«Аби чкурнути на моря, нардепи придумали „групи приязні“ з країнами Карибської затоки…»
Наскільки ефективно попрацювали парламентарії перед своїми «канікулами»
До 21 серпня Верховна Рада згорнула свою активну діяльність — пленарних засідань, а отже, ухвалення законів, постанов до цього часу не відбуватиметься. У пресі гуляє фраза «нардепи пішли на канікули», що дуже дратує рядових виборців. Бо переконані, що нардепи за якихось шість місяців не перепрацювалися (під куполом Ради іноді збиралися раз на тиждень), і що у час війни могли б робити свою важливу справу і без вакацій. Бо роботи у них — непочатий край…
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук спробував поправити критиків законодавчого органу. Мовляв, у воєнний час парламент не сачкує, а працює у режимі єдиного засідання. За його словами, за цей час жоден нардеп не отримав щорічної оплачуваної відпустки, не може мати «канікул». Не було начебто і технічних перерв.
А паузу в роботі ВР Стефанчук пояснив своєрідно — перевів стрілки на… опозицію. Сказав, що 23 липня та заблокувала трибуну з вимогою негайного ухвалення закону про заборону московської церкви. Тож роботу ВР, мовляв, було паралізовано. А щоб досягти консенсусу, підготувати для розгляду якісний документ на цю тему і якнайшвидше внести його у сесійну залу для розгляду, вирішено сконцентруватися на роботі у комітетах…
Роз’яснення спікера навряд чи задовольнило більшість громадян, які вважають діяльність парламентаріїв малопродуктивною. Літню паузу ті взяли, залишивши по собі, як несумлінні учні у школі, багато «хвостів».
Один з них — бюджетний. Уряд схвалив зміни до держбюджету, запропонувавши збільшити його видаткову частину на 500,3 млрд грн (495,3 млрд грн з них мали би піти на потреби сектору безпеки та оборони). Ці кошти — грошове забезпечення наших військових, фінанси на закупівлю і модернізацію військової та спеціальної техніки. Зокрема, мільярд гривень пропонують скерувати на зубопротезування ветеранів війни. Але до схвалення цього закону руки у депутатів не дійшли.
Під час весняної сесії в активі законотворців було чимало важливих справ. Як-от — ухвалено «євроінтеграційні» закони, нарешті більш-менш упорядковано систему військового обліку і мобілізації (раніше у цьому питанні була суцільна «каша»). І все ж запам’яталися депутати та їхнє керівництво іншим.
Великий резонанс у суспільстві спричинили суперечливі рішення й вчинки нардепів. Як-от ухвалений у першому читанні законопроєкт про, образно кажучи, «відкуп хабарників». Спірним, на думку деяких експертів і політиків, є закон про скасування переходу із зимового на літній час. Як і у попередні рази, тінь на парламент кидали представники більшості. Своїми бздурами президентську політсилу дискредитували епатажні Мар’яна Безугла, яка продовжувала «мочити» наше військове керівництво, Микола Тищенко, охоронці якого побили учасника російсько-української війни, Микола Задорожний, якому САП і НАБУ оголосили підозру в отриманні «відкатів» під час будівництва фортифікаційних споруд…
Нарешті, на 11-му році війни, депутати не спромоглися поставити поза законом промосковську релігійну структуру.
Ще одна резонансна подія: переслідування у Верховній Раді політичних опонентів. Саме так можна оцінити рішення спікера Стефанчука заборонити важливі закордонні відрядження представникам «Європейської Солідарності» (хоча бюджету це не коштувало б ні копійки — всі витрати на них брала на себе однойменна партія і її лідер Петро Порошенко).
Підсумки роботи за першу половину року ми мали намір підбити у розмовах з «різнополярними» депутатами. Однак «балансу» цього разу не вийшло: на прохання про коментар представник «Слуги народу» відповів мовчанкою. Тож оцінки законотворчої роботи дають інші люди.
«Підвищення податків не підтримуємо»
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат («ЄС»)
Саме існування парламенту в умовах війни уже є позитивним кроком. Бо це — інститут демократичної держави. Верховна Рада ухвалила багато важливих рішень у складний воєнний час, у тому числі тих, які потрібні для нашої європейської інтеграції. Але не у всьому діяльність ВР була такою ефективною, як хотілося б.
На жаль, не вдалося ухвалити законопроєкт (який я колись ініціював) про заборону діяльності російської церкви в Україні. Ні у комітеті, ні у сесійній залі не було розглянуто інший мій законопроєкт зі сфери протидії агресору — про регулювання діяльності інформаційних мереж.
Закон про мобілізацію мав би бути ефективнішим, дієвішим, а з іншого боку — більше враховувати потреби військових. Зокрема, можливість їх звільнення із лав ЗСУ (така необхідність є у багатьох).
Зараз продовжуємо працювати у комітетах. У нашому, з питань гуманітарної та інформаційної політики, розглядаємо зауваження до законопроєкту 8371 (про заборону російської церкви). Із цього приводу кілька днів тому зустрічалися зі спікером, будемо обговорювати його пропозиції. Роботи чимало… Насправді цей законопроєкт уже допрацьований. Але щоразу до нього виникають нові й нові «побажання», які дуже часто не є логічними. Тож значну частину свого часу члени нашого комітету витрачають на те, аби пояснити цю нелогічність.
Невідомо, чи цей документ буде винесено у сесійну залу. На жаль, керівники парламентської більшості не хочуть цього робити, попри те, що у більшості є голоси на підтримку згаданого законопроєкту. Проблема у небажанні верхівки «слуг» виносити цей документ. А не у тому, що він начебто «неякісний»…
Ми працюємо. Але справді: для багатьох депутатів цей період — канікули. Багато хто поїхав за кордон. Зробив це під приводом робочих поїздок. Зараз мало хто наважиться відкрито їхати на дорогі острови, на дорогі курорти. Тож маніпулюють. Не так давно депутати від більшості створили смішне об'єднання «груп приязні» з країнами Карибської затоки і Латинської Америки — ось і подорожують туди від острова до острова, «займаючись парламентською роботою»… У самій відпустці немає нічого поганого — якщо вона за своєю формою не ображає більшість українців, які не можуть собі дозволити належного відпочинку.
Щодо заборони спікера на поїздки опозиційних депутатів за кордон… Це триватиме й далі. Щоправда, після такої заборони колегам дали дозвіл поїхати на іншу подію у США. У наших депутатів була зустріч із представниками обох партій. Очевидно, для влади обмеження прав одних депутатів Верховної Ради і закривання очей на «своїх» є способом впливати на парламентаріїв, щоб вони не критикували цю владу. Якщо ти її критикуєш — тебе не випускають…
У парламенті лежать урядові законопроєкти, які ініціюють підвищення податків. Наша фракція не підтримує таких ініціатив. Навпаки, треба підтримувати підприємництво. Українські підприємці, люди, які заробляють гроші, переживають складні часи — багатьох їхніх працівників мобілізували, зменшилися ринки, транспортне сполучення обмежено. Щоб українська економіка розвивалася, цих людей треба підтримувати…
«Мудра влада використала б опозицію на благо держави»
Андрій МАГЕРА, кандидат юридичних наук, член ЦВК у 2004−2018 роках
Як на мене, це скликання Верховної Радим є одним з найгірших в історії українського парламентаризму. Якби нині працювали політики із другого-третього скликань, упевнений: закони були би більш якісними, не було б тих проблем, які виникають, у тому числі для нашого бізнесу.
Візьмемо, для прикладу, закон про мобілізацію. Для країни, яка перебуває у стані війни, процес його ухвалення зайняв невиправдано багато часу (6−7 місяців). Це неприпустима розкіш!
Чи вирішив цей закон всі проблеми? Якісь речі впорядкував. Але багато що упустив. Закон визначає підстави для відстрочки, бронювання. Але постанова Кабміну № 560 значно розширила ці підстави. Видно, уряд побачив, що у законі не все так добре, як афішували на початку…
Біда у тому, що цей законопроєкт вносив не президент — Верховний головнокомандувач, суб'єкт, який має конституційні функції з питань національної безпеки, обороноздатності. Закон вносив Кабінет Міністрів. Якщо президент має авторитет у своїй фракції, то мав би працювати з нею, щоб вона не затягувала розгляд цього законопроєкту і ухвалила його якомога швидше.
Протягом цієї сесії було ухвалено закон про статус англійської як мови міжнародного спілкування. Нібито добрий намір. Я підтримую: англійську треба знати, ефективно вивчати, найперше — у школах, щоб після навчання наші діти могли нею вільно спілкуватися. Але зверну увагу на ризики цього рішення. Перший з них полягає у тому, що подібних законів немає у жодній державі європейського континенту, за винятком тих, які колись були колоніями Великої Британії. В інших державах розуміють, що є державна мова, офіційна, є національна мова цієї держави — і вона є монопольною. І тому не може розчинятися жодною іншою іноземною мовою, навіть такою потужною, як англійська. У цьому може бути велика проблема, адже частина тих людей в Україні, які за жодних обставин не готові в суспільній сфері перейти на українську, почнуть використовувати англійську — лиш би не користуватися українською.
Народні депутати ухвалили спірний, як на мене, закон про відмову від літнього часу. Вирішуючи «часове» питання, важливо зробити так, щоб влітку о четвертій годині ночі ми не прокидалися від сонця… Я скептично ставлюся до заборони переводити годинник на літній час. Гадаю, у цьому питанні нам треба бути близькими до країн ЄС і переводити стрілки годинника двічі на рік.
Щодо утисків представників опозиції у парламенті. Влада була б далекоглядною, якби використала опозицію на благо держави. Скажімо, на той же конгрес Республіканської партії США, куди, попри запрошення, не пустила членів фракції «ЄС», разом з ними відрядила би свого представника. Безвідносно до того, переможе її кандидат на президентських виборах чи ні, Республіканська партія нікуди не зникне, вона представлена і в Сенаті, і у Палаті представників. Більш ніж половина губернаторів штатів є республіканцями. На це треба зважати. Як влучно кажуть українці, слухняне телятко дві корови ссе. Нам важливо підтримувати хороші, рівні стосунки як з демократами США, так і з республіканцями — без підігрування комусь на виборах.
Ніяк наш парламент не ухвалить справедливого рішення щодо філії рпц в Україні. На це є кілька причин. Перша: чимало чинних депутатів — парафіяни цієї секти (інакше упц мп назвати не можу). Друге — депутати не розуміють, як це можна зробити, як це працюватиме. Третє - наші парламентарії не роблять фундаменту під таке рішення.
Перед ухваленням відповідного закону виконавча влада, найперше — Міністерство закордонних справ, Міністерство інформаційної політики — повинні провести широку інформаційну кампанію як усередині країни, так і за її межами. Навести факти підривної, антидержавної діяльності цієї релігійної структури — вказати кількість священників, яким висунуто підозру щодо того чи іншого злочину. І вказати, що майже 100 відсотків таких релігійних діячів, які діяли проти своєї держави, є представниками однієї спільноти. Це треба показувати на публічних заходах, на пресконференціях, під час виступів по телебаченню, у соціальних мережах, у форматі міжпарламентських зв’язків. Українські нардепи мають поїхати у США, у Сенат, у Палату представників, зустрітися з конгресменами — і представити їм докази такої антидержавної діяльності упц мп. Довести, що у жодному разі не йдеться про ущемлення свободи совісті, а про структуру російської фсб в Україні.
Упевнений: якщо наші депутати виконають таку роботу, ухвалення відповідного закону не викличе якихось застережень наших американських і європейських союзників.