Кожен третій українець — психічно хворий?!

“Кожен третій українець протягом життя потребує допомоги психіатра”, — таку заяву зробила головний позаштатний психіатр Міністерства охорони здоров’я Ірина Пінчук. Зараз на обліку у психіатрів 2,5% українців.

Решта — ігнорують проблему, займаються самолікуванням або звертаються до лікарів іншого профілю. Навіть серед людей із важкими формами хвороби по психіатричну допомогу звертається лише кожен п’ятий!

«І у США, і в європейських країнах, і у країнах пострадянського простору, що сьогодні, що 40 років тому 30% населення завжди потерпало і буде потерпати від психічних захворювань — важких (наприклад, шизофренії) або легких розладів (неврозів), — переконана лікар-психіатр, психотерапевт, консультант телефону довіри Інна Голян. — Може здатися, що в Україні психічно хворих більше, аніж у західних країнах, але це не так. Українці звикли до економічної нестабільності. Безробіттям, малою заробітною платою їх не злякати».

Інна Голян консультує жертв насилля та їхніх родичів, осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією і тих, які ще не визначилися зі своєю статтю, подружжя, союз яких тріщить по швах, військових, що повернулися з гарячих точок. Переконана, ситуації, з якими доводиться стикатися її клієнтам, більш негативно впливають на їхнє психічне здоров’я, ніж телевізійна “чорнуха”: “На українця гірше впливає зміна пір року, ніж інформація про подорожчання хліба”.

“Зараз діють інші правила, норми та вимоги, ніж ті, що діяли у Радянському Союзі. Людям старшого покоління важче адаптуватися до нових умов. Молодь налаштована на активнішу боротьбу за місце під сонцем. Однак конкуренцію витримують не всі, — каже психолог, психотерапевт Уляна Крок. — Проблеми накопичуються, вирішити їх самотужки не вдається. Людина перебуває у стані хронічного стресу. Втрата близьких людей, проблеми в особистому житті додатково травмують психіку. Людина починає шукати розраду у солодощах, алкоголі, наркотиках. Формується залежність”...

“На Заході візит до психотерапевта є частиною культури. Якщо людина не справляється зі стресовою ситуацію — іде до спеціаліста. Українці мислять стереотипно: один раз відвідав психіатра — отримав “жовту картку”, — каже психолог, психотерапевт, член Української спілки психотерапевтів Людмила Шпанер. — Навіть якщо людина потерпає від важкого психічного розладу, близькі та родичі не поспішають вести її до лікаря, бо соромляться. Психічне захворювання — діагноз, який воліють не розголошувати”...

Кожному з нас знайомий стан тривожності. Кожен з нас хоча би раз у житті не міг заснути. Кожен переживав періоди пригніченого настрою. Ці стани можуть виникати і при нормі, і при патології. Як їх відрізнити? “У нормі ці стани проявляються епізодично, турбують недовго. Якщо тривають два тижні і довше, знижують працездатність, заважають вести звичний спосіб життя, необхідно проконсультуватися з лікарем, аби не пропустити початок захворювання, — кажуть психотерапевти. — Багато людей думає, що шизофренія — це обов’язково важкий психоз. Насправді шизофренія (навіть найважчі її форми) практично завжди починається з малопомітних змін настрою, характеру, інтересів. Підліток, який раніше був жвавим, комунікабельним, лагідним, стає замкнутим, відчуженим, вороже налаштованим до близьких. Юнак, який раніше захоплювався футболом, дні і ночі проводить над книгами, роздумуючи над сенсом буття. Або дівчина починає нарікати на свою зовнішність, хоча раніше була цілком нею задоволена. Така поведінка не обов’язково свідчить про шизофренію чи будь-яке інше психічне захворювання. Характер змінюється у підлітковому віці у всіх. Молоді люди часто скаржаться на свою зовнішність і у них часто виникають “філософські” думки. Але іноді така поведінка є одним із ранніх проявів психічного розладу”.

Симптоми психічних відхилень:

— помітна зміна особистості;

— нездатність справлятися з повсякденними труднощами;

— дивні “грандіозні” ідеї;

— надмірна тривожність, напади паніки, страху, при цьому людина може виконувати захисні дії — зашторювати вікна, замикати двері “на всі замки”, говорити, що боїться за своє життя та життя своїх близьких;

— тривале погіршення настрою або апатія;

— помітні зміни режиму харчування і сну. Людина може взагалі відмовитися від їжі або старанно перевіряти, що кладе у тарілку;

— розмови про самогубство;

— різкі злети та падіння настрою;

— надмірні і не завжди вмотивовані прояви гніву, ворожості, скритності;

— висловлювання неправдоподібного або сумнівного змісту (наприк-лад, що її переслідують, що не може спокутувати провину, прояви манії величі);

— багатозначно і незрозуміло висловлюватися, надавати особливу значущість та загадковість звичним темам;

— надто активно боротися за свої права (наприклад, писати скарги на сусідів, які вішають білизну на балконі і “затуляють сонце”).

Як реагувати?

• не ставте запитань, які би уточнювали деталі неадекватних висловлювань та тверджень;

• не сперечайтеся з хворим. Це не допоможе, а тільки погіршить його стан;

• коли хворий заспокоїться, буде налаштованим на спілкування, вислухайте його та спробуйте переконати, що йому необхідно звернутися до лікаря.