Анжеліка РУДНИЦЬКА: «Все частіше згадую, що маю розряд із дзюдо, вмію робити перев’язки і добре стріляю»

— Багато моїх колег кажуть: "Нехай політики займаються політикою, а ми — музикою, театром, кіно, телебаченням і т.д..." Для мене так питання не стоїть, бо кожен з нас, незалежно від професії, у першу чергу — громадянин своєї країни, — розповідає кореспондентові «ВЗ» Анжеліка Рудницька. — Зараз Україна у важкому стані: економіка тріщить по швах, корупція перевершила за популярністю усіх зірок разом взятих, силовики переступили межу дозволеного. Безвідповідальність влади — вражаюча, інформаційна війна ведеться у всіх напрямах і площинах. Тож де маю бути, як не на Майдані, Грушевського. Там мої однодумці та наші герої.

- Ви не вперше долучаєтеся до революційних подій?

— Це моя третя «революція». Першою була «Студентська революція на граніті», потім — Помаранчева. Тепер Євромайдан. Щоразу ми робили помилки і не доводили справу до кінця настільки, наскільки можна було. Та, як виявилося, маленькі поступки потім обертаються великими і трагічними помилками. Тому відступати не можна. Усім нам хочеться змінити не просто одного політика на іншого, а зламати жахливу систему, в якій усім українцям некомфортно жити. Безумовно, усі ці два з лишком місяці я там, де вирішується доля України.

Ми перейшли межу болю і стали безстрашними. Хлопці готові вмирати. Медики біжать під кулі, рятуючи життя і здоров’я інших. Після роботи кияни у саморобних обладунках йдуть на барикади Грушевського. Кожна київська розмова починається зі слів: «Ти живий-здоровий? Все гаразд?» А закінчується турботливим «Бережи себе!» Усі усвідомлюють, що живуть у підручнику історії, котрий навіть зараз пишеться за двома стандартами — українським і «радянським».

- Якось ви писали у своєму блозі: «Я — мамина красуня і татів геній, я переконана вегетаріанка і пацифістка»...

— І продовження цього запису було, що у такі тривожні дні я все частіше згадую, що маю розряд із дзюдо, вмію робити перев’язки і добре стріляю. Молюся Богу, щоб мені не довелося згадувати забуті навики і порушувати свої принципи. Дівчат не пускають «на передову», тому ми будемо надійним тилом. Зараз ми усі втомилися, нервово виснажилися, але не маємо права відступати.

- Ви не збираєтеся йти у політику?

— Не хочу. Мені так багато треба ще зробити у мистецтві. Але бути осторонь я не можу, бо, як усі нормальні люди, хочу жити в цивілізованій країні з прозорими і зрозумілими правилами гри.

- Чи не потерпає від вашої зайнятості на Майдані ваша творчість?

— Довгий час, як і все суспільство, переживала стрес. Удома й досі одночасно працює і телевізор, і ноутбук, в якому відкриті закладки усіх інформаційних каналів. Усе довкола таке «наелектризоване» і поляризоване, що будь-яка робота валилася з рук. Дисертація не пишеться, наукові статті лежать незавершені, нові пісні чекають аранжувань. Але творчість мене завжди рятує. У якийсь момент зрозуміла, що, на противагу хаосу і агресії, повинна створювати свою гармонію. Так, вже цього року народилися дві нові графічні роботи, третя — у процесі.

- Бачила в Інтернеті, що ви готували якусь мистецьку роботу, присвячену Майдану...

— Усі мої роботи — символічні, вони не прив’язані до конкретного часу і простору. Але є полотна, які народилися саме у цей напружений час. І їх можна присвятити Майдану, що давав крила, надію, відчуття безпеки і віри у те, що завтрашній день може бути для України і для кожного з нас щасливим.