Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Фільмів не знімаємо, конкурсів не проводимо. Ми шукаємо таланти і ведемо їх на Олімп»

Відверта розмова з головою продюсерської компанії Tuaron Антоном Совою про проєкти, успіхи та несправедливість у музичній індустрії

AntonSova
AntonSova

Ще одну перемогу, а саме на дитячому кінофестивалі «Золоте курча», здобув український фільм «Бог простить», який було знято за підтримки української продюсерської компанії Tuaron, яку очолює Антон Сова. Це не лише одна стрічка, яку вдалося зняти завдяки компанії Tuaron, бо ж є й інші цікаві проєкти — це і серіал «Лабіринт», фільм за романом Андрія Кокотюхи «Позивний «Бандерас», а й численні музичні фестивалі й проєкти, які дали Україні і світові нові музичні обличчя. Про проблеми і успіхи на творчому шляху створення проєктів журналістці «ВЗ» розповів голова продюсерської компанії Tuaron Антон Сова.

Нас зацікавив сценарій Марини Артеменко «Бог простить», на який ми звернули увагу, — каже пан Антон. — Ми шукали актуальну тематику для короткого метра, бо ж не хотіли братися за розважальні проєкти. Розуміли, що саме у короткому метрі зможемо дати людям можливість зрозуміти проблему. У фільмі йдеться про протипіхотні міни.

— А чому свій фільм віддали саме на дитячий кінофестиваль?

— Бо ми хотіли донести інформацію до дітей, щоб були уважними, бо ж не можна бігти чи йти у заборонене місце, а тим паче торкатися невідомих предметів. Обов’язково дивитися під ноги, бо під час і після війни кожного з нас підстерігає небезпека протипіхотних мін, які нам залишив агресор.

— Зйомки фільму — задоволення дуже дороге. Чи допомагає вашій компанії Держкіно? Можливо, ви перемогли у пітчингу? Чи запрошуєте до участі у зйомках інші бізнесові організації?

— Компанія Tuaron виступає виробником і дистрибутером. Ми не фінансуємо зйомки фільму. Тому завжди доводиться шукати спонсорів та інвесторів. Саме через ми й брали участь у 13-му пітчингу Держкіно. Зізнаюся, не сподівалися отримати там перемогу. Окрім того, у Фонду імені Кіри Муратової виграли ще одну суму для зйомок стрічки «Бог простить». До зйомок ми залучили Національну гвардію, тож фільм вийшов актуальним, цікавим і дуже пізнавальним та реалістичним.

— Окрім цієї стрічки, на рахунку компанії Tuaron зйомки серіалу «Лабіринт» та «Позивний «Бандерас». Над чим працюєте зараз?

— Маємо намір розпочати роботу з міжнародними мережами дистрибуції. Хочемо, щоб українське кіно з’явилося на їхніх платформах. Ведемо з ними перемовини, хочемо зрозуміти, що цікаво для них. На Netflix, до прикладу, з’явилися українські картини, але не на увесь світ, а на певні регіони. Та й картини ці не нові. Компанія Netflix виключила російську мову з дублювання. Якщо й такі з’являються, то це свідчить лише про те, що ці фільми — старі. Можна ж брати сучасні українські картини і додати до них дублювання англійською, французькою чи іншими мовами. У перспективі дуже хочемо з цією компанією знайти спільну мову. Натомість, компанія Megogo взяла нашу картину «Бог простить» і розмістила на своїй платформі безкоштовно. А компанія Amazon не хоче брати цю стрічку і відмовила нам. Без пояснення причин. Хоча фільм і титрований англійською. А ми не зупиняємося і подали стрічку «Бог простить» на український фестиваль «Антифестиваль «Своїми словами», який відбудеться незабаром у Києві.

— Очолювана вами компанія Tuaron не лише займається організацією створення фільмів, а й організовує музичні проєкти у різних країнах світу. Власне завдяки вам багато артистів отримали «путівку» на музичний Олімп. Яким з музичних проєктів пишаєтеся найбільше?

— У більшості музичних фестивалів наша компанія виступає партнером. Мене часто запрошують у склад журі. Це робиться винятково з метою пошуку талантів, з якими можемо працювати надалі. Однак самих конкурсів і фестивалів ми не проводимо. Ми займаємося управлінням талантів, їх пошуком. Іншими словами, робимо усе для того, щоб творча особистість, яку ми знайдемо, відбулася. До прикладу, свого часу ми знайшли талановитого хлопця у Латвії — Стаса Шуринса. Підготували його, підібрали балет, вклали у Стаса багато сил. Один з телеканалів, який організовував певний проєкт, взяв нашого Стаса Шуринса. Талановитий хлопець переміг в одному проєкті, потім — в іншому, далі він брав участь у «Танцях з зірками»… Іншими словами, людина з іншої країни стала відома в Україні, піднялася на найвищі щаблі популярності. А потім мене поставили у жорсткі умови — за дві години до початку ефіру одного телешоу я повинен був відмовитися від цього хлопця. Мовляв, жодних контрактів з ним наша компанія не підписувала. Бо в іншому випадку його просто знімуть з ефіру. У мене не було вибору, бо, насамперед, я думав про артиста, його подальшу кар’єру. Так, було боляче, але мені не залишили вибору. І я написав офіційного листа, що не маю жодного відношення до Стаса. На телеканалі змінили сценарій і Костянтин Меладзе «врятував» талановитого виконавця.

— Іншими словами, вони у вас просто вкрали хлопця?

— Так, це був справжнісінький рекет. Після такого рекету у музичній індустрії я зрозумів, що неможливо у нашій країні чесно працювати. Бо є люди, які мають більше впливу, зв’язків, інших важелів, які можуть впливати на музичну індустрію.

— А що означає назва вашої компанії — Tuaron?

— Це абстрактна назва, сформована на міфології. Ми намагалися, спираючись на давньогрецькі і староримські легенди, створити свого героя, який би був пов’язаний з кіно і музикою.

— Пане Антоне, ви — онук відомого музиканта та майстра народних інструментів Касяна Євченка. А самі граєте на музичних інструментах?

— Ні. Не маю музичної освіти, не маю музичних інструментів і не вмію на них грати. У нашій родині було вирішено, що саме я маю успадкувати унікальний інструмент дідуся Касяна, хотіли, щоб і я навчився створювати ці інструменти і грати на них. Але на той час мені це було складно. Ну, гаразд, спробували навчити мене грати на сопілці. Але навіть на сопілці не навчився грати — родинний конкурс я провалив! Можливо, через це згодом я і став бізнес-музикантом, займаюся менеджментом у музиці. Став тим, хто дає зелене світло у музичну індустрію іншим талановитим людям. І надихнув мене на це мій дідусь. Він був відомим музикантом, їздив світом, але звертався до мене за допомогою: «Я не розумію, як мені просуватися, як контактувати». І я був першим, хто йому у цьому допомагав…