«Не так тяжко працюють, як весело відпочивають»

Понад сто років тому, ще під час першої хвилі трудової еміграції українців за океан, Іван Франко промовив слова, які і досі актуальні: “Українцем на Україні бути важко...”. Справедливість цих слів може підтвердити 55-річний Михайло Ратушняк. Кілька днів тому він приїхав до Львова з Мадрида, щоб провідати дружину і дітей.

“І чого це вас занесло на чужину?” — запитую пана Михайла. “Не витримав цієї системи”,— лаконічно відповів. А потім розтлумачив: “Я мав тут свій маленький бізнес. Спочатку на мене “наїхали”, потім “кинули”... Захисту від правоохоронних органів годі було сподіватися. Плюнув на все і поїхав шукати кращої долі. І не шкодую”.

Це наш бізнес на заробітчанах.

- Що являє собою українська діаспора в Іспанії, скільки там наших заробітчан?

— Бачив в Інтернеті цифру 200 тисяч. Це лише із Західної України. Але точно знаю, що українська діаспора не є найбільшою. Там переважають заробітчани з Латинської Америки, особливо з Еквадора. Іспанія ніби покутує свої колишні гріхи перед латиноамериканцями, коли конкістадори завойовували їхні землі. Відіграє певну роль спільна іспанська мова. Вихідцям з цих країн легше отримати дозвіл на роботу, іспанське громадянство. Побільшало арабів, китайців...

- Іспанію зараз найчастіше згадують в контексті європейської і світової економічної кризи...

— Так, вона тут відчувається. Найперший показник — безробіття. Воно сягає 25 відсотків, а серед молоді — усі 50! Мало не щодня відбуваються страйки, маніфестації... Але вони не такі агресивні, як у Греції, ніхто з поліцією не б’ється...

- Чи довіряє народ Іспанії своєму уряду, чи вірить у його спроможність вивести країну з кризи?

— Думаю, ні. Вісім років при владі були соціалісти. Рік тому вони пішли на дострокові парламентські вибори, на півроку раніше терміну закінчення повноважень. Не захотіли бути причетними до запровадження жорстких заходів економії, запропонованих Євросоюзом. Тепер соціалісти в опозиції і нещадно критикують уряд, сформований правою Народною партією. Єдиний шлях виходу з фінансової кризи ця політична сила вбачає у підвищенні податків і в приватизації. Різкий спротив населення викликає намір уряду приватизувати усю медичну галузь, відчутно підвищити оплату за навчання у вищій школі. Не знаю, на що спроможний цей уряд. Скажімо, економікою керує людина, яка працювала в одному з американських банків, і цей банк збанкрутів...

- Доводилося чути і такі міркування щодо італійців, греків, іспанців, португальців. Вони, мовляв, більше дбають про відпочинок, розваги. У них на першому плані сієсти, фієсти...

— Частина істини у цьому є. Я рік працював у Німеччині. Не до порівняння їхній рівень дисципліни, відповідальності, організації праці. Іспанці — імпульсивні, емоційні, заряджені на розваги. Вони не так тяжко працюють, як весело відпочивають. Чудовий клімат, море, сонце, вино. Все це розслабляє, розманіжує, а когось і розбещує... Щодо сієсти. Денний відпочинок упродовж трьох годин тривав не лише під час спеки. Ще й зараз чимало дрібних крамничок зачинені вдень на три години. Уряд був змушений обме-жити обідню перерву державних службовців однією годиною...

- Чим там переважно займаються наші жінки і чоловіки?

— Як і в Італії, більшість наших жінок у ролі хатніх робітниць, няньок, покоївок. Одні працюють по кілька годин два-три рази на тиждень. Прийшли — зварили, випрали, прибрали... Донедавна отримували по 10 євро за годину. Найважче тим, хто постійно доглядає стареньких, хворих, часом лежачих людей. Але вони з ними живуть, тож не платять за помешкання, їжу. А платять їм за місяць до тисячі євро. Чоловіки переважно працюють на будовах. Там можна було заробити від однієї до двох з половиною тисяч євро. Але заробітки падають. Капітальне будівництво скоротилося. У Мадриді стоять мертвим капіталом десятки тисяч збудованих, але не проданих квартир. Чимало наших заробітчан повертається в Україну, але це не масове явище. Попри фінансову кризу, наші заробітчани, якщо працюють легально, якщо за них працедавець платить податки, в разі втрати роботи мають такі ж права, як і іспанські громадяни. Попрацював легально рік — і протягом чотирьох місяців отримуєш допомогу з безробіття, яка становить 60-70 відсотків від зарплати. Мінімальна зарплата в Іспанії — 620 євро, середня — 1300 євро. Я зараз вже маю стільки легального стажу, що міг би два роки не працювати і безбідно жити. Але якщо отримуєш допомогу з безробіття, не маєш права покинути Іспанію без відповідного дозволу. А дозвіл на виїзд надається лише раз на рік — на два тижні. Раніше на кордоні ставили штамп у паспорті. Дехто хитрував, мав два паспорти... Ті, кого застукали, втрачали право на допомогу. Тепер більшість наших заробітчан працюють легально. Зараз дуже великі штрафи за нелегалів накладають насамперед на працедавців. Окрім допомоги з безробіття, люди, старші за 45 років, які вже не мають права на таку допомогу і не мають інших доходів, отримують субсидію у розмірі 420 євро протягом 18 місяців. Якщо я попрацюю в Іспанії легально ще 5 років, то отримаю право на їхню пенсію. Мінімальна пенсія у них — 320 євро. Але фактично це більше, бо пенсію виплачують не 12, а 14 разів на рік, щось на зразок нашої 13 і 14 зарплати. Поки що пенсійний вік для чоловіків і жінок — 65 років. Але, відповідно до нового закону, після 2013 року ця планка підніметься до 67 років. Середня тривалість життя іспанця — 78,1 року. В Україні, за різними джерелами, чоловіки живуть 59-62 роки, жінки — 72-75 років.

- А тепер, пане Михайле, — про ваше життя-буття в Іспанії...

— Я працював на різних роботах. Будував, клав асфальт... Тепер вирішив не перепрацьовуватися. Влаштувався черговим житлового комплексу. Це два огороджені, з відеокамерами, житлові будинки, які мають підземний гараж, спортивний зал, літній басейн, дитячий майданчик, невеличке футбольне поле. Відчиняю і зачиняю двері, спостерігаю за мешканцями і відвідувачами. Коли треба, можу лампочку поміняти, замок... Працюю чотири дні чи чотири ночі, потім — два дні вдома.

- І скільки вам платять за таку не вельми обтяжливу роботу?

— 850 євро на місяць. Винаймаю кімнату в одного українця, який до кризи брав в оренду трикімнатну квартиру. Коли настала фінансова скрута, взяв до себе ще двох квартирантів. Виходить по 200 євро з кожного. Ще 50-60 євро плачу за комунальні послуги. На харчі йде приблизно 200 євро. Живу неподалік Мадрида. Проїзний квиток на метро, автобус — 60 євро. Влітку за 20 хвилин добираюся велосипедом... Отже, 250-300 євро можу переслати родині. Час від часу відправляю посилочки додому. З площі Алучі, де збираються українці, відходять в Україну мікроавтобуси. За кілограм ваги беруть півтора-два євро.

- А яка там вартість харчів? Мабуть, дуже дешеві цитрусові?

— Я б не сказав. За мандарини, апельсини просять по півтора євро. Основні витрати на м’ясо і рибу. Беру свинину, найдешевшу частину, шию — по 2,70 — 3 євро. Яловичина — 6-8 євро, баранина взагалі до 10 євро... Дуже подорожчала морська риба, по 3 євро, як колись, вже не купиш... Іспанці теж затягують паски. У наших будинках живе середній клас. Десь два роки тому, пригадую, я за вечір разів з п’ять відкривав двері, коли китайці привозили піцу на замовлення мешканців. А тепер таких замовлень, може, п’ять за весь тиждень.

- Як ви проводите свій вільний час, чи є там у вас якесь хобі?

— Я великий любитель футболу. Футбол для іспанців — це релігія, національна ідея... Особливо після Євро-2012. У футбол діти починають ганяти з дитячого садочка, маса спортивних шкіл і майданчиків. Щодня купую і читаю іспанську спортивну газету. Але прикрість для мене у тому, що трансляції футбольних матчів йдуть по платному каналу. На безплатних показують лише збірну Іспанії та один матч Ліги чемпіонів. Країна поділена на вболівальників “Барселони” і “Реала”. Це давні непримиренні суперники, як колись “Динамо” (Київ) і “Спартак” (Москва). Іспанські вболівальники знають переважно своїх футболістів і тих, які грають в інших країнах. Частенько згадують Лукаса, який грає за “Карпати”, або Рамоса, що тренує “Дніпро”. Преса стежить за кожним їхнім кроком.

- А на стадіоні часто буваєте?

— На жаль, жодного разу не був. Найгірший квиток, за воротами, коли грають команди найвищого класу, коштує 30 євро. Шкода грошей. А іспанці, попри кризу, платять...