«Те, що я казала, – це думка 46 мільйонів українців»

“Нашого цвіту — по всьому світу” — із розвитком комп’ютерних технологій це гасло про наших талановитих земляків набуло і “віртуального” відтінку. Зіркою Ютубустала прибиральниця Львівського театру ім. Леся Курбаса пані Галина. У соцмережах активно перепощують відео “Монолог пані Галини”, де жінка влучно висловлюється щодо поточної політичної ситуації, масових протестів в Україні, моральних якостей уряду Януковича й Азарова...

Час від часу пані Галю пробиває на сльози — коли вона говорить про побиття “Беркутом” мирних демонстрантів на Євромайдані у Києві. Пані Галина погодилася на розмову з журналістом “ВЗ”, хоча, як сама каже, перші два тижні після того, як відео потрапило в Інтернет, пережила шок. Записували її на мобільний телефон крадькома, не попередивши, тому гостре слівце вона “не фільтрувала”. Жінка навіть хотіла звертатися до юристів. Але потім усіх пробачила...

“Це наш колишній адміністратор привів якусь дівчинку. Я виплеснула все, що наболіло на душі. Була під впливом емоцій, після того, як побили студентів. Мені душа розривалася, — каже жінка. — Ну як можна було побити дітей?! То є жах! Хоч одного “беркутівця” посадили? Ні! Я навіть не знала, що вона знімає на відео. Де ж я думала, що те дівчинисько дасть в Ютубі? І тут — перша година ночі, дзвонить моїй дочці кума з Італії, потім колежанка з Німеччини. Каже, там баба таке дала інтерв’ю, що всі впали. Багато знайомих мені дзвонили, казали: “Галю, ну ти молодець”. За ті два тижні після “ефіру” мені ніхто слова поганого не сказав. Те, що я казала, — це думка 46 мільйонів українців”.

Пані Галина має добрі і світлі очі. Говорить колоритною галицькою говіркою, голос — низький, добре поставлений, як у акторки...

— Пані Галино, це ви в театрі такої вимови навчилися?

— Ні, такою була завжди. Мені навіть наші театрали кажуть: “Галю, ви не по тій лінії пішли”. Мене знімали й на відео — для художнього оформлення вистави “MANA HATTA”. Але ж я текст не вивчу. Це ж треба сісти і вчити слова! Мені пропонували вийти на сцену. От Андрій Приходько з Києва, що поставив “Лісову пісню”, каже: “Галю, тільки вас хочу бачити у ролі Шарлотти у своїй новій виставі. “Добре — кажу, — подумаю!”

“Мої театрали в захваті від мене, — не натішиться пані Галя. — Кажуть, Галя — мега-звізда. Навіть Ада Роговцева, яка мене прекрасно знає, нещодавно була у нас на гастролях, мала творчий вечір, подзвонила мені. Каже: “Галю, пупсік, я плакала! Галю, ви вже в Європі, бо вас переглянуло море людей”.

А кілька днів тому “зірці Ютубу” на адресу театру прийшла посилка з Одеси. Чоловік пані Галі, Мирослав, жартував, мовляв, прислали тобі бомбу. Виявилося, що це посилка від шанувальниці. Всередині був і контактний телефон. Як тільки жінка почула знайомий з відео голос, скрикнула: “Галю, ви собі не уявляєте! Дуже мені сподобалося ваше відео. Ми і плакали, і сміялися! Ви мені нагадали Львів. Я 35 років замужем за одеситом-москалем. Тут нічого немає в Одесі українського. Нема того запалу львівського!”

На підвіконні у пані Галі стоїть букет квітів — це принесли шанувальники з Донецька, які приїхали на львівський Євромайдан. Жінка влітку відсвяткувала 60-річчя. Коріння має “східняцьке”, але її мама була українською патріоткою. А чоловік Мирослав — надзвичайний патріот, він із Тернопільщини. Родина дружна — донька Марія, восьмирічна онучка Ганнуся, зять з Тернополя.

Жінка все життя важко працювала. У 1973 році закінчила Львівський кооперативний коледж (тоді — технікум) економіки і права. Вісім років там же була майстром виробничого навчання з технології (кулінарія). Першому чоловікові не сподобалося, що часто їздить зі своїми студентами у різні поїздки. Була змушена звільнитися, пішла працювати на мехсклозавод. Там пропрацювала без кількох місяців тридцять років! Виробництво шкідливе. За зміну з напарницею перевантажували тридцять тонн скла. Коли завод почав занепадати, їй підказали, що в театр Курбаса потрібна прибиральниця.

“Після заводу це був рай, — тішиться. — Виробництво скла у всьому світі оплачується дорого. Тільки не у нас. А в мене пенсія — 1005 гривень. Зараз додали аж 44 гривні. Якраз дітям на Новий рік на пляшку безалкогольного шампанського і на шоколадку. Колектив у нас в театрі чудовий! Підтримували і першу революцію, у 2004-му, і зараз їздять у Київ на Євромайдан. Один за всіх — всі за одного. Я їм тут печу, приношу в театр, пригощаю. У мене по мішку муки на місяць іде, так печу! Пішов одинадцятий рік, як тут працюю”.

Жінка часто ходить на львівський Євромайдан, багато читає, дивиться телевізор, стежить за політичною ситуацією. “Нашій опозиції — честь і хвала, — ділиться. — За те, що з народом до останнього. Але був би зараз Чорновіл покійний, ми би вже давно були в Європі. А наразі в Європі тільки діти нашої влади — вони там і вчаться, і живуть. Дивують люди на Східній Україні. Не хочу їх образити. Але невже вони не бачать, хто при владі? Спускаються в ті шахти, скільки їх там гине! Бояться і слова сказати. Ви ж подивіться, як їх на Антимайдані кинули. Не заплатили. Вони прийшли на наш майдан, поїли... Кожного року Східна Україна у нас гостює — на Різдво, на Свято пампуха. Які вони захоплені, радісні! Чи не бачать, що ми такі самі люди, як і вони? Ну та візьміть же, щось скажіть. Ні, вони залякані... Але нічого. Треба жити. Обожнюю людей! Ворогів не мала ніколи.

Пані Галя має у театрі прізвисько — Фудзіяма. За аналогією з японським вулканом. “Спочатку мене назвали Фрекен Бок (вихователька з “Карлсона”). Мені не сподобалося. Тоді директор каже — буде Фудзіяма. Оце мені підходить!”