Коли відбувається «запуск», можуть і в болото випхати, і ребра зламати...

Мостиський район, Львівська область

Тричі на день переходити кордон з Євросоюзом і проносити чотири пачки сигарет на продаж — чи не єдиний можливий спосіб вижити для жителя прикордоння.

Шегині-Медика: села, що, наче брати-близнюки, розташовані по обидва боки українсько-польського кордону. Там немає вихідних, а вночі ніхто не спить. Там постійний рух, а сам кордон перетворився на живий організм, що існує за власними законами.

Жителі прикордонної тридцятикілометрової зони можуть відвідувати Польщу без візи, лише з посвідкою. Багато користає з цього в надії щось заробити. У Польщі їх називають «мрувки» (мурахи), а в Україні — «човники».

Лисий, трохи під шофе чоловік з кривим, не раз ламаним носом, що зоветься Іван, вже втретє за сьогодні йде з України, щоб потім повернутися. Він органічно ввійшов у натовп людей, чоловік так п’ятдесят, що мокли в черзі до польського пропускного пункту, й жваво спілкувався зі всіма, хто хоч трішки його цікавив. Дощ не переставав уже другий день і зараз падає з невеличкими перервами.

«Коли дощ, на кордоні зле, — розповідає чоловік інтелігентної зовнішності, в окулярах з тріснутим навпіл склом. — Чекати потрібно не менше години, це в кращому разі, а парасолю відкрити важко, адже стоїш у великій черзі й обов’язково на когось буде капати. Може початися сварка. Доводиться мокнути. А коли відбувається запуск, то можуть випхати в калюжу і болото».

«Краще вам зайняти вигіднішу позицію, бо залишитеся поза чергою, в болоті, або відштовхнуть на залізні перила, буде боляче», — попередила мене польською мовою поважна бабця у дощовику і водночас жестами пояснювала мені тонкощі боротьби за «прикордонне життя» зі знанням справи і досвідом.

До розмови підключився інший чоловік, худий, низького зросту, з тонкими вусами, в руках тримав ручний візок, що в народі називають «кравчучка»:

«Та зараз ще нічого, — каже, — нема багато людей. Страшно, коли черга більша, а знаходиться розумник і пролазить без черги. Тоді починається «революція»: задні починають давити на передніх, а ті впираються в поруччя й травмуються. Руки, ноги, ребра — все можуть поламати. От недавно, коли робили запуск тієї «маси», то якась жінка спіткнулася, впала, так по ній пройшлося декілька людей. Телефон їй роздавили, її саму потовкли...

На запитання, як на це реагують польські митники, декілька людей лише посміхнулося, а чоловік з візком продовжив:

«Та ніяк не реагують, вони люблять подивитися на цирк, а ми його можемо показати. А скажеш їм якесь зауваження, вважай будеш стояти вдвічі довше. Нещодавно хтось їм сказав, що вони погано працюють, що потрібно швидше, відразу двоє з трьох пішли кудись. Залишили лише одного митника, а той так повільно все робив, мовляв, ось вам, щоб знали, як це: «Погано працюємо!». Інколи можна простояти по декілька годин, особливо коли затягується перезмінка, а їх тут три на день. Але тільки-но приїде якесь начальство, все відразу так швиденько, що за п’ятнадцять хвилин можна пройти їхній контроль.

Іван не зважає на ті розмови, весело спілкується з бабусею у дощовику. За багаторічну роботу «човником» виробив власну прикордонну філософію, яка звучить приблизно так: «Спокій на кордоні — успіх». У них зав’язалася серйозна дискусія на тему: скільки ще стояти. Жінка доводила, що півгодини, він вважав, що довше. Розмова звелася до жартів, і тоді її підтримали ще декілька людей. Люди наче рятувалися жартами, сміялися й чекали.

Молодий солдат відкрив браму, й лавина людей посунула до самого пропускного пункту. Дощ сіяв... Деякі ховалися під дашок адмінбудівлі, де проводиться контроль, проте більшість, не бажаючи поступатися чергою, вперто стояли просто неба. Вже всередині Івана забрали на особистий огляд. Він викликав підозру, адже втретє йшов із «порожніми руками». За п’ять хвилин вийшов усміхнений і попрямував у бік Польщі. Там хотів продати чотири пачки сигарет «Зебра».

«Горілку я рідко ношу, невигідно. Її тут, в Польщі, продають дешевше, ніж в Україні, по 7 злотих, тоді як у нас вона коштує 25 гривень. Краще сигарети. Причому найдешевші. Наприклад, пачка сигарет «Зебра» коштує в Україні 4,5 грн. А в Польщі їх продають вже за 4,5 злотого. Правда, моїх не хочуть зараз купити, я поки проносив, пом’яв їх трохи (ховають зазвичай у взутті або обмотують скотчем навколо тіла). Дають за них лише по 4 злоті, але я торгуюся. До вечора продам». Офіційно можна перевозити через кордон дві пачки сигарет і пляшку горілки. Все інше — контрабанда.

...Повз нас проходили десятки людей, деякі, що стояли з нами в черзі, вже поверталися назад, навантажені мокрі люди сунули поперед себе торби з продуктами. Багато везло наповнені візки, а деякі чекали з порожніми «кравчучками» осторонь.

Не прийнято повертатися порожнім. Як мені розповіли: процес такий: ти переходиш, маєш зі собою сигарети й горілку. Тут це продаєш. Далі, ось бачиш, за «Бєдронкою», там є склади. Йдеш туди, і тебе навантажують продуктами. Можеш брати, скільки донесеш. За кожен кілограм платять по 2 гривні. Вони переписують номер твого паспорта, ти проносиш товар в Україну, там, в Шегинях, віддаєш певній людині, і отримуєш гроші. Така схема працює, коли є домовленість з українськими митниками. Якщо ж ні, то можеш взяти товар під власну відповідальність. Тоді тобі платять по 3 гривні, але якщо конфісковують, то повинен відшкодувати всю вартість.

Сьогодні українська митниця «добра не дала». Іван каже, зміна не та, або чекають начальства. Люди повертаються в Україну не дуже задоволені. Але це вже звично. Таке часто трапляється. Польський контроль вдалося пройти за хвилину. Їм взагалі байдуже, що ти виносиш з Польщі. Два віконечка: одне — для громадян Європейського Союзу, там взагалі нікого, інше — для українців, його минають без затримок.

Далі коротенька черга біля українського. Дівчина, що тримала в руках порожній возик й була вже перед входом, несподівано повернулася і серйозно попередила: «Перевіряють сумки». Багатьох це здивувало, але після короткої заминки всі дійшли висновку, що в них все «чисто», й можна не переживати. Вже в Україні дві жіночки, що прямували на маршрутку, активно обговорювали митників.

«Коли ми поверталися там прийшла хороша пані, жаль, що ми її не застали спочатку, могли б ще заробити», — озираючись на кордон, зазначала жінка з порожньою «кравчучкою» в руках.

«Та пізно вже, холодно і мокро, я додому хочу», — відповіла інша, складаючи порожні сумки в одну.

«Завтра буде ще один день, то спробуємо знову. Куди нам спішити»…