Джамала: «Я зірвала голос, намагаючись перекричати вболівальників Повєткіна»

Не меншого розголосу набрало й “живе” виконання українського гімну джазовою співачкою Джамалою. Про пристрасті у вболівальницьких секторах та нестандартне виконання “Ще не вмерла України...” Джамала розповіла кореспонденту “ВЗ”.

— Джамало, ви мали нагоду на власні очі спостерігати усе, що відбувалось у Москві під час бою Кличка та Повєткіна. Наскільки напруженою була атмосфера у залі?

— Атмосфера в загальному була доброзичлива, якщо не звертати уваги на те, що кожен вболівав за свого спортсмена. З України було три тисячі вболівальників, а з Росії — 10 тисяч. Природно, що більшість скандувала: «Повєткін!».

— Що, на вашу думку, надало спортивній події політичного забарвлення?

— Я не політолог, мені складно оцінити усі причини. Зараз, у принципі, всі ЗМІ обговорюють тиск Росії на Україну, протистояння політиків з обох сторін, це гостра тема. Можливо, це пов’язано з підписанням Україною угоди про асоціацію з ЄС. Мені не подобається, що цей бій зі спортивної події перетворюється на політичну.

— Судячи зі зйомки бою, виглядає, наче українських уболівальників та синьо-жовтих прапорів було дуже мало... Правда, що в українському секторі зникало світло?

— Після виконання гімну мене відвели в зал для глядачів. З’ясувалося, що буду сидіти в секторі російських уболівальників. Тому не знаю, що коїлось в українському секторі. Моє місце виявилося зайнятим, але якийсь незнайомий молодий чоловік поступився мені своїм, сказавши: «О, ви співали гімн!».

— Як реагував зал на поєдинок? Були критичні моменти?

— Мої сусіди по сектору кричали, всіляко підтримуючи свого спортсмена, але були налаштовані дружелюбно. Я зірвала голос, намагаючись перекричати оточуючих мене вболівальників Повєткіна. Бачачи, як я переживаю за Володимира, хтось із сусідів навіть сказав: «Не хвилюйся ти так, переможе твій Кличко». Не розбираюся в боксі, це спорт для чоловіків. Я щиро вболівала за Володимира, але мені було шкода і Повєткіна.

— Наважитись виконати гімн «наживо» та a cappella було сміливим кроком. Ви очікували, що сприйняття пуб­ліки буде неоднозначним?

— Не бачу особливих проявів сміливості саме в тому, щоб заспівати а капела. Під час навчання в консерваторії я робила це сотні разів. Крім того, протягом п’яти років я була учасницею вокального колективу Beauty Band, вся наша програма виконувалася а капела.

Я вже співала гімн України навесні перед боєм Узєлкова з Енгумбу в київсь­кому палаці спорту. Цього разу я знову зробила свою інтерпретацію. Така практика поширена в США, там співаки роб­лять свої версії національного гімну, у своїй авторській манері. Це робить його по-справжньому народним. Його ж можна виконувати і хором, і з оркестром, і а капела... Мені хотілося, щоб він прозвучав як красива народна пісня. Не очікувала, що навколо цього підніметься такий галас. З іншого боку, люди в більшості своїй консервативні, те, що виходить за рамки звичного, сприймають у штики. Зі мною вже таке траплялося не раз. Після «Новой волны» говорили, що я зіпсувала українську народну пісню «Верше, мій верше», на відбіркових турах “Євробачення” лаяли пісню Smile. Нехай так, я вважаю, це набагато краще, ніж залишати людей байдужими.

— Володимир якось підбадьорював вас?

— Володимир був сконцентрований на бої. І я його чудово розумію. Я теж перед своїми концертами занурююсь у себе, налаштовуюся, ні з ким не розмовляю. А от Віталій потис мені руку, коли я вийшла на ринг, мене це, безумовно, підбадьорило.

— Хто шив сукню для вашого виступу? Кольори костюма обрали символічно?

— Звичайно, символічно. Приїжджаючи в Європу чи США, бачу, як трепетно місцеві жителі ставляться до свого прапора. Вони вивішують його з вікон, носять футболки з національною символікою. Прикро, що ми так не чинимо. Ми соромимося. Адже блакитний і жовтий — неймовірно гарні кольори. З ідеєю створити вбрання в такій кольоровій гамі я прийшла до дизайнера Бічоле Тетрадзе. По-моєму, у нас вийшло те що треба.

Розмовляла Олена ГУТИК.