Великі духовні скарби Індії загорнуті у жахливу обгортку...

Так склалася доля львів’янина Олега Мацеха, що одного чудового дня цей успішний бізнесмен, відомий громадський діяч і політик кинув все і... поїхав в Індію.

Звичайні туристи йдуть торованими шляхами за екскурсоводами, а VIPи й крутелики шукають дасани й ашрами, шукаючи підтримки духівників. Мацех був оригінальним — подався у нетрі до простих індусів... Півроку, проведені у мандрах Країною тисячі чудес, майже повністю змінили його світогляд. “Майже” — бо залишився греко-католиком. Хоча й запозичив у духовному побуті багато чого з буддизму. “Індія позбавила мене страхів і навчила не боротися з ними, а просто їх не мати”, — каже мандрівник. Зараз він не читає газет, не дивиться телевізор, займається лише трьома проектами, та й то не політичними... Повернувшись з далеких мандрів, Олег Мацех поділився враженнями з кореспондентом «ВЗ».

- Пане Олегу, як Індія змінила ваш світогляд?

— Я тільки злегка доторкнувся до цієї тисячолітньої культури, і мені відкрилися очі. Я побачив, наскільки все інакше — у стосунках чоловіка й жінки, у віруваннях і релігії, осмисленні свого місця у житті… В Індії мільйони людей живуть набагато гірше, ніж українці, фактично животіють на соціальному дні, і при цьому вони щасливі! У всіх індусів щасливі очі, вони не нарікають. Вони вірять в реінкарнацію душі. Це дуже глибока філософія. Індус сліпо вірить, що цим життям для нього нічого не закінчується. Він знає: якщо я сьогодні бідний, то в минулому житті я скоїв щось погане. Але перенісши ці покарання, в наступному житті я буду багатий, у мене буде все добре.

Треба пожити в Індії, щоб зрозуміти цю філософію. Сприймати речі реально, жити в гармонії з законами природи, не зазіхати на чиюсь свободу — тоді тебе перестає мучити сумління. Ти прокидаєшся спокійний, радісний. Ти сприймаєш все як є. А якщо щось стається, ти просто подумай, де ти що не так зробив і починай з себе, не нарікай ні на кого.

- Індію називають країною суперечностей...

— Це повністю відображає її сутність. Наприклад, Індія не те що цнотлива, але голе тіло там — це щось страшне і дике. Індуси навіть коли миються, ніколи не знімають спідню білизну. Помилися — закутуються у великі рушники і під рушником міняють білизну. Думаю, вони так само роблять, коли вони самі. Всюди, де я був (навіть у нетрях), ніде не бачив голого тіла. Водночас вони поклоняються лінгаму (статевому члену) бога Шиви. У багатьох печерах з каменю вирубаний цей фалічний символ, вони його гладять, виливають на нього воду, він має бути постійно мокрий…

Ще одна суперечність — в Індії поклоняються Богині-матері, але жінки в Індії каторжно працюють. Встають о 4-й ранку, виносять гній далеко в поле величезними важкими мисками, потім треба принести оберемок хмизу з лісу, кілограм під 80. Дівчина років з 15 — і вже так працює. Вона вже звикла до такого життя. Фактично вся домогосподарка — робота біля худоби, приготування їжі — тримається на жінці.

- І при цьому ці жінки — щасливі?

— Звичайно! Кажу не про великі міста, а про справжню Індію, яка збереглася в селі. Там немає такого поняття, як вийти заміж за коханого. Батьки шукають пару своїм дітям. Раніше до шлюбу майбутні молодята навіть не бачили одне одного, зараз їх один раз знайомлять: як правило, немає жодних протестів. Дівчина тішиться тим, що їй когось знайшли, молодята сприймають одне одного, як дар Божий. Найбільше тішиться заміжжям жінка — що в неї є чоловік, який захистить, забезпечить її і її дітей. Жінка обожнює свого чоловіка. Уся Індія побудована на ідеї сім’ї. Тому індійці в жодній іншій країні не асимілюються, хоч у них темпи розвитку вищі, ніж у китайців. Бо індієць без сім’ї жити не може. Цим вони подібні на нас. Там якщо роблять весілля, то на дві тисячі гостей, позичають гроші на п’ять років наперед. Це свято!

- Жінка гарує, а чоловік?

— Шукає, де заробити гроші, захищає сім’ю. Коли народжується син, батько йде в гори і вибирає йому землю (в горах у них багато вільної землі). Індійці вміють за себе постояти, хоча вони дуже толерантні. Але як тільки ви наступите на сім’ю, на родинні цінності, отримаєте шалену відсіч. Одного разу в країні підняли ціни на овочі, а це їхня основна їжа після рису. То вони оголосили загальнонаціональний (!) страйк. В один день вся Індія — від заводів, фабрик і до маленького ремісника в селі — на цілий день перестала працювати.

- І це при тому, що їхнє суспільство розділене на касти...

— Усі ці кастові рівні з’явилися, бо є повага до людей, яким все вдається. Люди, які чогось досягають, в Індії завжди у великій пошані. Вважається, що успіх — від Бога. У кожній людині є частинка Бога, і якщо успіху, достатку багато, то частка Бога більша. Значить, в успішних людей набагато більше Божого, ніж у бідняка. Тому багатих успішних людей одразу переводять у ранг богів. Знаменитостей в Індії буквально носять на руках, вони мають вплив на маси, їх обожнюють. В Індії нема заздрості...

- Ви повернулися в Україну, де зовсім інша ментальність. Чи з часом не розтратите всього, чого набули?

— Ні, такі речі впливають на дуже глибинному рівні. Їх вже неможливо розтратити. Це зміна цінностей, принципів. Подорож в Індію — це подорож до себе. У мене, наприклад, змінилося ставлення до людей — я не маю ворогів. Може, мене хтось і вважає ворогом, але я — нікого. Також навчився нікого не оцінювати. В Індії я бачив людей, які реально святі, біля яких справді відчуваєш частинку Бога. І бачив надзвичайно підлих людей. Таких підлих, якими підлими можуть бути індійці, ви ніде у світі не знайдете. Але коли ми навчимося нікого не судити, побачимо, що у тих, кого ми вважали ворогами, також є свій шлях до Бога. У них також є Божа частинка. Тому неможливо їх ненавидіти. Ми ще не знаємо, які у них страждання, наскільки в них легкий чи важкий шлях до Бога. Тобто не можна нікого судити, нічого оцінювати. Індія мене навчила цієї всепоглинаючої любові.

Храмовий комплекс Еллора VIII ст. нашої ери вражає — у базальтовій скелі висічено з моноліту десятки печер та храмів.

Ні дня без рядка

Зі сторінками індійського щоденника Олега Мацеха можна ознайомитися у його блозі на livejournal (Homo viator). Але це лише крапля вражень із цієї мандрівки. “ВЗ” знайомить читачів з найцікавішими моментами цих подорожніх нотаток.

Країна-наркотик

В Індії я ніби втратив почуття часу та простору, пливучи по ріці незбагненних подій. Індія поглинає, втягує в себе, перевертає свідомість і безповоротно змінює. Це країна-наркотик, що викликає абсолютно різні емоції та вражає своїми контрастами: з одного боку ми бачимо високий духовний розвиток, самосвідомість, пізнання, а з іншого — жахливий бруд, відсутність каналізації, завали сміття, щурів, жахливу воду, люди живуть в халупах, немов у доісторичний період…

Спершу ця розбіжність духовного з матеріальним шокує, паралізує. Перша думка — «Я не проживу тут і тижня». Але згодом починаєш розуміти, які великі скарби загорнуті у цю жахливу обгортку. І тебе починає наповнювати радість, любов та спокій. Це ще раз доводить, що можна бути щасливим в будь-яких умовах. І це не самообман, а істина. Індія вчить не створювати фантастичних образів, а сприймати реальність такою, якою вона є. І через внутрішню глибинну перебудову змінювати самого себе. Саме ця дивовижна країна навчила мене жити без метушні та зайвого поспіху.

Нетрі

Це халупи з картону та фанери, як правило 2х2 метри, часом двоповерхові, накриті кусками церати та дощок. Без води, каналізації. Не маю уявлення, як той верхній поверх тримається. В кімнатках живуть по 5-10 людей. Багато з них їдять просто з підлоги. Там і сплять. Упереміш з котами, собаками повзають голі діти. Але всі щасливі. Споглядати це сумно і боляче. Мільйони людей в Бомбеї так живуть.

Шоку я зазнав, коли зрозумів, чому в цих нетрях до мене підходять мами з маленькими дітьми, протягують дитину та щось просять. Виявилось, вони просять забрати дитину. Мама готова віддати її з надією, що так вона не помре з голоду. Від того було моторошно та важко на душі, довго не міг отямитись!

Арун

У Бомбеї я познайомився з Аруном. Сам він з Непалу, мати покинула його ще дитиною. Жодних документів не має. Хлопчиком, рятуючись від голоду, втік до Індії, на даху потяга потрапив у Мумбаї. Спочатку жив у нетрях...

...Також він назвав себе love guru. Казав, що досконало знає Камасутру, якої вчила його приголомшлива індуска. Пояснив: щоб стати Казановою, необхідно пройти певні етапи. Перший — йога, асани, медитація, потім — робота з чакрами, далі — вчення Камасутри в теорії й на практиці. Для вдалого кохання, каже, спочатку треба напитися. Краще двом. Щоб зникли всі бар’єри. Тоді дівчина розкута, а чоловік стає сміливим та брутальним. Перед таким вона не може встояти, бо ти говориш з нею мовою природи. Мужчина повинен спробувати все і всіх, лише тоді він стає повноцінним коханцем. Але тепер у Аруна «трагедія» — коли він став love guru, жінки перехотіли його як друга, як коханого, а прагнуть лише як бугая. Від цього він страждає…