«Чоловіка твого не повернеш, бери п’ять тисяч і забудь»...

“Нарешті я повірила, що справедливість все-таки є”, — не може стримати сліз Олеся Бовсунівська. У неї рік тому у страшній ДТП загинув чоловік. Молодята побралися за два місяці до трагедії...

Чотири З ПОЛОВИНОЮ РОКИ тюрми. Такий вирок виніс Мостиський районний суд Марті Клімань — винуватиці ДТП, внаслідок якої загинув 33-річний Володимир Цап. Трагедія сталася на трасі Мостиська-Львів у селі Княжий Міст (цей випадок “ВЗ” описав у публікації за 17 травня «Чорне «Ауді» розбило їхнє щастя»).

Близько 16-ї години 12 груд-ня 2011 року Володимир повертався із Мостиськ додому до Львова. Раптом з-за пагорба на шаленій швидкості вилетіло чорне “Ауді А8”. Компактний “пиріжок”, за кермом якого був чоловік, після удару сплющився “у гармошку”. Шансів на життя у Володимира не було — помер на місці. За кермом автівки-вбивці була 29-річна Марта Клімань. Поруч сидів чоловік років сорока з пляшкою пива у руках. Згодом з’ясувалося, її співмешканець. Дівчина постійно повторювала: “Я його не побачила”, “Я не винна”. Але є покази двох свідків, яких вона обігнала на шаленій швидкості, їдучи по зустрічній смузі...

“Уникнути зіткнення у Володі не було жодних шансів, — плаче Олеся. — Коли я приїхала на місце аварії, знепритомніла. У нього було все поламане, розірвані внутрішні органи, живіт здутий через внутрішню кровотечу. А та дівчина лише палець на нозі пошкодила, мабуть, коли тиснула на газ”...

Вдова загиблого вирішила боротися за справедливість і покарати винну у смерті коханого. Увесь цей час молодій медсестрі було непереливки, бо за винуватицею ДТП були дужі плечі впливових батьків. Суд тягнувся майже рік. Кореспондент “ВЗ” побувала на кількох судових засіданнях. Спочатку Марта Клімань намагалася перекласти усю вину на загиблого Володимира. На суді поводилася зверхньо, навіть зухвало, потерпілої ніби й не помічала. Коли ж запахло смаженим і жінка зрозуміла, що зібрані докази адвоката потерпілої і покази свідків аварії доводять її вину, вдалася до іншої тактики: просила вибачення у вдови, розкаювалася у скоєному.

“Після аварії жодних вибачень чи слів співчуття я так і не почула, — розповідає Олеся. — Лише через три тижні дався чути її співмешканець — запропонував п’ять тисяч доларів “відкупних”. Під час зустрічі поводився нахабно, зверхньо. Сказав, що вже нічого не зміниш, Володю не повернеш, мовляв, бери п’ять тисяч і забудь. Я від грошей відмовилася. Пізніше він мені кинув фразу: “Ти ж розумієш: тобі нічого не буде і їй (винуватиці аварії. — Авт.) нічого не буде”. Та я хотіла, аби винну у смерті мого коханого покарали. Звісно, зробити це було непросто. Винуватиця ДТП — донька колишньої міліцейської “шишки”. На місці аварії її батько постійно комусь дзвонив, підходив до слідчого. Та ми з адвокатом зробили усе, аби схему ДТП, яка чітко доводила вину цієї дівчини, не підробили. У мене було враження, що справу хотіли “зам’яти”. Кримінальну справу порушили за фактом ДТП, а не проти винуватиці трагедії. Півроку почувалася ця пані впевнено. На судові засідання приходила у яскравому одязі, на підборах, з викличним макіяжем. Жодного разу не повернулася у мій бік”.

Марта Клімань постійно шукала причини, аби затягнути суд: то адвокатів змінювала, то артистично прикидалася, що їй зле... “Я вже думала, що цей жах ніколи не закінчиться, — веде далі Олеся. — Для мене кожен суд був випробуванням. Коли знову і знову озвучували подробиці загибелі Володі, мене наче ножем по живому різали... Досі не можу повірити, що справедливість перемогла. Вона вбила мого чоловіка, з яким ми будували плани на майбутнє, мріяли про дітей. Кожен, незалежно від статусу і добробуту батьків, повинен відповідати за свої вчинки”.

Засуджена Марта Клімань не згідна із вироком суду і збирається подавати на апеляцію.