«Більшість країн бортпровідник бачить з трапа літака. Часу насолоджуватись екзотичними місцями немає»

Віктор Грубський обрав для себе незвичну, але романтичну професію бортпровідника. Каже, полюбив літаки ще з дитинства і досі не полишає свого захоплення. Окрім того, що пан Віктор забезпечує комфортний переліт пасажирам, чоловік навчає професії бортпровідника молодих працівників та має тематичне хобі — майструє радіокеровані моделі літаків.

—Як І У КОЖНОГО ХЛОП-ЧИКА, в дитинстві у мене була мрія стати льотчиком або космонавтом, або хоч би пожежником, — згадує Віктор Грубський. — Льотчиком хотів бути найбільше: багато читав книжок на цю тематику, ходив до авіагуртка. Коли настав час вступати у виш, задумав стати військовим льотчиком, та, на жаль, не пройшов через здоров’я — зір не стовідсотковий. Мрія не здійснилася, але бажання літати залишилося.

Надія з’явилась, коли старша сестра влаштувалася на роботу стюардесою. Пішов по її слідах і вже більше двадцяти років працюю бортпровідником, або, як люблять говорити зараз — стюардом. Небо для мене — все, навіть хобі з ним пов’язане: у вільний від польотів час займаюся розробкою радіокерованих моделей літаків. Тут я сам собі інженер, диспетчер, льотчик-випробувач і конструктор. Над новою моделлю можу цілу ніч просидіти, аж шкода інколи, що в добі лише 24 години. Зараз у моїй колекції п’ятнадцять моделей літаків.

- Де навчались професії бортпровідника?

— Про те, як влаштуватись на борт літака, дізнався від сестри. За часів Союзу Інтернету чи інформації, звідки беруться стюарди, не було. Існувало одне-єдине Льотно-авіаційне училище цивільної авіації у Ленінграді, але я тоді про це не знав. Просто прийшов у відділ кадрів, пройшов медкомісію, підготовку і почав літати.

- Коли говорять про професію бортпровідника, переважно очікують побачити молоденьку привабливу дівчину…

— Це стереотип, стюарди були завжди, відколи існує ця професія. Я починав роботу в авіакомпанії Борисполя — найбільшій на території України за часів Союзу. Там було 400 бортпровідників, і сто з них були чоловіки. Зараз співвідношення чоловіків та жінок у цій професії приблизно таке ж — один до чотирьох.

- Пам’ятаєте свій перший політ?

— Смутно… Це сталося у 1986 році, а після цього вже були тисячі польотів. У 88-му році одружився зі своєю колегою, дружина теж працювала бортпровідником, дитина народилась… У «декрет» пішов саме я, бо у мене був більший стаж і кількість польотів. Вирішили, що дружина продовжить літати, а я, поки малий не підросте, знайду собі іншу роботу. Потім повернувся до роботи бортпровідника.

- Мабуть, нелегко вжитись двом людям такої професії?

— Ваша правда, нелегко. З першою дружиною довелось розлучитись — бачились дуже рідко. Одружився вдруге, живемо в Борисполі, дружина до авіації не має жодного відношення. Коли повертаюся з рейсів, знаю, що вдома мене чекає кохана людина.

У нашій сім’ї робота бортпровідника стала традицією. Не лише я та сестра працюємо на літаку, — стюардесою стала моя племінниця, а зараз почав літати й мій син.

- Що найскладніше в роботі стюарда?

— Багато хто вважає, що стюардеса — як офіціант на літаку, її справа маленька — розносити коктейлі і приємно усміхатись. А насправді це перша людина, що надасть повну допомогу у випадку небезпечної чи аварійної ситуації. Стюард повинен визначити на борту потенційного панікера і дати цій людині психологічну підтримку. Є два види паніки — активна і пасивна. Перша — найнебезпечніша, бо панікер підіймає «на бунт» усіх пасажирів, створює безлад у літаку. Таку людину треба привести до тями ще до того, як здійме галас. Дозволяється навіть дати ляпаса. На щастя, за моїх двадцять сім років практики такого робити не доводилось. Спостерігав подібну ситуацію, коли летів як пасажир. Я тоді повертався з курсів підвищення кваліфікації: чоловік в салоні поводився неадекватно, кричав, панікував. Зізнаюсь, було цікаво, як мої колеги залагодять ситуацію…

- То, виходить, ви — найспокійніший пасажир у літаку?

— Я не звичайний пасажир, бо постійно оцінюю роботу інших бортпровідників, припускаю, як би повівся я. Але страх нікуди не зникає — це відчуття інстинктивне. Польотів не боявся до певного моменту… А зараз, коли літак трусить, страх все ж таки підкрадається.

- Мабуть, робота борт-провідника не обходиться без курйозних випадків?

— Був такий випадок на рейсі Цюріх — Київ, якщо не помиляюся. Перед самим вильотом я про всяк випадок визначаю кількість пасажирів. І ось рахую людей один раз, другий — виходить на одну особу більше, ніж повинно бути! Почали розбиратися, і виявилося, що жінка з квитком на рейс Цюріх — Будапешт спокійно собі сидить у салоні, чекає вильоту... Пасажирка переплутала літаки, успішно пройшла всі пропускні пункти. Уявіть, яким би було її здивування, коли б вона зійшла з трапа у... Києві.

- Особисто мені ще жодного разу не довелось бачити стюардес у поважному віці. Коли бортпровідники йдуть на пенсію?

— Залежить від льотного стажу. Можна й до 55 років працювати. Але річ у тім, що до поважного віку бортпровідники не дотягують свідомо. По-перше, жінкам-стюардесам важко владнати сімейне життя — з постійними роз’їздами зразковою господинею та матір’ю бути непросто. А по-друге, в певний момент ти розумієш, що вже налітався, світ побачив, а, окрім своєї професії, нічого робити не вмієш. Тоді усвідомлюєш: не підеш зараз, потім перекваліфіковуватись буде пізно. В мене теж був такий «момент істини». Я пішов, але дуже швидко повернувся — не зміг без неба. А більшість, поки молоді, ідуть і не повертаються…

- Вимоги до майбутніх стюардів та стюардес особ-ливі?

— Обов’язковою є приємна зовнішність, знання етикету та іноземних мов. Принаймні однією іноземною мовою стюард повинен спілкуватись вільно. В деяких компаніях є обмеження за зростом. Літав на літаках, в яких доводилось ходити з нахиленою головою, щоб у стелю не впиратись (у мене ріст 1 метр 82 сантиметри).

- В яких найекзотичніших місцях вам довелось побувати?

— Західна Африка. Коли прилетіли в Мавританію, навколишня картина мене шокувала. Навколо аеродрому — пісок, лежать якісь будматеріали, купи сміття. По всьому цьому активно бігають і пасуться кози, щось скубуть, хоча навколо ані травинки. Стало цікаво, підійшов ближче, — виявляється, коза їсть пакет з-під соку! Африка взагалі дуже контрастна, там можна побачити як невимовне багатство, так і крайню бідність. На жаль, більшість країн бортпровідникові доводиться бачити з трапа літака. Часу насолоджуватись екзотичними місцями немає.

А тим часом...

Індійська бюджетна авіакомпанія GoAir вирішила приймати на посади бортпровідників лише жінок. Перевізник вважає, що таким чином зможе заощадити до 30 млн. рупій (близько 500 тис. доларів) на рік на пальному. Вага жінки в середньому на 20 кілограмів нижча, ніж чоловіка, тому перевізник зможе зменшити витрати палива. Наразі у складі екіпажів GoAir близько 130 чоловіків-стюардів — 40% від загальної кількості.