«Поки пташки заспівають, Наталя вже переклала дві сторінки…»
Наталія Іваничук за 25 років роботи переклала з німецької, норвезької та шведської мов півсотні книжок.
На її творчому вечорі, що відбувався у Музеї Соломії Крушельницької у Львові, присутні говорили про те, що саме завдяки їй складається враження, ніби Мазох, Ґордер, Янссон, Генріксен, Топеліус, Шніцлер писали українською мовою, настільки мова цих перекладів жива й багата. Одна з рис характеру Наталії — її дивовижна працьовитість та обов’язковість. Письменник та видавець серії «Приватна колекція» Василь Ґабор сказав: «Якщо Наталя сказала, що їй потрібно чотири місяці на переклад, то зроблений переклад здасть день у день, як обіцяла». Й додав: «До Форуму презентуватимемо три книжки перекладів Наталії Іваничук», на що перекладач зронила: «Я не встигну», а Василь усміхнувся…
Цікаво, що скандинавські мови Наталя Іваничук, студентка-германістка, свого часу опанувала самотужки, а підштовхнула її до цього письменниця Ніна Бічуя, мовляв, такий цікавий пласт літератури, а перекладачів — раз-два, і немає. Тепер за Наталею Іваничук тягнеться молода «поросль» перекладачів-скандинавістів, її учнів, і дехто з них, як зауважила Наталя, вже її перевершили.
Директор?видавництва «Літопис» Михайло Комарницький розповів історію про те, як перекладали українською бестселер Юстейна Ґордера «Світ Софії». Цю книжку Наталія починала перекладати, коли ще не мала комп’ютера. «Наталка — неймовірно організована людина. Вона прокидається рано, і, поки пташки заспівають, Наталя вже переклала дві сторінки», — розповів пан Михайло.
Коли ж попросили до слова батька перекладачки, письменника Романа Іваничука, то він подивувався вголос: написав, мовляв, сто грубих книжок, вважав себе працьовитим, вмів стискати час до стану плазми, і нікому більше так працювати не вдавалося, хіба Валерію Шевчуку, а тут власна донька та й перевершила батька! «Вона більш працьовита, ніж я», — змушений був визнати Роман Іванович.
Ніна Бічуя сказала, що їй особисто найбільше подобається переклад «Історії Фінляндії» Мейнандера ще й тому, що книжка цікава для українського читача своїми паралелями з історією України. Автору ж цих рядків особливо люба Туве Янссон у перекладах Іваничук — і її «Мумі-тролі», і «Дочка скульптора» та інші повісті та оповідання. Ґордера люблю таким, яким його подає нам Наталя Іваничук. А зараз на мене чекає недочитаний «Ґолем» Майрінка. Яка мова, яке задоволення занурюватись у ці тексти…
