«Я б в робітники пішов – нехай мене навчать...»

З дитячих років засіли у пам’яті рядки з вірша Володимира Маяковського “Ким бути?”. “Я б в робітники пішов — нехай мене навчать...”. Ще 1928 року пролетарський поет “пропіарив” у цій агітці з десяток робітничих професій.

Радянська влада завжди декларувала особливу повагу до людей фізичної праці, до тих, хто досконало володіє своїм ремеслом. Пригадуєте, як у фільмі “Москва сльозам не вірить” доктор технічних наук протиставляв бездарних науковців талановитому інструментальнику Гоші? Але, попри це, батьки і вчителі у школі не раз страшили учнів: “Будеш погано вчитися — після 9-го класу підеш у ПТУ...”. І більшість випускників шкіл таки йшла у ПТУ або у технікуми. Лише 30 відсотків вступали у вищі навчальні заклади. А зараз все навпаки... І через це тепер, як кажуть, вдень з вогнем шукають доброго токаря, зварювальника, столяра, сантехніка... Після того, як почали занепадати промисловість, масове будівництво, сфера побуту, синхронно руйнувалася і система профтехосвіти.

Один з небагатьох щасливих винятків — Перемишлянський професійний ліцей. Він утворений 1966 року. І відтоді ніколи не мав проблем з виконанням державного замовлення, з набором учнів на всі робітничі спеціальності. Це попри те, що Перемишлянський район — депресивний, один з найбідніших в області. Цьому навчальному закладу завжди щастило на керівників. Ігор Нечипор належить до тих людей, які самі себе зробили. Колишній петеушник. У Дрогобичі закінчив ПТУ номер 15, здобув фах фрезерувальника найвищого розряду, проходив виробничу практику на Харківському тракторному заводі. Закінчив “Львівську політехніку”. 2005 року його, викладача, обрали директором Перемишлянського професійного ліцею. При таємному голосуванні двоє його суперників набрали разом три голоси, пан Ігор — решту, 97...

Коли я завітав до кабінету директора, став свідком дивної, як на мене, телефонної розмови. Як потім з’ясувалося, Ігор Іванович розмовляв з районним казначейством. Просив проплатити 22 тисячі гривень на селітру і нітроамофоску для підживлення озимих культур... Унікальність цього навчального закладу зокрема у тому, що суто технічний ліцей має можливість безоплатно харчувати усіх своїх учнів. У його структурі — солідний сільськогосподарський підрозділ. Майже 65 гектарів орної землі (і немає жодного незасіяного клаптика). Збирають гарні врожаї пшениці, ячменю, вівса, гречки, картоплі, моркви... А ще мають 17 голів великої рогатої худоби, 9 свиноматок, дві пасіки... Попит на цей навчальний заклад можна пояснити, зокрема, і соціальним захистом знедолених дітей. Тут навчаються 8 дітей-інвалідів, 12 круглих сиріт, 52 — з неповних сімей. Якщо стипендія звичайного учня 275 гривень, то сироти — 850. Собівартість денного харчування у цьому ліцеї становить 19 гривень. Оскільки на харчування сиріт держава виділяє 39 гривень, то сиротам перераховують на картку заощаджені гроші — ще 600-700 гривень.

І ще одна дивина. Це єдиний в області професійний заклад, який готує бджолярів. І не випадково. Виявляється, 155 років тому Юліан Любинецький відкрив у Перемишлянах першу у Європі школу бджолярів. Третій рік на цю спеціальність набирають 30 учнів. Але спеціальність звучить незвично — столяр-бджоляр. Чому саме таке поєднання? Подивилися, які діти відвідують гурток бджолярів. З’ясували, що серед їхніх батьків найбільше столярів за фахом. І тепер бджолярів вчать не лише солодкої професії, а й майструвати вулики. Ліцей має дві навчальні пасіки на 30 бджолосімей. Завдяки тому, що бджоли запилюють рослини, тут отримують найвищі у районі врожаї гречки. Під час епідемій грипу порівняно небагато учнів ліцею хворіють, бо постійно мають до столу екологічно чистий мед... Чимало випускників ліцею утримують свої пасіки і для своєї родини, і з комерційною метою.

Діапазон робітничих професій технічного ліцею доволі широкий. Готують тут малярів, штукатурів, електрогазозварювальників — водіїв автомобіля, столярів, операторів комп’ютерного набору — обліковців, кухарів... Усі випускники знаходять місце праці. Якщо не у Перемишлянському районі і на Львівщині, то у різних куточках світу — від Сургута до Москви, Чехії і Польщі... Яка б не була у світі криза, а люди будуються, харчуються, одягаються... Приблизно 10-15 відсотків випускників ліцею здобувають вищу освіту. Колишній директор ліцею Євген Савка, який віддав цьому закладу 17 років невтомної праці, розповідав, що двоє його онуків, здобувши вищу освіту, зовсім не шкодують, що починали з цього ПТУ і мають ще й робітничі спеціальності. Це завжди шмат хліба... Чи не найбільше охочих вчитися на кухарів. Три роки поспіль зростає кількість хлопців, які хочуть здобути цей фах. Директор ліцею дотримується думки, що найкращі кухарі — чоловіки. Ця спеціальність приваблива ще й тим, що у літні місяці вони разом з майстрами проходять виробничу практику у Криму, у Херсонській області. Виробнича практика тут організована так, що учні виконують реальну роботу від замовників і заробляють додаткові кошти для ліцею.

І учні, і викладачі живуть чуттям єдиної родини. Діти мають теплий затишний гуртожиток, займаються у гуртках художньої самодіяльності, спортивних секціях. Директор починав свою педагогічну кар’єру як викладач фізкультури і початкової військової підготовки. Має кілька спортивних розрядів. Започаткував змагання між учнями і викладачами з ігрових видів спорту. Деякі вчителі загальноосвітніх шкіл дивуються, як змінюються їхні колишні учні, навчаючись у цьому ліцеї. Тих, кого вважали затурканими, невдахами, набувають тут впевненості у собі, стають активними, збагачуються духовно... Якось Ігор Іванович запитав у своїх підлеглих: “Як ви думаєте — хто головний в ліцеї?”. Хтось сказав, що директор... А директор заперечив — учень!

Марія САВРУК,dиконувач обов’язків начальника управління професійно-технічної освіти головного управління освіти і науки ЛОДА

Перемишлянський професійний ліцей — один з кращих у нашій системі, яка налічує 54 навчальні заклади. Щороку у нас навчається понад 30 тисяч юнаків і дівчат, які здобувають 136 робітничих професій та 19 спеціальностей за рівнем “молодший спеціаліст”. 73 відсотки учнів здобувають дві та більше професій, що підвищує мобільність випускників на ринку праці. В останні кілька років ми відчули, що держава, відчуваючи гостру кризу з робітничими кадрами, повернулася, як кажуть, обличчям до професійно-технічної освіти. Конкурентоспроможність сучасного робітника залежить передусім від того, чи володіє він прогресивними виробничими технологіями, чи вміє виконувати роботи з використанням новітніх матеріалів, інструментів, обладнання. Вирішенню цього завдання посприяли деякі провідні фірми світу, які створили у нас навчально-практичні центри за галузевим спрямуванням, зокрема на базі Львівського вищого професійного художнього училища, Львівського ВПУ дизайну та будівництва, Львівського професійного ліцею харчових технологій, Львівського ВПУ ресторанного сервісу і туризму. Завдяки Українсько-німецькому модельному проекту і Фонду імені Ебергарда Шьока Львівське вище художнє училище отримало близько 2 мільйонів гривень на реконструкцію і оновлення майстерень і кабінетів, що дає можливість готувати за європейськими стандартами освіти реставраторів декоративно-художніх фарбувань. Ми наполегливо працюємо над пошуком і підготовкою майстрів виробничого навчання для металообробного і будівельного профілів, постійно здійснюємо моніторинг потреб ринку праці.