На очах чотирирічного сина на шахтаря одягнули кайданки

Більш як тиждень не бачить трьох своїх дітей — чотирирічного Данилка, дворічну Сніжану та одинадцятирічного Дмитрика — 35-річний червоноградський шахтар Роман Коваль. Заснути вночі не може не лише через те, що покрите синцями тіло починає боліти при кожному русі, й через важкі думки. Чому, намагається зрозуміти, його, звичайного роботягу, який ніколи не мав проблем із законом, жорстоко побили міліціонери?

...Доїхати до шахтарського міста Червонограда (Львівська область) автотранспортом нелегко. За кількадесят кілометрів від міста дорога перетворюється на суцільний танкодром, і майже по дах покриті курявою машини мусять їхати зі швидкістю черепахи, долаючи яму за ямою. Вже на автовокзалі починаєш розуміти, що приїхав у місто, де вечорами вулицями краще не гуляти, щоб не зустрітися з гопниками. Стільки молодиків, які через слово вживають матюки, чути і бачити не доводилося.

На виході з автовокзалу, біля ринку, бачу панянку, яка рішуче крокує до автобусів. За нею поспішає юнак. Він б’є молодицю в спину та кричить: “Ти, б..., дитину на сусідку залишила, а сама бл... ти їдеш!” Через кілька метрів наштовхуюсь на двох школярок-старшокласниць. “Цей вчитель — дебіл, — жаліється одна з дівчат.- Уявляєш, він мене запитав: що таке гривня? Як цьому х... пояснити, що гривня, це — гривня?.. Послала його й пішла з уроку...”

На вулицях удень цілком пристойно. Комунальники прибирають, фарбують, готують місто до Великодня. У міській лікарні також все блищить — від підлог у коридорах до їдальні. В одній із палат нейрохірургічного відділення зустрічаюся із Романом, який, готуючись до розмови, довго намагається сісти на ліжку так, щоб нічого не боліло.

Роман працює на шахті “Межигірська”. За радянських часів про таких, як він, писали на плакатах: “Шахтарі — гвардія праці!”. Сьогодні шахтарі, які мають роботу, готові на усе, аби її не втратити. В шахтарському місті знайти інший заробіток неможливо.

31 березня Роман пішов погуляти з чотирирічним сином Данилком у міський парк. Покатав малого на гойдалках, атракціонах. На виході з парку побачив жінку, яка продавала насіння. Зробив їй зауваження. Мовляв, через її товар весь парк у лушпинні. Жінка у відповідь сказала щось образливе. Слово за словом... “Був трохи напідпитку, цього не приховую, — хвилюється Роман. — Сухий закон у нас ніхто не встановлював. Був би справді п’яний, ніколи б не пішов гуляти з дитиною. Усі червоноградці знають, що продавці насіння, які торгують біля парку, увечері продають і “ліву” горілку, і “травку” для молоді. Тому й почав сваритися з жінкою. Вона мене відштовхнула, почала кричати, що у міліції має родичів”.

Довкола Романа та продавця насіння зібралися перехожі. Чимало з них почали захищати жінку. Хто саме викликав міліцію, вона чи продавці магазину, під стінами якого торгувала жінка, Роман не знає. Біля нього зупинилася міліцейська машина, з якої вийшли співробітники ДСО (Державної служби охорони) міліції...

Навіть якщо якийсь громадянин порушує громадський порядок, правоохоронці, за службовими інструкціями, мають скласти на нього протокол, у крайньому випадку, затримати. Романа одразу почали ганьбити на очах сина. Співробітники ДСО наказали йому одягнути на руки кайданки. Він відмовився. Тоді йому викрутили руки за спину й силою одягнули наручники. Данилко, дивлячись, як міліціонери викручують батькові руки, почав плакати. На щастя, повз проходив сусід Романа. І коли чоловіка почали тягнути в міліцейський “бобик”, Роман встиг попросити сусіда відвести малого додому.

Хто кинув Романа в міліцейську машину, співробітники ДСО чи патрульні міліціонери, сказати не може. “Я навіть їх не роздивився, бо щойно опинився в машині, мені в обличчя пирснули газом”, — згадує. Коли з очей полилися сльози і чоловік осліп, його почали жорстоко бити. З розсіченої брови полилася кров. Це розлютило міліціонерів, і в хід пішли удари ногами...

Ледь живого Романа привезли у наркологічне відділення міської лікарні. Там, за словами брата Романа — Віталія Коваля, який прибіг до лікарні, як тільки дізнався про затримання, майже годину Роман зі скутими за спиною руками лежав на підлозі. Дружина, яка також прибігла до лікарні, благала медиків зашити чоловікові брову, з якої продовжувала литися кров. Та надати медичну допомогу ніхто не поспішав. Жінці довелося самій мочити у воді з-під крана ватку та прикладати її до брови, намагаючись зупинити кровотечу. Нарешті медсестра, яка мала взяти у Романа кров на експертизу, попросила міліціонерів зняти з Романа кайданки, щоб зробити укол. З’ясувалося, що міліціонери не мали від них ключів. Пройшло ще з півгодини, коли нарешті приїхав якийсь міліціонер та зняв з рук кайданки.

У наркологічному відділенні побитий Роман лежав до ранку. Біля його ліжка всю ніч просидів брат. Роман, розповідав, непритомнів, кілька разів у нього починалися судоми. Уранці прийшла лікар. Побачивши синці на обличчі Романа, медик зрозуміла, що у чоловіка, щонайменше, струс мозку. Лікар наказала негайно перевести його в нейрохірургічне відділення.

Наступного дня, коли Роман лежав під крапельницею, в палату завітали кілька міліціонерів. “Вставай, годі прикидатися хворим!” — “пожартували” відвідувачі. Й почали погрожувати Роману звільненням з роботи. Ми, казали, розповімо директору шахти, що ти бешкетував, і тебе викинуть на вулицю. Щоб цього не сталося, запропонували підписати заяву про те, що жодних претензій до міліції не має. Знесилений фізично й морально шахтар заяву підписав...

Щодня Роману роблять щонайменше сім уколів. Ліки дорогі. Чоловік побоюється, що ще не скоро зможе виписатися з лікарні, отож його діти залишатимуться без усього необхідного, бо гроші йтимуть на лікування. Романа підтримала профспілкова організація шахти. ”За що люди вмирали на Майдані? — риторично запитують свідки нашої з Романом розмови, його сусіди по палаті. — За те, щоб міліціонери надалі знущалися з людей?” І справді: випадок з Романом доводить, що у свідомості правоохоронців після Революції гідності змін на краще не відбулося.

Коментар для «ВЗ»

Андрій Петрик, майор, в.о. начальника управління ДСО при ГУ МВСУ у Львівській області

Після скарг громадянина Коваля слідчі прокуратури опитували наших співробітників. Вважаю, що вони нічого незаконного не вчинили. Того дня на пульті ДСО Червонограда спрацювала “тривожна кнопка”. Її натиснули працівниці магазину, який перебуває під нашою охороною. Коли до магазину приїхала група, продавці пояснили, що під магазином бешкетує підпилий чоловік. Наші співробітники побачили громадянина, який чіплявся до жінки. Поводився агресивно, отож мусили застосувати спецзасоби — наручники. Після того співробітники ДСО викликали на місце події слідчо-оперативну групу міськвідділу міліції. Співробітники міської міліції, яким передали громадянина, повезли його до лікарні на освідчення. Наші працівники надалі із затриманим не спілкувалися...