Маленьке зусилля задля великої справи

Фантастичний наслідок нереальної події послугував би ще одним підтвердженням постулату про те, що спільні зусилля здатні призвести до неймовірного результату. Якби лиш люди вміли домовлятись.

…Це сталося у післявоєнному Парижі, де безліч людей опинились на вулиці без житла, без роботи, без надії. Абат П’єр придбав за власний кошт старий будинок у передмісті. І покликав туди безхатченків. Його сили могли незабаром вичерпатися, але знайшовся один помічник — чоловік, який хотів покінчити життя самогубством, але почув від абата П’єра: тобі твоє життя не потрібне, а мені потрібне, допоможи мені… Поступово усі мешканці будинку зрозуміли, що перш за все людина має допомогти собі сама, одночасно подавши руку підтримки тим, кому цієї хвилини гірше, ніж тобі…

Так у світі виник потужний нині рух взаємної допомоги колишніх безпритульних «Емаус». Я згадала про це тому, що у Львові відкрили майстерню добрих справ «Оселя-Емаус». Спільнота під такою ж самою назвою живе у Винниках, сповідую­чи принцип поєднання малих справ, які поступово змінюють світ навколо. Оселівці крок за кроком облаштовують власне життя і допомагають таким, як вони були колись, — безпритульним та безробітним. А ті, хто має домівку та роботу, допомагають оселівцям. Утворилося коло взаємної допомоги, у якому іноді важко визначити, хто дає, а хто отримує, та й не суттєво це, бо ролі весь час змінюються.

На відкритті майстерні гості передали господарям нові й старі книжки. Одна з них — «Планета людей» та «Маленький принц» Екзюпері. У чудовому перекладі А. Перепаді та

А. Жаловського. Нещодавно Міністерство освіти намагалося вилучити цю книжку зі шкільної програми. Але завдяки зусиллям однієї людини — вчительки з Києва — чиновникам не вдалося цього зробити. Наштовхнувшись на рішучість фахівця, готового захищати свої переконання вони побачили, яку помітну підтримку збурила впертість вчительки, і змушені були відмовитись від своєї ініціативи.

Чим «Маленький принц» не вгодив функціонерам-бюрократам? Текст невеликий, дітям зрозумілий, більше зрозумілий та близький, аніж багатьом дорослим дядькам та тіткам. Ця казка — про потребу людини у свободі. Про вільний дух. Про відповідальність за свій вибір і за тих, хто поруч. Про те, що головного очима не побачиш.

Пам’ятаєте?.. Маленький принц зустрічає на своєму шляху різні типажі — короля, шанолюба, бізнесмена, жмикрута, п’яницю. Усі вони — духовні раби, жалюгідні створіння, які не усвідомлюють своєї ницості… Але у хлопчика є однодумець — льотчик, разом з яким вони таки знайдуть у пустелі колодязь з водою. Тому що зусилля двох — це не один плюс один, а набагато більше. У таких справах закони математики не діють.

Підзабули «Маленького прин­ца»? — Почитайте цю казку, здивуйтесь, якою вона є сучасною, ніби про наше сьогодення написана. І, до речі, яка оптимістична оповідь! Хоча й написана автором в окупованій фашистами Франції…