«Культура хіпі помре разом з нами. Залишаться лише альманахи»
У Львові презентували другий випуск альманаху “Хіпі у Львові”. Перший побачив світ майже рік тому. Група авторів вирішила продовжити хорошу ідею. Тим паче, що більшість справжніх хіпі вважають, що рух помре з ними, а спогади про “дітей сонця” залишаться лише у виданнях такого плану.
У далеких 1970-х у Львові почав зароджуватися і формуватися рух хіпі. Молоді хлопці і дівчата, чимало з інтелігентних родин та з вищою освітою, відмовлялися від комфортного життя заради вільного волевиявлення. Їхнім протестом стало носіння потертих джинсів-“кльош”, маніфести проти війни, у когось — вживання наркотиків. Усе їхнє неприкрашене життя пригадували 26 авторів у другому номері альманаху. Тут можна прочитати тексти Аліка Олісевича, Сергія Орловського, Олександра Фещука, Наташі Канфєтки, Сема, Волдмура... Видання можна назвати художньо-документальним, адже воно включає не лише історії про буденне життя і фестивалі, про тих, хто ще з нами, і тих, кого вже нема серед живих; як-от знаного хіпі Яна Метелика, а й репортажні та портретні фотографії. Другий номер альманаху “Хіпі у Львові” вийшов більш об’ємним, ніж перший, та проілюстрований близько двома сотнями світлин. У виданні присутні картини тих чи інших авторів. “Добре, що люди знову повертаються до творчості, а не почуваються відкинутими у суспільстві”, — каже Алік Олісевич, ідейний натхненник альманахів.
Фотографії і спогади викликають у тих, хто зібрався на презентацію в галерею “Ом”, ностальгію. “Тоді нам було по 20 років, а зараз 50-60, — пригадує один з авторів альманаху Сергій Орловський. — Між сприйняттям життя у ці роки є різниця. Всі свої погляди і спогади ми виклали у цих двох альманахах”.
На презентації присутні здебільшого ті люди, які писали книгу або про яких писали. Одна велика хіпова родина. Попри те, що тут усі свої, атмосферу заходу закритою не назвеш — до свого гурту приймають усіх відвідувачів і запрошують “причаститися” вином та мистецтвом. Компанія здебільшого складається зі старших жінок і чоловіків. Є тут і кілька молодих облич, проте “хіпі-старожили” вважають, що справжні представники руху — це вони, адже зараз зовсім не ті умови в суспільстві, та й зовсім не та епоха. Джинси-“кльош” перетворилися на моду, жартома нагадують вони, а вільні сексуальні стосунки — на норму. “Культура хіпі помре разом з нами і залишиться лише спогад про неї в альманасі”, — зітхає “хіпар” Смик.
\
