«Мені пощастило, бо потрапив до артилерійської спільноти»

— Пане Маркіяне, як ви потрапили на фронт? Адже статус колишнього народного депутата і посада секре­таря міської ради майже мільйонно­го міста давали вам певні можливості уникнути призову…

— Я мав законну можливість уникну­ти призову, адже за посадою секретаря міської ради був заброньований від мо­білізації. Але це було б неправильно, не по совісті. На відміну від більшості хлоп­ців, які були мобілізовані з початком по­вномасштабного вторгнення, я мав пев­ний досвід, знання і навики, адже вже брав участь у війні — у 2015 році. Тому не розглядав іншого варіанта, як знову піти до війська. Це мій обов’язок. Щойно по­чалася велика війна, звернувся до львів­ського військкомату. Мене скерували на підготовку на базі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після проходження атес­тації — виконання бойових завдань. Тут несу службу дотепер.

— Більше року перебуваєте у лавах артилерії, яка стала одним з найваж­ливіших елементів бойових дій у су­часній війні. Від її роботи залежать життя та успішність операцій піхо­ти як у наступальних діях, так і в обо­роні. Розкажіть про саму службу. Як наші хлопці працюють на гаубицях, які нещодавно надійшли від західних партнерів?

— Мені пощастило, бо потрапив до середовища артилерійської спільно­ти, яке було сформовано професій­но, відповідно до найсучасніших ви­мог. Викладачі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного дали офіцерам запасу й курсантам, які навчаються за артиле­рійським профілем, фахові знання і тим самим заклали основи загальної такти­ки нинішніх артилерійських підрозділів. Важливо, що ці знання є практичними і щодня допомагають бійцям у робо­ті: від вибору місця розташування гар­мати, її підготовки та правил подачі — до виконання команд під час ведення вогню. Не один раз пересвідчився, що сучасні українські артилеристи — непе­ревершені фахівці. Це визнає вся сві­това військова спільнота. Чудово, що маємо можливість переймати закор­донний досвід. Наприклад, командир гаубиці М-777 проходив навчання в од­ній з європейських держав, після чого впродовж рекордно короткого терміну організував тактичний вишкіл для на­ших бійців в умовах тутешніх бойових дій. Завдяки цьому професійність укра­їнських військових на висоті. Головне, щоби в нас було достатньо снарядів.

— Як виглядає ваш день на фронті?

— Служба не має нормованого часу. Ворог близько, тому особовий склад бригади постійно мусить бути в бойовій готовності. Командир бригади, досвід­чений бойовий офіцер, відповідно до наказів вищого командування Збройних сил планує боєздатність кожної батареї та дає прямі накази підлеглим. Наше за­вдання — їх виконувати.

Якщо з’являється вільний час, те­лефоную рідним. Тримаю зв’язок із друзями, які служать в інших підрозді­лах, волонтерять у тилу — після пере­моги можна буде розповісти відкрито, наскільки великий вклад вони сьогод­ні роблять в нашу перемогу. Стараюся стежити за ситуацією у Львові, за робо­тою міської ради, підтримую контакт із колегами з депутатського корпусу. Ну і читаю, якщо випадає можливість. Почав читати «Встань і вбий першим» Ронена Бергмана — про історію світових спец­служб. Також стараюся скористатись можливістю поспілкуватися з місцеви­ми жителями. Цікаво послухати їхні дум­ки, а їм цікаво почути про Львів, про тра­диції і звичаї Галичини.

— Громадською і політичною діяль­ністю ви займаєтеся понад двадцять років. Починали зі «Спадщини» й «Со­кола», чотири рази поспіль обирали­ся депутатом Львівської міської ради, у 2014-му стали народним депута­том України… З позиції нинішнього дня від вас, як від учасника бойових дій, хотілося б почути: яким повинен бути «правильний» депутат, міський голова, президент? Чи варто очікува­ти глобальних перетворень у кращий бік в нашому суспільстві після пере­моги у війні?

— Сьогодні трендово говорити про те, як українське суспільство змінилося піс­ля початку великої війни. Як було страш­но і важко, як ми об‘єдналися, як проя­вили характер, як втримали натиск, як дали ворогу по зубах, як зберегли Укра­їну… Ми змогли навіть більше, ніж самі сподівалися. Але це ще далеко не кінець перетворення. Якими ми стали й чи змі­нилися, буде видно лише після того, як переможемо. Буде видно із того, яку державу, за якими правилами і на яких принципах побудуємо.

Можливість хазяйнувати у своєму домі коштує нам страшної крові — десят­ків тисяч загиблих і незліченної кількос­ті тих, хто віддав здоров‘я. Тому Украї­на повинна бути новою: справедливою, правовою і українською. Щоб жертви, які кладемо, не були даремними.

Сподіваюся, після перемоги політика якісно зміниться у кращий бік: кандидати на різні посади конкуруватимуть ідеями й ідеологіями, а громадяни відповідаль­ніше ставитимуться до їх обрання.

Розмовляв Мар’ян ЛОЗИНСЬКИЙ, член Національної спілки журналістів України.