Наталя Ворожбит: «Коли показували «Щоденники Майдану» у Москві, режисер заявив, що не буде виправдовувати окупантів»

Про те, як п’єсу сприйняли у різних містах та країнах, що надихало драматургів і яким вони побачили Майдан, читайте у розмові «ВЗ» з Наталкою Ворожбит.

— «Щоденники Майдану», які ви творили впродовж усієї революції в Україні, вже постали перед глядачем у Херсоні, Москві, Гданську і нещодавно — у Києві. Якою була реакція у таких різних містах на цю п’єсу?

— У Москві частина публіки була настороженою, але все ж більшість була налаштована співчувати, жінки плакали в залі. Потім обговорювали. Їх цікавило, чому в нас немає серед персонажів «беркутівців», де інша позиція, звинувачували в однобокості. Наш режисер жорстко відповів, що в країні окупантів України ми не будемо виправдовувати «беркутівців» та прихильників окупантів.

У Гданську публіка була позитивно настроєна, хоча й були проблеми з перекладом. Поляки ще пам’ятають, як відбувалася їхня «Солідарність». Ми однодумці з ними.

У Києві глядачі як в дзеркало дивились, шукали себе, роздивлялись. Плакали. Після вистави розповідали свої історії про Майдан. Ми не були впевнені, що п’єсу варто показувати в Києві, боялись, що люди втомилися від цієї теми. Зараз точно знаємо, що ця п’єса нам потрібна. Нам не дали пережити якісь ключові події, пережити втрати і перемогу, на нас відразу поперли з окупацією, ми й досі не можемо усвідомити, відрефлексувати події цієї зими. Цей матеріал треба показувати по всій Україні, особливо на сході. На жаль, зараз немає такої можливості.

— «Щоденники Майдану» — це своєрідна солянка історій чи є головний персонаж, навколо якого відбуваються усі події?

— Протягом чотирьох місяців ми з театральними колегами збирали інтерв’ю з учасниками Майдану. П’єса створювалась як монтаж з інтерв’ю людей за принципом хронології подій. Люди розповідали про конкретні дні: розгін студентів, Банкова, штурм Майдану. Остання подія — 20 лютого. Між цими подіями проскакують сцени-замальовки, де різні герої говорять про білямайданні події: про гімн, про повалення пам’ятника Леніну... Одного героя немає — їх багато.

— Ви пишете у напрямі «нова драма», яка вирізняє­ться жорсткістю і сильним реалізмом, без брехні. Ваші «Щоденники Майдану» написані у такому ж дусі?

— У мене не тільки реалізм, у моїх п’єсах багато містики і вигадки. А в п’єсі про Майдан, яка вся збудована на реальних інтерв’ю, — немає брехні.

— Під час записів «Щоденників Майдану» запрошували на обговорення як активістів з Майдану, так і прихильників колишньої влади. Чи важко було зберігати незаангажованість попри власні переконання?

— Драматург, коли пише документальну п’єсу, не повинен бути заангажованим. Але я була заангажована. Це дійсність, і з цим нічого не зробиш. Я вивчала представників Партії регіонів з великою цікавістю, але моє серце, моя позиція були на протилежному боці.

— Впродовж революції ви активно обговорювали події на Майдані на власній сторінці у мережі Фейсбук. Траплялися випадки, коли друзі вас не розуміли? Адже у вас багато друзів у Росії.

— На щастя, майже всі мої російські друзі — це совість нації. Ці люди виходили на мітинги на підтримку України, вони самі потерпають від режиму. Але кілька разів я потрапляла у чужі френдстрічки і після дня читання коментарів росіян лягала хвора.

— Що вас найбільше вразило чи здивувало на Майдані?

— Люди. Дух. Велич. Космос. Ніби посеред Києва відкрився портал і звідти вийшли герої минулого, вийшли забуті цінності, заграли середньовічні інструменти, заскрипіли голоси предків, зазвучав живий Шевченко. Ми співали гімн по-справжньому, як співали, мабуть, перші люди навколо вогнища, коли просили богів послати їм дощ або їжу, приносячи заради цього жертви. Ми відчайдушно просили у космосу свободу, обіцяючи взамін положити душу й тіло. Космос нас почув і взяв жертву. Чекаємо на свободу. Боги минулого теж не відразу давали дощ.

Довідка «ВЗ»

Наталія Ворожбит народилася 1975 року в Києві. У 2000 році закінчила Літературний інститут ім. Горького в Москві, факультет драматургії (майстерня Інни Вишневської). Понад 10 років жила у Москві. Наталя Ворожбит — автор кіносценарію до скандального російського серіалу «Школа». Її п’єси найчастіше ставлять на сценах Лондона та Москви. Ворожбит — автор п’єси «Зерносховище», присвяченої подіям Голодомору 1932-33 років в Україні. «Зерносховище» поставили на сцені Королівського шекспірівського театру у Стратфорді-на-Ейвоні, Велика Британія. Зараз Наталя Ворожбит живе у Києві, виховує доньку.