуміння того, хто ти є. Зараз ми усі складаємо великий іспит: хто ти є? Для чого ти живеш на цій землі? Що ти можеш для неї зробити?

Галя. Ми дуже довго чекали, що країна зробить для нас. Тепер треба думати, що ми можемо зробити для неї. Зараз відповідальність лежить на кожному: як ми говоримо, які продукти купуємо, які програми дивимося, яку музику слухаємо, які книжки купуємо...

— Ми намагаємось боротись з політичною пропагандою, а як бути з пропагандою музичною?

Леся. Те, що собі дозволяють у закладах харчування чи маршрутках, неприпустимо: у такий період нашого життя блюзнірськи звучить музика окупантів. В іншій країні брали б шалені штрафи або виганяли б… Цією музикою вони стріляють у наших хлопців, які нас захищають.

Галя. Ми впустили на свій ринок ворожий продукт — вони захопили цей ринок, а ми й не нявк­нули… Ми ходимо й наспівуємо пісеньки Лоліти Мілявської чи ще когось… Цього не можна робити! Не можна дивитися фільм «Інтерни» лише тому, що там знімається Охлобистін. Треба зробити так, щоб їхні зали спорожніли.

Леся. Потрібно зрозуміти, що це все — засланий продукт, спеціально зроблений для того, щоб українці себе не ідентифікували, соромилися себе, не були самодостатніми. Нам століттями розказують, що ми — бидло, а ми в це віримо і століттями слухаємо «панську» музику. Чому усі водії у маршрутках раптом стали слухати шансон? Він випадково туди потрапив? Ні! Це робота великої структури сусідньої держави, яка працює давно і дуже успішно. Через те у нас нічого нема свого. Тільки щось з’являється, його або забороняють, або тихенько знищують. Скільки талановитих колективів опинилися на узбіччі! Але найважливіше, що люди почали усвідомлювати й розуміти свою відповідальність. Я схиляюся перед усіма українцями, які вийшли на Майдан, бо уже не вірила, що таке ще раз може статися. Це підтвердження того, що Україна не вмерла і не вмре!

Схожі новини