«Є пиво, є вино. «Міцного» алкоголю не продаємо»

На площі Ринок відкрили перше, і наразі єдине у місті, кримськотатарське кафе. Його власники — кримські татари, яким довелося покинути рідні землі внаслідок буремних подій на півострові. Хоч вивіски поки що на дверях закладу немає, відвідувачі у ньому не переводяться.

«У кінці лютого — на початку березня гостювали у столиці та Львові як туристи, — розповів журналісту “ВЗ” власник першого у місті кримськотатарського кафе Шевкет Юзбашев. — Коли ж події у Криму досягли свого апогею, ми з родиною вирішили туди не повертатися. Щоправда, на півострові залишилися мої та жінчині батьки. Покидати рідні землі вони не хочуть. Коли їх побачимо, не знаю”.

Шевкет не дає ствердної відповіді на питання, чи планує осісти у Львові. Каже, що все покаже час та події. Наразі з сім’єю винаймають квартиру, їхні діти переведені на навчання до місцевої школи, тож цьогорічні атестати отримуватимуть із львівського навчального закладу. Родина каже, почуваються у Львові досить комфортно, друзі та знайомі тут є як у трьох синів, так і їхніх батьків.

“Не можу сказати, що ідея відкриття кримськотатарського кафе була раптовою, — продовжив розмову пан Юзбашев. — У Криму ми займалися цим же бізнесом. Знайшли приміщення, підібрали штат... Меню закладу майже таке саме, що і в кримському кафе, хоча ще досі підбираємо якісь нові страви та забираємо непопулярні. До прикладу, “не пішли” відвідувачам солодощі, які і у Львові можна всюди придбати: бісквіти, торти, тістечка... Натомість “на ура” йде пахлава, так звані “пальчики” — маленькі рогалики, тісто на які готуємо на основі вершкового масла та сметани. Ці рогалики з середини вбирають у себе мед та горіхи. Усі страви нашого кафе коштують не дорожче за тридцять гривень. Така цінова політика нас повністю задовольняє. У кафе є пиво, сухі вина. “Міцних” алкогольних напоїв не продаємо. А найпопулярніші серед відвідувачів — солодкий плов із фруктами, сарма — так звані голубці із виноградного листя та манти із гарбузово-м’ясною начинкою. Багато хто порівнює манти із пельменями, але це не зовсім так. Пельмені варять у киплячій воді, а манти готують на парі”.

...Спілкуючись із Шевкетом, помічаю, як його старший тринадцятирічний син Алі допомагає батькові у кафе. “Йому це подобається, — відповів пан Юзбашев. — У вільний від навчання час заробляє собі кишенькові гроші. У його віці я працював куди серйозніше. Зараз це, мабуть, “каторжним знущанням” з дитини назвали б. Ми працювали у колгоспі, прополювали овочі. А у полі інколи земля до 70 градусів могла розігрітися... За кілометр обробленого поля нам платили 1 карбованець сімдесят п’ять копійок. За ці гроші можна було купити сім порцій морозива. Попри це, серед дітей було дуже престижно влаштуватися на таку роботу. Це означало мати власні гроші та розпоряджатися ними”.