Юрій ГОРБУНОВ: «На «Битві хорів» мало не посварились з Олегом Скрипкою»

Кожне шоу приносило не тільки нову хвилю популярності, а й збільшувало його колекцію нагород — кілька разів отримував престижну премію «Телетріумф». Юрій зізнається, що отримані нагороди цінує, адже вони є ознакою любові глядача. Улюбленого ведучого Україна побачить 10 листопада на каналі «1+1» у новому грандіозному проекті — «Битва хорів». Юрій Горбунов поділився з «ВЗ» таємницями закулісся проекту, розкрив загадку популярності талант-шоу, розповів про суперових і не дуже зірок шоу-бізнесу.

— Юрію, чому ви, професійний актор, перевтілились у телеведучого?

— Починаючи з 1992-го, п’ять років служив у драматичному театрі Івано-Франківська. Настав момент, коли треба було обирати: залишатись на місці чи рухатись далі. А економічна ситуація в країні доводила, що працювати в театрі і жити з акторського хліба — дуже важко. Приїхавши до Києва, зрозумів, що на телебаченні я принаймні з голоду не помру. Два роки працював у нічному клубі «Голлівуд» режисером, паралельно з’являючись на телебаченні. З таких невеликих кроків все й почалося…

— Перебувати на театральній сцені і перед телекамерами у студії — одне й те ж?

— Це кардинально протилежні речі. Я встиг попрацювати і в кіно, і в театрі, і на ТБ, і на радіо. Усюди потрібен інший підхід. Здавалось би, що для людини, котра закінчила театральний інститут, немає нічого складного, але чудовому артисту важко стати хорошим телеведучим. Артисти виконують ролі і переносять це на майданчик — грають роль телеведучого. А її зіграти неможливо, треба бути самим собою. Глядач вимагає «собачої відданості» і «дитячої правдивості».

— Ваш старт як телеведучого збігся з початком кар’єри Маші Єфросиніної. Пригадуєте, як познайомились?

— Маша прийшла на один ефір пізніше від мене на передачу «Щасливий дзвінок» на УТ-1. У нашому творчому тріо тоді ще була Ольга Бура, уже, на жаль, покійна. Ми вели перше в історії незалежної держави інтерактивне шоу з розіграшем призів: люди дзвонили в студію, відповідали на запитання, і ми розігрували пральні машини, автомобілі — цілий рік. Пригадую, режисер «Щасливого дзвінка» вибирав дівчат-ведучих на кастингу серед «Місок університетів». Тоді ж не було професійних телеведучих. А в Європі й досі немає — оголошують кастинг, і приходять усі зацікавлені. Вважаю, це правильно, бо вміння подобатись глядачеві не навчить жоден університет. Це як дар Божий — або він у тебе закладений від початку, або ні.

— Якби вас запросили викладати для студентів, які би вміння їм передали?

— Навіть не знаю, чого би їх вчив. Можливо, дикції, хоча й це не головне… Навчив би їх бути собою перед камерою, чути, бачити і реагувати.

— Пригадую, Маша Єфросиніна розповідала, що перед першим ефіром її змусили змити «бойовий макіяж»…

— Бо поки не професіонал, здається, що все знаєш. А з часом і з досвідом розумієш, що збоку видніше (сміється. — О. Г.).

— А на які жертви довелося піти вам?

— Були лише мінімальні жертви, на які я легко йшов: потрібно змінити зачіску чи замінити сорочку — без проблем. Не люблю гриму, але задля кадру доводиться гримуватись. Одне слово, образ телеведучого не вимагав від мене надзусиль.

— А правда, що ви критично ставитесь до себе в кадрі і досі переживаєте перед ефірами?

— Аякже. Якщо людина не переживає, значить, вона вже померла. Перевести хвилювання у правильне русло дає можливість досвід, тоді з’являється драйв, перчинка. Тобто якщо у ведучого трусяться коліна від страху — погано, але з часом він навчиться це опановувати. А от якщо хвилювання взагалі немає, тоді це катастрофа, бо завжди є небезпека стати нецікавим, робити усе машинально.

— Якось ви сказали, що вести розважальне шоу складніше, аніж політичне. Чому так вважаєте?

— Бо у політичному шоу ти збираєш двох опонентів, даєш по черзі слово і провокуєш їх. Найскладнішим завданням є в потрібний момент вимовити: «Продовжимо після реклами». Тобто, по суті, завданням ведучого є зіткнути лобами дві протилежні сили, а далі все складається само собою. А в розважальному шоу ти «тримаєш» публіку від початку і до кінця. Потрібно об’єднувати суддів, учасників та гостей і при цьому розважати глядача. Тож якби у мене з’явилась мета вести політичне шоу, зважаючи на те, що я відстежую політичне життя країни, переконаний, зробив би це без проблем.

— Зараз багато телеформатів відживають своє. При цьому дивує стійкість високих рейтингів талант-шоу. Як гадаєте, чому українцям так засмакував цей жанр?

— Бо це казка, яку ми любимо з дитинства: «із грязі в князі» або «з Попелюшки у принцеси». Це історія, про яку підсвідомо мріє кожен хлопець і кожна дівчина хоч у забитому селі, а хоч у столиці. Крім того, коли люди бачать прибиральницю, що від ранку до ночі миє підлоги, а потім завдяки своєму голосу стає зіркою, — це вселяє у них оптимізм, віру у краще.

— Але ж казка рано чи пізно закінчується, і принцеса знову стає прибиральницею…

— Не завжди. У нашому шоу-бізі є достатньо прикладів, які доводять, що життя можна змінити і залишитись принцесою. Головне, не впадати у залежність від швидкої слави, бо це як алкоголь — чим більше п’єш, тим більше хочеться.

— А який у вас післясмак від проекту «Краса по-українськи»?

— Продовжив би його. Для того, аби Україна дізналась про життя людей з глибинки, що живуть на периферії і, наприклад, в житті не бачили ескалатора. Такі люди відкривають для себе життя, і воно відкривається для них. Хоча бувають випадки, коли село зустрічає цих людей словами: «Ну що, погуляла? А тепер — до корови».

— З ким важче працювати ведучому: з простими людьми, котрі не звикли до камери, чи з примхливими зірками?

— З зірками складно, бо кожна особа щось собою являє і вимагає до себе особливої уваги. Але працювати в кадрі з ними легше, бо зірка вміє себе подати. Тоді як звичайні люди відкриті до спілкування, але їм доводиться пояснювати «на пальцях», де стати, коли сказати. Можу похвалитись, що у мене не було випадку, коли не міг знайти підходу до когось. Бо зірки чи ні, насамперед ми люди з однаковими переживаннями і почуттями.

— А якщо взяти кулінарне шоу «Смакуємо», де ви постійно спілкувались з російськими та українськими зірками, хто здивував вас простотою і людяністю?

— Леонід Агутін — суперова людина, «свій хлопець».

— Спочатку було шоу «Смакуємо», зараз «Великий пекарський турнір». Любите готувати?

— Не готую, але люблю смачно поїсти. Захоплююсь людьми, які можуть годинами готувати страву, не знаючи, чи відповідатиме вона смакам суддів. На «Великому пекарському турнірі» пересилював себе, щоб не об’їдатись тим, що готують. Запасся рецептами — сирника від Ніни Матвієнко і шоколадного торта від переможниці проекту Каті.

— За лічені дні стартує новий проект «1+1» «Битва хорів», глядачі завмерли в очікуванні. Чим вас як ведучого захопило шоу?

— Під час проекту у мене неодноразово виникало відчуття, що по шкірі бігають мурашки. Це зовсім не той хор, який ми пам’ятаємо з радянського дитинства! Наші хори виконуватимуть усе — джаз, рок, поп-композиції. Тим, що подібні твори можна виконувати у хоровому колективі, були шоковані усі, навіть метри Ніна Матвієнко та Михайло Турецький. Часом проти задумок тренерів бунтували самі виконавці, влаштовували бойкоти і відмовлялись співати певні композиції. Так, наприклад, було з хітом Леді Ґаґи — фольклорний колектив підняв «народне повстання».

— Переглядаючи тизер до передачі, помітила момент, де ви про щось сперечаєтесь з Олегом Скрипкою…

— Був момент на кастингу хорових колективів, коли ми мало не посварились з Олегом Скрипкою (бо, на відміну від американського аналогу, наша «Битва хорів» покаже увесь процес відбору учасників). Так от, на одному з кастингів, який проводив Олег, я наполягав, що учасницю треба взяти в команду, а він навідріз відмовлявся. Звісно, Олег керувався принципом набору взаємодоповнювального колективу, а я як ведучий мав би не заважати йому вибирати… Але емоції взяли своє, і я вирішив заступитись за дівчинку. Емоції на проекті взагалі зашкалюють, бо коли на сцені 120 людей одночасно — тебе охоплює шквал почуттів. Під час зйомок плакали і учасники, і Ніна Митрофанівна, і я. Найцікавіше було спостерігати за реакцією Турецького на експерименти зіркових тренерів. Тепер я впевнений, що багато наших ідей помандрують у Москву (сміється. — О. Г.).

— Наскільки я розумію, «Битва хорів» представить молоді колективи?

— Шоу охоплює усі вікові категорії. Наприклад, під час кастингу у Львові до нас підійшла бабуся років 87¬ми. Ця неймовірна жіночка переказала історію усього життя: як хотіла стати артисткою, але вийшла заміж за моряка і «зіпсувала собі життя», у 65 років вона покинула свого чоловіка, переїхала до Львова і тепер займається мистецтвом. Вона написала і виконала пісню для свого найулюбленішого мужчини. Знаєте для кого? Для Наполеона Бонапарта. Усе це без натяку на жарт, це людські історії і почуття, які наша знімальна група відкривала для себе щодня.

— Серед зіркових тренерів є і Ірина Білик, і Злата Огнєвіч, і Руслана, і навіть Алессандро Сафіна. Але мене, відверто кажучи, здивувала присутність у цьому списку Гарика Кричевського…

— Гарик — дуже талановита людина. У його випадку підтверджується той факт, що не завжди людина на сцені виконує ту музику, котру любить слухати. А коли почуєте його «Киевлянку» у хоровому виконанні, у вас не виникатиме жодних запитань стосовно участі Кричевського у проекті.

Довідка «ВЗ»

Юрій Горбунов народився 24 серпня 1970 року в м. Новий Розділ Львівської обл. Кар’єру почав з дебютного виступу в ролі ведучого на 100-річчі КПІ. 1998 р. — ведучий програми «Три крапки» на телеканалі УТ-1. 1999 рік — ведучий програми «Щасливий дзвінок» на телеканалі УТ -1. 2000 рік — програма «Підйом» на «Новому каналі». 2005 рік — програма «Питання для чемпіонів» на телеканалі «СТБ». 2006 рік — програма «Снiданок +» на телеканалі «1+1» ; ведучий програми «Танцi з зiрками». Знявся у серіалах «Вовчиця», «Небо в горошок», «Завтра буде завтра», «У пошуках кохання, або Переполох у вищому світі», «Мухтар», а також у художньому фільмі «Кактус». Нагороди: 2002 рік — премія «Телетріумф» у номінації «Краще телевізійне шоу» за програму «Підйом» на «Новому каналі». 2008 рік — премія «Телетріумф» у номінації «Краще розважальне шоу» за програму «Танцi з зiрками» телеканалу «1+1». Сімейний стан: одружений з Людмилою Горбуновою, колишньою артисткою балету Івано-Франківського театру; має доньку Людмили від першого шлюбу, Ксюшу, та 2-річну внучку Поліну.