«Мені казали: «Спів — це не твоє…»

До речі, наші думки й точка зору професійного журі збіглися, бо Вадим зайняв на конкурсі перше місце! Про конкурс, підготовку до нього та любов до співу Вадим Гуменний розповів журналістці «ВЗ».

— Вадиме, ви вперше подалися на участь у конкурсі азербайджано-української дружби?

— У моєму житті це не перший конкурс. Але це був перший для мене виїзний конкурс. А перед тим брав участь у конкурсах-онлайн — у Харкові й Вінниці, де я також отримав перші премії і Гран-прі. А про конкурс азербайджано-української дружби довідався від свого викладача з консерваторії Сергія Магери (Вадим — студент ІІ курсу Київської національної музичної академії. — Г. Я.). Я зрадів, бо тут йшлося не лише про участь у конкурсі, а й про виконання пісень мого улюбленця Мусліма Магомаєва, який співав і українською. І я спробував…

— Сподівалися на перемогу?

— Чесно — ні. Чув, як співають інші конкурсанти, багато з яких заслуговували на перемогу. Підготовка у кожного з них — на високому рівні, адже участь брали не лише студенти, а й викладачі співу і артисти театрів. Хоча був упевнений, що друге-третє місце точно буде моїм.

— А коли почали співати?

— Моя мала Батьківщина — село Безводне на Вінниччині, в якому моя мама завідує Будинком культури. Мені було, мабуть, років сім, і мене попросили заспівати пісню з репертуару «Ласкового мая» — «Бєлиє рози». Це був приблизно 2008 рік. Пішов вчитися гри на синтезаторі у музичну школу. Але так склалося у моєму житті, що наступною сходинкою стало навчання у профтехучилищі за спеціальністю «електрик».

— Чому мама, знаючи, що син гарно співає, не наполягла на музучилищі?

— Бо у мене такого голосу, як тепер, не було. Усе змінилося, коли ми святкували День міста у Вінниці. Тоді мало приїхати до нас багато артистів, серед яких був і Винник. Запитую: «А це що за один?». Та коли я почув, як він співає, у мені наче якась лампочка засвітилася. Я так захотів співати, що мене аж розпирало…

— І ви знову почали займатися музикою?

— Я почав співати просто так — страшенно фальшивив. Зрозумів, що без приватних уроків нічого з того не вийде. І багато хто мені казав, що нічого з мого співу не буде. Але я почав займатися з викладачем вокалу, який, коли мене послухав, сказав: «У жодному разі не треба нікого копіювати». Щодня репетирував по три години, викладач показав, як правильно подавати звук. На календарі був 2020 рік, епідемія коронавірусу. Я за тією схемою, яку мені дав учитель, почав сам працювати. Доспівався до академічного манеру співу. І коли прийшов подавати документи на естрадний відділ у Вінницький музичний коледж імені Леонтовича, заспівав при вступі, зокрема, пісню з репертуару Мусліма Магомаєва. Мене запитали, чому хочу вступити на естрадний, а не на академічний спів, пояснили, якщо навчуся співати академічним співом, то заспіваю все. Потім став студентом музичної академії, тож тепер співаю оперу, а для себе — естраду.

— Знаю, що берете участь у благодійних концертах…

— Так, після закінчення коледжу організував благодійний концерт у Ямполі. Мій брат Володимир — художник, боронить Україну з березня 2023-го. Але збирав не конкретно на ту бригаду, в якій воює мій брат, а загалом на потреби ЗСУ. Знаєте, під час великої війни до нас приїжджали з концертами різні артисти. Пригадую, приїхала Олена Білоконь. Мене попросили заспівати, поки Олена переодягатиметься. Я тоді заспівав Яремчукову «Родину». Директорка Ямпільського будинку культури тоді сказала: «Тебе треба кудись сунуть, щоб тебе бачили люди» (сміється. — Г. Я.). Щоп’ятниці в Ямполі робили благодійні концерти на підтримку ЗСУ, і директорка цього Будинку культури мене запрошувала. Тепер, коли йду вулицями Ямполя, мене впізнають.

— То ви тепер зірка?

— Так, зірка у своєму районі (сміється. — Г. Я.). Ми тепер співаємо і по маленьких селах, куди артисти майже не приїжджають. Пригадую, приїхали ми на концерт, до початку залишилося 10 хвилин, а зал — порожній. Нема ні душі. Ведуча запитує: «Що будемо робити, якщо ніхто не прийде?». Відповідаю, що будемо співати для себе. І тільки я це сказав, до залу почали йти люди. Понад сто осіб прийшли. На День Незалежності у своєму селі також організував благодійний концерт.

— То ваші односельчани знають, що ви і в конкурсах перемагаєте, і на різних благодійних сценах виступаєте?

— Аякже! Моя мама постійно мене у Фейсбуці виставляє. Пишається мною.

— Чи, окрім вас, у родині ще хтось співає?

— Мама гарно співає, керує ансамблем «Берегиня». Мої старші брати, Олександр і Володя, не співають.

— Хто є вашим пісенним кумиром?

— З оперних — Дмитро Гнатюк, а з естрадних — Іво Бобул і Степан Гіга.

— Вам більше подобається опера чи естрада?

— Опера. Мрію у подальшому співати оперу на великій сцені.