Медсестра з непокритою головою – як жінка з порожніми відрами!

Медики, попри те, що володіють знаннями, недоступними “простим смертним”, — люди забобонні. Медсестра, яка перестеляє постіль хворому, подушку на тумбочку не покладе — щоб пацієнту гірше не стало. І підгодовувати птахів не дозволить (пташка, що б’ється об шибку, — до смерті).

Перед тим як зайти в операційну, медики знімають із себе всі прикраси — браслети та перстені з рук (що, у принципі, зрозуміло), сережки з вух, ланцюжки з шиї. В операційній допускається присутність лише хірургічної сталі. Будь-який інший метал може негативно вплинути на перебіг операції. У понеділок операцій не проводять (важкий день). Зазвичай — або у вівторок, або у четвер. У п’ятницю планово також не оперують (прирівнюється до вихідного дня).

Випустити з рук історію хвороби пацієнта — погана прикмета. Це означає, що хвороба ще довго не захоче відступати. Медсестра з непокритою головою — те саме, що жінка з порожніми відрами. Не пощастить, якщо стрінеться така на дорозі.

Пацієнтам при виписці рекомендують ще раз перевірити, чи не забули чого. Якщо забули — ще раз сюди повернуться. Не дозволяють також закривати двері у палату (можна тільки злегка прикрити), щоб не “закривати” хворих у лікарні, бо тоді їм ще довго доведеться тут пробути.

Перелічувати медичні забобони можна довго. Ось лише кілька з тих, про які нам вдалося дізнатися.

“Перед тим, як зробити внутрівенну ін’єкцію, змочую у спирті лише один віхтик вати. Якщо змочу ще один (про запас), обов’язково напартачу”.

“Якщо під час обіду зі столу упаде ніж чи виделка, до кінця зміни чекай незапланованої операції”.

“Коли працювала на “швидкій” і до нас надходив виклик з приводу передчасних пологів, а той, хто набирав “103”, повідомляв, що породілля живе на горішньому поверсі, це означало, що ліфт працювати не буде і пологи мені доведеться приймати удома. Так було майже у 100% випадків”.

“Коли закінчилася твоя зміна, не можна говорити персоналу у приймальному покої “до побачення” — цілу добу туди будуть звозити хворих. Також коли йду на роботу повз храм, прошу Бога дати людям здоров’я, а мені — дарувати спокій. Якщо забуду — роботи буде стільки, що й за два дні не переробиш. Якщо хтось з колег побажає, щоб мав багато вдячних пацієнтів, цілий день буду їздити на “холості” виклики”.

“Вірю у таку прикмету: якщо зранку моросить дощ, “висить” мряка, у поліклініці яблуку ніде буде впасти. Якщо надворі — тепло, сонячно, людей буде обмаль”.

“Не можна бажати “спокійної ночі” — тоді чергування точно буде “веселим”. Тільки “доброї ночі”. Подруга завжди “зичить”: “Щоб ти на секунду не присіла!” Ніч минає без ексцесів... Якщо на зміну потрапляє пацієнт з важким або незвичним діагнозом, чекай ще одного з таким же діагнозом — спрацьовує правило парних випадків”.

“Коли йду на чергування, на територію лікарні входжу тільки через хвіртку або дірку у паркані. Якщо зайду через ворота — “швидка” привезе важкого хворого”.

“Якщо виклик надходить увечері в п’ятницю, пацієнта, швидше за все, доставлять у стані алкогольного сп’яніння”.

“Терпіти не можу викликів у повний місяць. Це буде або позаматкова вагітність, або ДТП з трупом”.

“Працюю у маніпуляційній у відділенні дітей грудного віку. Якщо у розпал робочого дня вирішу прибрати на робочому столику, обов’язково привезуть дитину у важкому стані”.

“В операційній стараюся не дивитися “під руку”. Наприклад, коли анестезіолог намагається потрапити у вену. Якщо інструмент упав на підлогу, до кінця операції його не можна піднімати. Якщо звалилося кілька, по них треба... потоптатися (ніби не помітили, що інструменти “втрафило”). Тоді погана прикмета не справдиться, і пацієнт вийде з лікарні живим і здоровим”.

У деяких лікарнях першими прийнято оперувати чоловіків. Вважається, якщо першою прооперувати жінку, всі інші пацієнти, яких оперуватимуть після неї, матимуть ускладнення.

Живих у лікарнях возять головою вперед. Мертвих — ногами вперед. Цей забобон має два пояснення. По-перше, так хочуть самі пацієнти (ногами вперед прийнято виносити покійників, і ця традиція міцно вкоренилася у нашій свідомості). По-друге, так зручніше медперсоналу (хворий — постійно на виду).

Породіль часто просять розпустити волосся. Існує повір’я, що це допомагає розкритися родовим шляхам. Хоча насправді це робиться з більш прозаїчною метою — якщо жінка потребуватиме невідкладної інтубації, “хвіст” чи гулька на потилиці можуть завадити проведенню реанімаційних заходів...