Постелі не дали, а за чай здерли по 5 гривень

Усі ділові люди час від часу їздять у столицю — хто на нараду, хто на конференцію, хто по візу. Відтак знаємо, що послуги, які пропонує нам українська залізниця, бувають різної якості, і часом дуже сумнівної. Тож намагаємось, як можемо, убезпечитися від зайвих незручностей. Обираємо потяг з огляду на вигідність часу відправлення і прибуття, якість тощо. Але того дня українські реалії перевершили всі очікування.

Замовивши через Інтернет ще у Львові і оплативши квитки на Hyundai, були певні, що без проблем доберемось додому. Вчасно приїхали на залізничний вокзал, хвилин за 40 до відправлення поїзда (18.20), але, на наше здивування, ні о 18.00, ні о 18.20 поїзд до перону не прибув. Кілька сотень схвильованих людей, що, як і ми, заплатили за квитки (дехто за проїзд у першому класі), тупцювали на морозі і нервово переглядались. Почули кілька оголошень. Спершу виїзд відклали на 30 хв., потім на 40, 45, 55 хв... А потім перестали й згадувати про швидкісний 169 поїзд Київ-Львів. Люди по кілька разів спускалися на перон, але, добряче замерзнувши, знову повертались у приміщення вокзалу. Знервованість наростала. Хто бував на вокзалі у Києві, добре знає, що там крісел мало, тож якщо маєш проблеми з ногами, чекати стоячи понад годину не надто приємно. Але ж не можеш нікуди відійти чи сісти у кав’ярні хоч би й у самому приміщенні вокзалу, бо не знаєш, ні з якої причини, ні на скільки затримується твій потяг.

Нарешті оголосили прибуття 169-го швидкісного поїзда «Інтерсіті» (Hyundai), і юрба пасажирів ринула на перон. Яким же було наше здивування, коли замість гарного і відносно нового закордонного потяга побачили обшарпаний поїзд, складений зі спальних вагонів. На кожному з яких було зазначено різний напрямок — хто «їхав» до Сімферополя, хто до Москви... Очманілі від здивування люди не одразу оговтались. Та й провідники не поспішали відчиняти вагони, мабуть, давали час, щоб пасажири прийшли до тями. Далі як у кіно — вискочив з одного із вагонів начальник потяга, крикнув, звідки починається нумерація вагонів, і більшість помчала за ним. Біля вагонів ніхто пасажирів не зустрічав, не перевіряв квитки, всі, добряче промерзнувши, просто повскакували у вагони, і аж тоді почали розбиратись, хто і куди їде. Ми опинились у звичайнісінькому купейному вагоні, та ще й без посадочних місць. У нас, до прикладу, був квиток у четвертий вагон і місця 63 та 64, але у купейному вагоні лише 40 місць, тож довелося побігати, щоб за свої ж гроші не їхати, образно кажучи, на даху. Коли поїзд рушив, з’явився провідник, який почав допитуватись про квитки. Далі вагоном пробіг старший чоловік, вочевидь, начальник поїзда, перепитавши, чи, бува, хто не має квитків у перший клас. Ніхто не попередив, що швидкісного потяга не буде і нас відправлять звичайним, і то не найкращої якості, ніхто не вибачився, вже не кажу про компенсацію. А компенсувати було що, і не тільки моральну шкоду. Зважте, квиток у звичайний купейний вагон навіть фірмового потяга коштує близько 175 грн. (якщо замовляти через Інтернет), а на Hyundai — близько 214, у вагон першого класу значно більше. У вагоні «Інтерсіті» 50-80 місць, у потяга дев’ять вагонів. От і порахуйте, який залізниця отримала прибуток на рівному місці. Ще й за чай здерли по 5 гривень. Коли зрозуміли, що не до 12 ночі, а до ранку будемо теліпатись у поїзді, попросили бодай якусь постіль, але почули, що вона нам не належиться. Довелося вкладатися на голі полиці і накриватися верхнім одягом. У вагоні топили лише спорадично, тож усі пасажири змушені були мерзнути. Ба більше, багато хто з тих, хто збирався їхати до Львова в «Хюндаї», залишилися голодними, бо там була б можливість повечеряти, випити кави, на що й розраховувала більшість пасажирів... Провідники зауважили, що їх самих зірвали з відпочинку, збили з вільних вагонів потяг, і вони, як і пасажири, нічого не розуміють і не можуть нам допомогти. Запропонували нам звертатися у Міністерство транспорту. Та щось мені підказує, що немає в цьому сенсу, навіть якби ми уже знали прізвище чинного міністра у цій галузі. Бо в нашій державі давно вже ніхто і ні за що не відповідає.