«Польська громада Львова є одним із важливих містків між Україною та Польщею» — розмова з громадським діячем Віто Надашкевичем

— Якою є польська громада Львова сьогодні?

— Польська громада є однією з найбільших національних спільнот міста. Вона має інституційну основу. Традиційно поляки гуртувалися навколо костелу, але сьогодні польська ідентичність не обмежується релігійним середовищем — серед людей польського походження є і римо-католики, і греко-католики. Важливу роль відіграють польські школи у Львові. Без виховання молодого покоління будь-яка громада приречена на поступове зникнення. За різними оцінками, у Львові проживає від 5 до 10 тисяч поляків. У місті діють польські товариства, зокрема одне з найстаріших — Товариство польської культури Львівщини, засноване ще на початку 1990-х років.

Польська громада активно підтримує історичну пам’ять: у Львові святкують День Конституції Польщі 3 травня, День незалежності Польщі, вшановують учасників Листопадового та Січневого повстань. Урочистості проходять, зокрема, на Личаківському та Янівському цвинтарях. Водночас громада має і свої виклики.

Один із найбільших — виїзд молоді до Польщі та інших країн. Проте є й цікаві приклади зворотної міграції: до Львова переїжджають поляки, волонтери, митці, вчителі, люди, які цікавляться регіоном або мають тут коріння.

— Які польські культурні ініціативи сьогодні діють у Львові?

— У Львові працює Польський народний театр — дуже цікава інституція, яка існувала навіть у радянський час, попри політичний тиск і вимушені зміни назви. Театр зберігся донині й залишається важливим культурним явищем. Також у місті діють польські медіа.

Найбільше польськомовне видання в Україні — «Кур'єр Галицький», який має друковану версію, сайт, радіо та телебачення. Є і польське радіо у Львові, що продовжує традиції довоєнного львівського радіомовлення. Цікавою є діяльність митців, які переосмислюють польську культурну спадщину Львова. Наприклад, Славомір Говін створив у Львові артистичне кабаре, яке відроджує жанр міжвоєнної львівської естради. Це творчість, яка колись була дуже популярною у Львові, а тепер отримує нове життя.

— Як ви особисто стали дотичними до польських організацій та ініціатив?

— У дитинстві я ходив до костелу з мамою, а костел традиційно був важливим осередком польської ідентичності. Але ще більше мене з дитинства цікавила історія. У 1990-х роках доступ до інформації був зовсім іншим. Не було інтернету, цифрових архівів чи відкритих баз даних. Кожна книжка про Львів або новий випуск «Галицької брами» були справжньою подією. Я знайшов контакти Польського туристично-краєзнавчого товариства у Львові й почав відвідувати зустрічі. Там збиралися краєзнавці, екскурсоводи, дослідники історії міста. Це був мій перший свідомий крок до польського громадського середовища.

— Які напрями роботи польської громади сьогодні є найважливішими?

— Під час війни одним із головних напрямів стала гуманітарна діяльність. Польська громада фактично стала містком між Україною та Польщею. Завдяки особистим, професійним і родинним контактам вдалося організувати масштабну допомогу Україні. Для багатьох це стало основною діяльністю останніх років. Фонд «Польща допомагає Україні», який я очолюю, від початку повномасштабної війни скоординував допомогу приблизно на пів мільярда гривень. І переважна більшість цих коштів — це пожертви звичайних польських громадян. Ми організовували гуманітарні місії, допомогу лікарням, військовим, внутрішньо переміщеним людям, а також табори для дітей ветеранів, сиріт та дітей із сімей у складних життєвих обставинах.

— Чи змінилися українсько-польські відносини після 2022 року?

— На рівні простих людей українсько-польські відносини завжди були добрими. Проблеми найчастіше створювалися політиками, які намагалися використовувати історичні чи економічні теми для політичних дивідендів. Показовою була історія із зерном. На мою думку, ця тема значною мірою штучно роздувалася. Замість серйозного аналізу проблеми у медіа часто створювався образ конфлікту. Водночас ми бачили і протилежні приклади. Коли після російських атак Київ потребував генераторів, у Польщі за кілька днів вдалося зібрати десятки мільйонів злотих допомоги. Це свідчить про те, що між людьми конфлікту немає.

— Що найбільше об’єднує українців і поляків?

—  Сьогодні нас об’єднує спільна загроза з боку росії. Але якщо говорити ширше — у нас дуже багато спільного культурно та історично. На цих територіях українці й поляки століттями жили поруч. Часто в одній родині одні члени сім’ї вважали себе поляками, інші — українцями. Спільними є традиції, кухня, пісні, побутова культура. Наприклад, відомі в Польщі «пєрогі рускі» — це фактично вареники, назва яких походить від Руського воєводства, центром якого був Львів.

— Чи існують між українцями та поляками стереотипи, які досі доводиться долати? Так, стереотипи існують. Наприклад, у Польщі довгий час існував образ українців виключно як дешевої робочої сили. Після початку повномасштабної війни цей стереотип почав руйнуватися. Є й складні історичні теми, зокрема Волинська трагедія. Але проблема часто полягає в тому, що ці теми використовують політики для загострення емоцій. На мою думку, історичні питання потрібно досліджувати, проводити ексгумації, перепоховання, говорити про це спокійно й професійно, а не перетворювати пам’ять на політичний інструмент.

— Які події польської громади Вам запам’яталися найбільше?

— Однією з найважливіших подій був візит Папи Римського Івана Павла І І до Львова. Тоді на іподромі зібралися сотні тисяч людей. Це було справжнє єднання українців і поляків. Іван Павло І І став моральним авторитетом для дуже багатьох людей незалежно від національності.

— Яке місце польська культура займає у сучасному Львові?

— У 1980−1990-х роках польська культура у Львові була навіть популярнішою, ніж сьогодні. Тоді польські книжки, журнали, радіо й телебачення були своєрідним «вікном у Європу». Сьогодні ситуація змінилася. Частково через те, що Польща не займалася активним культурним просуванням за кордоном. Багато польського медіапродукту є малодоступним через платні підписки або відсутність системної культурної політики. Водночас інтерес до польської культури залишається, особливо в історичному та культурному контексті. У Львові діють польські медіа, театр, культурні товариства та мистецькі ініціативи, які підтримують цю присутність у міському середовищі.

— Як вам вдається поєднувати бізнес, громадську діяльність і волонтерство?

— Це справді непросто, адже і бізнес, і громадська діяльність потребують багато часу та відповідальності. Але активна робота й постійна включеність допомагають не втрачати внутрішню опору в час війни. Коли людина відчуває, що робить щось корисне, це дає сили рухатися далі навіть у складних обставинах.

— Чи є серед представників польської громади підприємці та автори спільних українсько-польських проєктів?

— Так, і таких проєктів багато — у бізнесі, гуманітарній галузі, культурі та медіа. Польський капітал в Україні часто непомітний, але його значно більше, ніж здається. Є польські інвестиції у сфері медицини, лабораторних досліджень, цифрових сервісів. Водночас українські компанії також виходять на польський ринок — наприклад, «Нова пошта», «Львівські круасани», «Сільпо».

— Яким бачите майбутнє польської громади у Львові?

— Сподіваюся, що майбутнє буде добрим. Інтеграція України до Європейського Союзу відкриє більше можливостей для підтримки національних спільнот і розвитку міжкультурного діалогу. Важливо, що сьогодні люди вже не бояться відкрито говорити про своє походження. Якщо в радянські часи багато поляків приховували свою національність, то зараз люди навпаки починають більше цікавитися своїм корінням і культурою.

— Що для вас означає українсько-польський діалог?

— Сьогодні це не лише про історію чи культуру. Це про спільну відповідальність, взаємну підтримку і вміння чути одне одного. Війна показала, наскільки важливими є людські зв’язки між нашими суспільствами. І я думаю, що саме завдяки таким зв’язкам українці та поляки сьогодні стали ближчими одне до одного, ніж будь-коли раніше.

Розмовляла Оля Макарук