«Коли стоїш на триметровій глибині, а на голову капає — не до романтики»

Для когось археологія асоціюється з романтикою — пошуком цінних підземних скарбів, для когось — це нудна і марудна справа, що вимагає часу і зусиль, а ще для когось це просто цікава професія. До останніх належить Остап Лазурко (на фото), молодший науковий співробітник НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України. Він не перший рік керує львівськими експедиціями. Про особливості професії та незвичні археологічні знахідки Остап Лазурко розповів кореспондентові «ВЗ».

- Пане Остапе, як ви стали археологом?

— Випадково. Коли вступав на історичний факультет університету, потрібно було обрати одну з чотирьох спеціалізацій: історію України, всесвітню, етнологію чи археологію. Поставив галочку навпроти археології. Після закінчення вузу працював вчителем історії у школі. Та якось мене перестрів мій викладач Михайло Андрійович Филипчук, який запропонував спробувати себе у ЛКП «Археологічна архітектурна служба міста Львова». Тоді, у 2002 році, вона саме починала копати руську вежу на вул. Руській.

- Зараз працюєте у НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту архео-логії НАН України. Яка специфіка рятівної археології?

— У людей романтичне уявлення про професію археолога. Та коли ти залазиш на глибину трьох метрів, стоїш у гумовцях, а на голову лиє вода... Не до романтики. Скажімо, один із водозбірників на вул. Федорова, у якому знайшли багато цілих форм керамічного посуду, виробів зі шкіри та дерева, ми вибирали при 12 градусах морозу! Там, на глибині трьох метрів, був скарб культових речей — три енколпіони, шість однакових срібних підвісок з ликом Ісуса Христа, мідний горщик.

Український археолог Олександр Ситник якось сказав: «Археологія подібна до театру, в якому нема глядачів, а є тільки декорації. Завдання археолога встановити, орієнтуючись тільки на декорації, яка була вистава і про що у ній йшлося». Це важкий, але цікавий фах, шкода, що так мало людей іде в археологію. В Україні це вимираюча професія — держава не фінансує археологічних експедицій, у Раді прий-мають закони про відміну експертизних археологічних висновків при купівлі земельної ділянки.

Я працюю у рятівній археології, тобто у зонах будівництва доріг, будинків. На відміну від польових розкопок (за містом), нам потрібно проводити дослідження за короткий термін. Якщо не встигнемо, техніка все зруйнує. Будівельники питають, скільки треба часу на розкопки. Розкопки — це не викопати яму 2 на 2. Наперед не знаємо — знайдемо щось чи ні. Ми не сканери — не бачимо, що під землею.

- Як датуєте знайдений матеріал?

— Кераміку датують, дивлячись на вінця (певному періоду притаманний інший профіль вінця посудини). Археологу достатньо мати уламок вінчика, аби сказати, з якого часу керамічний посуд. Є речі, які були властиві певному часу, вони широко відомі. Артефакти, які неможливо продатувати, датують на основі супровідного матеріалу, знайденого разом з ними, — кераміки, монет. Щоб датувати одяг, взуття, ложки, виделки і т. д., шукаємо інформацію в біб-ліотеціі.

Шари XIV-XVI ст., де є маса дерев’яних відходів, тесаних гілок, які кидали для осушення ділянок, кісток тварин, які викидали після їди, археологи чують по запаху.

- Якими артефактами багаті львівські ґрунти?

— На ділянках, де прокладають колію, ремонтують дороги, гарних знахідок не знаходимо. Цікаві знахідки трапляються на території подвір’їв в історичній частині Львова. Хоча бувають винятки. У водозбірнику на вул. Шевській, окрім вцілілої писанки, знайшли і побиту, орнаментовану жовто-чорним кольором. На цій вулиці вперше у водозбірнику знайшли череп людини. Серед знахідок був і великий дерев’яний гребінь (до 15 см) з густими зубчиками.

Чого тільки не знаходили у Львові! Шкіряні готичні і ренесансні чоботи, маленький гаманець із витисненим на шкірі зображенням Адама і Єви біля дерева, титульну частину сумки вершника з орнаментом, шкіряні ремені, металеві ножиці для обрізання свічок. Гральні кубики, один з яких, мабуть, шулерський, скільки не кидай — падає на п’ять чи шість. Маленькі гутні пляшечки різних форм — найменша до 3 см, припускають, що там могла зберігатись отрута. У водозбірнику біля готелю «Леополіс» знайшли декоративний скляний пістолет. Трапляються речі, яким важко дати пояснення, — велика розпиляна керамічна посудина, посуд типу чайничка у вигляді голуба, який стоїть на хвості і має дзьоб.

- Як консервуєте знахідки?

— Якщо кераміка і скло не псуються, то зі шкірою і деревом — катастрофа. Не має-мо умов для їх консервації, це дорого коштує. Та ми навчились виходити із цієї ситуації — знайшли методи консервування. Для шкіри використовуємо формалін з водою, кладемо посудину зі шкіряним виробом у відкрите приміщення, так стоїть декілька днів. Тоді покриваємо гліцерином. Коли виріб перестає його вбирати, він підсихає і стає еластичним. Для дерева використовуємо кустарний метод консервування: розбавляємо цукор у воді, один до одного. Туди кладемо артефакт. За кілька днів витягуємо і сушимо у темному та сухому приміщенні.