Передплата 2024 ВЗ

Нема страшнішої радіації, ніж зневага чиновників…

Дільничних у Карпатах більше шанують, ніж міліціонерів-чорнобильців

Що би там влада не рапортувала про торжество закону, сама вона його не дотримується. Одна з ілюстрацій до сказаного — історія з пенсіонером МВС Євгеном Юриком із районного Миколаєва. Незважаючи на виграні ним чотири суди, зобов’язуюче рішення яких набрало законної сили, Пенсійний фонд відмовляється платити інваліду належну йому пенсію. Внаслідок цього колишній чорнобилець щомісяця недоотримує приблизно півтори тисячі гривень, які потрібні йому, зокрема, на ліки від чорнобильських болячок…

Євген Андрійович за фахом інженер-механік. Закінчив сільськогосподарський інститут у Дублянах, працював у колгоспі, а згодом — у виправній колонії. Звідти у червні 1986-го старший лейтенант Юрик добровільно зголосився поїхати на ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС. Майже рік працював там у складі окремого батальйону ДАІ, який організовував безпечне пересування у цій гарячій точці військового і цивільного транспорту. Робота була без вихідних. Досі пам’ятає «смак» радіації — пересохлі губи, біль у горлі і голові. Марлеві респіратори (у Чорнобилі їх називали «пелюстками») від опромінення не рятували. Багатьох друзів, з якими ніс службу неподалік реактора, уже немає серед живих. Командир їхньої роти зі Стрия чотири роки тому помер через рак крові…

Вдруге Євген Юрик подався у чорнобильські краї у вересні 1995-го — був командиром батальйону з охорони зони радіаційного забруднення. Разом з товаришами пильнував заражену територію від мародерів і браконьєрів, які полювали на рибу і дичину, а потім продавали її на столичних ринках. На четвертому році другого відрядження у Чорнобиль і його підкосила хвороба. Через неї змушений був звільнитися з посади і піти на пенсію.

Згідно із законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців…», під який підпадають і міліціонери-чорнобильці, при нарахуванні їм пенсій враховуються постійні доплати, надбавки, винагороди, які згідно з постановою Кабміну виплачували тим, хто працював у зоні відчуження. Однак у Пенсійному фонді категорично відмовилися брати до уваги ці доплати. А відтак розмір пенсії призначили значно менший. Євген Юрик довго оббивав пороги різних інстанцій і, не знайшовши там правди, звернувся до суду. П’ять років тривав цей поєдинок. Зрештою, постанови та ухвали судів зобов’язали головне управління Пенсійного фонду у Львівській області провести перерахунок належної Євгену Юрику пенсії з урахуванням отриманих у Чорнобилі доплат. Пенсійники відмовлялися виконувати волю суду. Тоді колишній міліціонер звернувся у прокуратуру зі скаргою на ігнорування рішення суду. Після її припису у Пенсійному фонді зробили справедливий перерахунок. Але через певний час знову необґрунтовано обрізали пенсію чорнобильцеві. Цього разу настирливості прокурорам забракло, вони перестали навіть відповідати на звернення пана Євгена.

— Це абсурд! — каже колишній чорнобилець. — Міліціонер, який служить, наприклад, у Сколівському районі, отримує надбавки за роботу у гірській місцевості, ці доплати йому враховують при виході на пенсію. А от міліціонер, який своїм тілом ловив чорнобильські рентгени, такого права не має…

Чорнобиль нагадує Євгену Юрику про себе щодня. Турбують його серцеві хвороби, гіпертонія. Швидко втомлюється, обливається потом. Лікарі знайшли цілий букет спричинених радіацією хвороб. Але належно боротися з ними не має змоги — через обрізані у Пенсійному фонді кошти, які могли б піти на піґулки, вітаміни, санаторне лікування.

Таких скривджених чиновниками чорнобильців, як Євген Юрик, в Україні тисячі. Ті, хто боронив нас від «мирного атому», колись навіть не підозрювали, що у державних конторах їх чекають ще страшніші випробування, ніж у радіаційній зоні…