«Боксерський інвентар ховала від мами під ліжком»

Про дитинство у волинському Ковелі, любов до спорту та перемоги заслужений майстер спорту Тетяна Коб розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналістці «ВЗ».

— Я у боксі з 2003 року, — каже боксерка. — Представляла Україну у Європі, світі та на Олімпійських іграх в Ріо-деЖанейро. Спорт полюбила у школі — фізкультура була моїм найулюбленішим уроком. Брала участь у різних змаганнях, де треба було виступати за школу. Коли вступила у профтехучилище, де вчилася на маляра-штукатура-плиточника-облицювальника, спорт не покинула.

— Чому будівельна спеціальність, а не спортивний профіль?

— Після закінчення училища я стала студенткою Волинського національного університету імені Лесі Українки, у якому захистила диплом з відзнакою за спеціальністю «Фізичне виховання». Перед тим було училище, бо мама боялася відпускати мене далеко від дому. Одного разу, коли після занять поверталася з подругою додому, побачила, що у спортзалі школи світиться. Кажу їй: «Зайдемо, може, там у волейбол чи баскетбол грають, ми би пограли». Коли увійшли у спортзал, побачили гурт боксерів, діток… У мене очі загорілися. Запитала у хлопчика, скільки коштує навчання у секції боксу. Каже — ніскільки. Батьки не мали можливості платити за мої заняття спортом. Нас у батьків — шестеро, тож платити за секції вони не могли. Я відвідувала багато гуртків, де не треба було платити.

— Але ж бокс — секція для хлопців…

— Мені завжди подобалося все хлопчаче. Навіть одяг носила хлопчачий. Ніхто мене не бачив у школі у спідниці чи сукні — тільки штани. Носила братові штани і сорочки.

— І ви залишилися у тому залі, де горіло світло?

— Так, до нас підійшов тренер, запитав, чи ми б хотіли займатися. Подружка відмовилася, а я була така щаслива, що мене беруть у секцію боксу. Це був початок лютого 2003 року. Мені було 15 років. Тоді уявити не могла, що бокс стане сенсом мого життя. Я з дитинства могла за себе постояти, навіть ходила «на стрєлку», якщо когось слабшого скривдили.

— Ви — перша жінка, яка представляла Україну у боксі на Олімпійських іграх. Як вдалося пройти відбіркові тури, щоб туди потрапити?

— У нас був лише один відбір на Олімпійські ігри. Це була друга Олімпіада, у якій боксерки брали участь (перша була у 2012-му. — Г. Я.). Завжди вважала: щоб взяти участь в Оліміпіаді, треба мати великі гроші. Але настав 2016 рік, коли мали відбутися Олімпійські ігри у Ріоде-Жанейро. Передували цьому два відбіркові турніри — європейський і світовий. Моїм завданням було потрапити у фінал і отримати призове місце, щоб отримати ліцензію. Пройшла чвертьфінал, потрапила у трійку лідерів. Але програла бій і не потрапила у фінал. Посіла третє місце. Були перше, друге місця і два треті. Хто стоїть на п’єдесталі на третьому місці, мали додатковий бій, щоб переможницею вийшла одна з двох спортсменок. І той, хто вигравав той «бонусний» бій, отримував путівку на Олімпіаду. Я перемогла. Після європейського турніру був Чемпіонат світу. Страшенно вболівала за дівчат, які вибороли перше і друге місця, тобто за своїх суперниць, бо лише завдяки їхній перемозі на ЧС я також отримала б ліцензію на Олімпіаду. Одна фіналістка-болгарка програла. Залишилася англійка Ніколь Адамс. Ми з тренером Сергієм Гордієнком, який готував мене до Олімпіади, ходили на кожен її бій вболівати. Якби ви тільки знали, як ми молилися! От розповідаю вам, а емоції досі переповнюють. Коли рефері підняв вгору руку Ніколь Адамс, ми з тренером плакали від щастя. Не могла повірити, що я потрапляю на Олімпійські ігри!

— Далі була Олімпіада…

— О, мій перший бій був з тією болгаркою, яка програла тоді Ніколь Адамс. На Олімпіаді у загальному підсумку я виборола 5-те місце, це круто.

— Як ваш чоловік, а тоді ще наречений, відреагував на те, що ви — боксерка?

— Нормально. Для нього це не було новиною. Ми з Романом навчалися в училищі. Він знав, що займаюся боксом, але я його просила, щоб нікому не розповідав, що поїхала, до прикладу, на змагання чи збори. Попри те, що я — сильна духом і фізично, насправді дуже сором’язлива. Хотіла спочатку досягти результатів. Коли почала займатися боксом, рукавички, шолом та інший боксерський інвентар вдома ховала під ліжко. Щоб мама не побачила.

— Окрім значної кількості перемог на рингу, ви ще й рекордсменка Національного реєстру рекордів України…

У моїх планах після закінчення спортивної кар’єри було встановити рекорд, щоб занесли моє ім’я у Книгу рекордів Гіннесса. У мене — найбільше титулів серед жінок і навіть чоловіків на чемпіонатах України. Але завдяки моєму колезі Ігорю Яковлєву, який встановив Національний рекорд як найстарший боксер на чемпіонаті України, я потрапила у Національний реєстр рекордів України. Але мені завжди на все бракує часу. Ігор мені допоміг! Сам зібрав усі грамоти, дипломи, медалі (де і коли відбувався бій, коли була перемога), скинув ці дані на Федерацію боксу і подав моє прізвище на встановлення рекорду. Моє прізвище минулого року вписали у Національний реєстр рекордів України у номінації «Перша українка-боксерка, яка завоювала 14 чемпіонських титулів у ваговій категорії до 51 кг».

— Спортивне життя спортсмена — коротке. Коли закінчили кар’єру боксерки?

— У кожному виді спорту вік — різний. В одному виді можна завершити кар’єру у 18 років, в іншому навіть у 60. Є види спорту, де вік не має значення. У боксі межа — 40 років. Мені 37 років, цьогоріч ще брала участь у чемпіонаті України. Можливо, на великі змагання їздити не буду, але заявлятися на обласні чи загальноукраїнські бої буду. Торік виборола перше місце на Чемпіонаті України з боксу і повернулася додому із золотою медаллю.

— Спортсменам не все можна їсти. Чи дотримуєтеся спеціальної дієти?

— Ой, я жахлива ласунка. Обожнюю солодке і їм його багато. Але вісім років не їм м’яса взагалі, і сім років не вживаю риби. Я — вегетаріанка, відмовилася від хліба, яєць, цибулі і часнику. Мені це все можна їсти, але так вирішила для себе. Коли готувалася до Олімпіади, не їла м’яса, лише рибу. Прочитала, що перед боями чи змаганнями м’ясо — шкідливе, погано перетравлюється. Завжди дотримуюся посту. На спортивній базі у Кончі-Заспі для мене готували рибу замість м’яса. Коли ми поїхали на Олімпійські ігри — а там шведські столи з різноманітними смаколиками світових кухонь — їла тільки рибу. Через рік і від риби відмовилася.

— Ви працюєте вже тренером. У вашій команді лише дівчатка чи є і хлопчики?

— Я працюю у ковельському спортивному клубі «Аперкот», у якому починала і в якому тренуюся зараз. У мене є група діток, група дорослих дітей, а також проводжу персональні тренування. Треную і 40- та 50-річних чоловіків. Працюю також тренером з джампінгу (стрибки на батутах). А ще проводжу цвяхотерапію (стояння на цвяхах).

— Багато тренуєтеся і працюєте. Чи мали у житті травми, адже бокс — спорт небезпечний?

— Тьху-тьху, Бог мене оберігав. Дрібні мікротравми були, але на такі речі навіть не звертаю уваги. До переломів і серйозних травм не доходило. Мій чудовий тренер Віктор Рогатін, у якого робила перші кроки у кар’єрі, давав поради — як уникнути удару, ухилитися і як точно і чітко завдати удару супернику. На жаль, 4 червня цього року мій тренер відійшов у засвіти. Останні вісім років тренуюся у високопрофесійного тренера Миколи Потапюка.

— Спортсменів, які досягли певних висот, намагаються забрати до столиці. Ви і далі живете у Ковелі. Вам не пропонували перебратися до Києва і працювати у провідному клубі?

— Коли почала їздити на міжнародні змагання, на мене увагу звертали закордонні тренери, хотіли мене забрати до себе. Але мій тренер сказав, що свою спортсменку він нікому не віддасть. Та й я не хотіла переїжджати за кордон. На той час почала зустрічатися з теперішнім своїм чоловіком. Як могла його тут залишити? Ми з ним разом уже 18 років.

— Ви ще й знялися у кліпі репера ХАСа…

— У Національній книзі рекордів України є, серед інших, потужні і унікальні рекорди. Власне таких у Книзі рекордів 6−10 рекордсменів. І я серед них. У цьому кліпі нас, рекордсменів, знялося шестеро осіб. Був рекордсмен, який стрибав з парашутом, дівчина, яка першою підкорила Еверест, каскадерка на мотоциклі, силач і я. Кожен у кліпі мав свою роль. Репер ХАС також встановив рекорд як співак, який знявся у кліпі з шістьма рекордсменами України…