Найкращі психологи — манікюрниці та таксисти...

В одному з жіночих журналів дізналася: якщо жінка надто ретельно прибирає вдома і її дратує, коли хтось розкидує речі по хаті, то їй потрібно звернутись до психолога. Через кілька сторінок матеріал про здоров’я серця. І знову ж таки порада сходити до психолога. Складається враження, що ці статті замовляють вузи, які готують психологів, — аби їхні випускники не сиділи без роботи. Я нарахувала шість десятків університетів та інститутів, які готують психологів (можливо, їх більше, просто не усі мають свої сторінки в Інтернеті). Психологів готує навіть Політехнічний університет, що, як на мене, є дещо абсурдним. Якщо ці вузи випускають бодай по невеличкій групі (орієнтовно двадцять студентів), то виходить, що у нас щороку з’являється 1200 дипломованих фахівців. Невже нам і справді потрібно стільки психологів?

Виявляється, психологів у нас не тільки забагато — їх бракує. Покопирсавшись у форумах, дізналась, що найбільше людям не вистачає сімейних психологів. А на весь Львів є не більше п’яти практиків, до яких стоїть черга. І беруть вони за прийом (за годину) 200-300 гривень. Як правило, це люди, які мають понад 10 років досвіду. Молодих приватних психологів десятки, і година у них коштує від 80 гривень. Більшість з них мають достатньо вільного часу, аби працювати паралельно у школі, на телефонах довіри, брати участь у соціальних проектах. А ось штатні психологи на приватних фірмах у нас не приживаються. Подруга, яка працювала у німецько-українській компанії, розповідала, що у них психолог затримався не більше, ніж на півроку. У його обов’язки входило проводити різноманітні психологічні тести, насамперед тих, кого беруть на роботу, запобігати конфліктам у колективі та займатись «тімбілдінгом», тобто перетворити працівників у згуртовану команду. Не вийшло.

«Усе виглядало смішно. Приходить у компанію чужа людина, викликає усіх по черзі на розмову, і хоче, щоб їй сповідалися як найліпшій подрузі. Усі ж розуміють, що те, що ти скажеш їй, так чи інакше буде обговорюватись з керівництвом. Тому їй почали говорити лише те, що хотіли донести до шефа, але не наважувались сказати прямо. Почали “капати” на тих, кого недолюблювали. Як наслідок, конфліктів стало ще більше. Але потім почалась криза, і психолога скоротили», — розповідає Мар’яна.

«Психолог — це така ж професія, як будь-яка інша. Це не вчитель, не гуру. Психолог має бути лише консультантом. Він надає послугу — не більше. А якщо є якісь серйозні проблеми, тоді треба звертатись до психотерапевта, — каже член Київської Асоціації практикуючих психологів та психотерапевтів Валентина Волга. — У нас є кілька проблем. Перша — люди соромляться йти до психолога зі своїми проблемами, хоча «вантажити» ними своїх близьких, чи навіть випадкових людей, не соромляться. Коли я вчилась, то наш викладач казав, що найкращими психологами є манікюрниці і таксисти. Це так звані побутові психологи. Тобто річ не у дипломі. Начитатись мудрих книг з психології недостатньо, щоб стати хорошим психологом-практиком. І це наша друга проблема — навчання. На Заході зовсім інші вимоги до віку, до підготовки. Там людина має мати повну вищу освіту (це шість років), крім того, вона мусить мати не менше п’яти років клієнтської практики. Тобто перед тим, як консультувати інших, мусить проходити консультації сама. А що маємо ми? Є дві категорії людей, які йдуть на психологію. Перша, це ті, які хочуть вивчати психологію, аби впоратись з власними проблемами. І друга — це альтруїсти, які хочуть допомагати людям, і думають, що, отримавши дип-лом, зможуть робити людей щасливими і багатими. Треба розуміти, що вступають в університет фактично підлітки. Тих, хто виважено йде на психологію, розуміючи, що це за професія, — дуже мало. Тому з групи на 20-25 осіб за фахом працюють двоє-троє. Психологи в Україні потрібні, але, нехай вибачать мені наші вузи, не з такою підготовкою».

Ще один момент, який перешкоджає студентам стати затребуваним психологом, — фінанси. Чимало студентів вчаться на платному. Після університету вони можуть влаштуватись за фахом у школу чи дитсадок (саме там найбільше бракує психологів). Із зарплатою у 1200-1500 гривень «відбити» вкладені гроші у навчання не так-то й легко, а робота з дітьми — нелегка. «Уявіть дівчину, якій 22-25 років, вона хоче гарно одягнутися, мусить платити за квартиру, а має мізерну зарплату шкільного психолога. При цьому їй треба розвиватись, відвідувати семінари, майстер-класи, а вони недешеві, — каже Валентина Волга. — Хороший психолог, як і хороший юрист чи програміст, заробляє добре. Але для цього він тривалий час мусить вкладати кошти у свій розвиток, а не всі мають таку можливість. Тому багато випускників, отримавши диплом психолога, йдуть у HR (фахівці з підбору та підготовки кадрів), PR (зв’язки з громадськістю), у продавці чи… заміж».