Це не НЛО, а хата!

Кому перший раз випадає їхати з Бережан до Баранівки, на третьому кілометрі дороги з райцентру зверне увагу на чудернацький об’єкт у видолинку, що здалеку нагадує чи то обсерваторію, чи то літаючу тарілку. Утім, про жодне НЛО не йдеться, це — кулеподібна оселя місцевого умільця Павла Баннікова.

А у цій чудо-печі за кілька хвилин можна запекти порося.

«Хатка-пів’яйце» не має... фундаменту. На голу землю господар разом із двома помічниками мостив по колу мішки із сумішшю піску, цементу і вапна (дев’ять частин піску і одна — двох інших інгредієнтів). Умочав мішок у воду і клав один на інший. Жодної «мальти» для зв’язки! Далі у такий же спосіб мішками з глиною «підмуровував» невеличку основу.

Стіни у цій хаті теж відсутні — їх заміняє «сотовий» каркас із 15-сантиметрового модринового бруса, який оббито дошками. Всередину утрамбовано утеплювач із… соломи. Усю конструкцію обклеєно легким міцним євроруберойдом. У сферичній оселі двоє великих вікон-шестигранників і кілька «євровікон», що одночасно служать люками для вентиляції. З дерева — сходи на умовний другий поверх, мисник, підставки і всі решта причандалля для життя. На столі — лляний обрус, на вікнах — такі ж «екологічно чисті» фіранки-жалюзі. Привертають увагу «шафка» з глини, чавунні казанки, які розшукав у старших людей по району. З усім цим уживаються ноутбук і плазмовий телевізор…

Підлога у «фазенді» сімейства Баннікових теж незвична. Павло Іванович виклав її із дубових полін, які засипав глиною і зверху накрив пресованою тирсоплитою. Каже, настил настільки теплий, що взимку ходять по ньому босоніж.

Ще одна «фішка» — унікальна, сконструйована і змайстрована власноруч піч. Пан Павло каже, що приблизно такими користувалися ще до нашої ери древні арії. Її особливість у тому, що у процесі горіння використовується принцип вільного руху газів. Горять не стільки дрова, скільки газ, що виділяється з них. Він не йде відразу у трубу, а повертається вниз по колу і загоряється вдруге. Ефективність такої печі у кілька разів вища, ніж традиційної (оберемка дров на руці цілком вистачить на добу). «Черево» печі несподівано біле — згоряє все, не залишаючи сажі. Піч запалюють не знизу, а згори. При нагріванні видає романтичний звук, як у поїзда — пух-пух-пух! З часом оце «пухкання» переростає у гул-свист реактивного літака. Головне — не «перекочегарити»!

На такій печі швидше готуєш страву. «Агрегат» одночасно нагріває воду для оригінальної бані-сауни, котра через стінку, і з допомогою міні-сопел обігріває лежанки з глини та соломи, на якій господарі сплять. За словами Павла Івановича, сон на таких лежанках — «офігенно здоровий». У дворі стоїть ще одна «самопальна» піч-тандир, вогонь в якій теж рухається зверху донизу — як у печах на склозаводі. Усього за сім хвилин там можна засмажити шашлики, завудити шинку, випекти хліб, підсмажити рибу, зготувати плов, стейк, запекти порося.

За кілька кроків від цієї циліндричної хатки — така ж модерна «водокачка» і теплиця, в центрі якої Павло Банніков спорудив ємкість для вирощування… риби. Вода тут проходитиме самофільтрацію. Незабаром з’явиться кулястий гостиний двір з банею.

У садку стоять кілька вуликів, виготовлених з екологічно чистого полістиролу. Ґазда каже, що бджолам у них живеться надзвичайно комфортно, тому вони не зляться. У цьому переконалися й ми. Підійшли до відкритого «пня» — «божі комахи» сідали на нас, але не жалили…

Усе, що побачили на цьому обійсті, — плід багатої уяви і роботящих рук господаря. Колись вчився на монтажника, служив в охороні на Південноукраїнській АЕС, працював на склозаводі, виконробом у колгоспі, навчав дітей бойових мистецтв. Зараз працює дизайнером — оформляє ресторани, кафе, житлові будинки, церкви. Власне помешкання — один з результатів нестандартної думки Баннікова. Збудував його за рік, каже, витратив на матеріали в еквіваленті сім тисяч доларів.

— А чому хата має обов’язково бути прямокутною? — запитанням відповідає на нашу цікавість Павло Банніков. — У природі ви бачили квадратні нори, гнізда? Все має овальні форми. Моя оселя зручна навіть з точки зору безпеки — лежить, наче перевернута тарілка: не зміститься, не просяде, бо немає сторін, які тиснули б на неї. Сфера — це ще й своєрідна енергетична оболонка. Зайдете у традиційну хату — холодно, а у моїй чуєш теплу, позитивну енергію. Тут присутній дух — як у церкві… Треба всім нам позбутися обмежень у свідомості! Коли «вирубуєш» стереотипи, з’являються прогресивні думки…

До розмови долучається Анатолій Цап, який допомагає споруджувати «нестандартні» об’єкти на цьому подвір’ї:

— Нашу хату не повалить жоден вітер, він наче обтікає її. Подекуди дахи позривало, а наша вже кілька штормів перенесла. Економна в опаленні, 40-сантиметрова товщина цієї дерев’яної конструкції заміняє 1 метр цегляної кладки. Влітку спеки не пропускає, взимку — така теплінь тут, що двері доводиться відчиняти.

— Рибу смажиш — а в хаті жодних запахів, — зауважує пані Оксана, дружина Павла Івановича. — Хіба коли мию дерев’яні сходи — у повітрі витає приємний аромат модрини…