Передплатити Підтримати

«Нам треба багато зробити як суспільству, щоб убезпечитись від популізму»

З лідером «Бумбоксу» ми зустрілись у Львові. Гурт після затяжного карантину відновив гастролі по Україні. Про творчість, політику та подорожі Андрій Хливнюк розповідає в ексклюзивному інтерв’ю для «ВЗ»

Фото Артура Радька

— Ви презентуєте альбом «Таєм­ний код: рубікон», але далі працюєте над новими роботами. Є новини про спільну роботу зі Сергієм Жаданом: назва «Правда», знаючи творчість «Бумбоксу», точно неспроста.

— З Жаданом все добре: живий-здо­ровий. Жоден з нас у процесі цієї роботи не постраждав. Я готую до релізу спіль­ну пісню зі Сашею Чемеровим (україн­ський та американський рок-музикант, фронтмен гурту The Gitas. — Ред.), яка буде називатись «Любила», готую до ре­лізу з Жаданом пісню «Правда», на щось із цього ми вже зараз плануємо зняти відео. Під час туру в програму концер­тів, можливо, додадуться три нові піс­ні. Ось наразі і все.

— Чому «Правда», чому обрали Жа­дана для спільної композиції?

— Там є такий персонаж — «Правда». Пісня про нього. Йдеться про уявного капітана військового корабля, або, мож­ливо, якогось експедиційного корабля. Це метафорика. «Правда» подорожує, щось бачить, щось зустрічає на своєму шляху, щось відкриває, кудись поверта­ється…

— Морська тематика… Нещодавно ви опублікували анонс з маяком і на­писали, що влітку буде гаряче.

— Хочу записати живий концерт, але не у Будинку культури, не на сцені на стадіоні, а так, як було колись. Напри­клад, біля багаття. Хочу зробити такий концерт.

— Локація — Одеса?

— Ні, чіткої відповіді ще немає. В Україні близько 90 маяків, багато з них на окупованих територіях, але їх є ще досить на півдні.

— Чи оберете маяк, який близь­кий до Криму? Історію не повторите? (Гурт «Бумбокс» у 2018 році влаштував виступ «Концерт для вкраденої землі» на пункті пропуску Каланчак на підтрим­ку політичних в’язнів Кремля і, зокре­ма, Олега Сенцова. Сцену встановили у полі і повернули до Криму. — Ред.).

— Ні, це не буде громадська акція, як тоді. Це буде суто мистецький проєкт.

— Щодо наступної роботи, яку пре­зентуєте у червні. Розкажіть про неї.

— Вирішили зі Сашком записати ще одну пісню. Він настільки крутий поет-пісняр — що не напише, мені все подо­бається, я його фанат у хорошому сенсі. Послухав його нову пісню і запропону­вав зробити її більше ритмендблюзо­вою, а потім ми додали госпелу… Вона вийде в ефір 11 червня, зовсім скоро.

— В одному з інтерв’ю на питання про політичну ситуацію в країні після парламентських виборів ви відпові­ли: «Ми купили квитки у перший ряд. Спостерігаємо за шоу». Минуло два роки, як вам шоу?

— Іронії, яку мав тоді, вже майже не­має. Нам треба багато зробити як сус­пільству, щоб убезпечитись від популіз­му. Але не скажу, що особисто докладаю до цього максимум зусиль, всім хочеть­ся жити своїм життям. Домовимось, що його частину нам доведеться при­святити одне одному, а не тільки своїм бізнесовим, творчим та іншим планам. Інакше ця країна під загрозою, саме її існування. Якщо не хочемо опинитися десь далеко звідси або взагалі не існу­вати, мусимо бути громадянським сус­пільством.

Щодо реваншу, тут є питання. Хочеть­ся більш швидких проєвропейських ре­форм, верховенства права. Україна не президентська, а парламентська респу­бліка. Звісно, можна знайти собі спочат­ку ідола, посадити його на трон, а потім звалити все погане. Довлатов, чудовий письменник кінця радянської доби, емі­грант, писав, що Сталін, звісно, був зло­дій і вбивця, але хто надіслав мільйони доносів? Що він мав на увазі? Якраз від­сутність чи наявність громадянського суспільства, яке не дає змоги відкоти­тися назад. Якщо відбулися якісь зміни позитивні, їх треба зберігати. У нас тут набагато більше шансів, ніж у наших су­сідів що з півночі, що зі сходу. Мусимо працювати далі…

— Ви брали участь у русі визво­лення бранців Кремля, а також по­літичних в’язнів. Десь у мистецький спосіб, десь фізично на протестах… Сенцов на волі, Ріф вдома, триває судовий процес…

— Річ не у цих людях. Те, що я їх осо­бисто знаю, вірю їм, не це було для мене вирішальним. Річ у тім, що справедли­вість і презумпція невинуватості повинні бути доступними усім…

— Чи не вважаєте, що презумпція зараз зґвалтована?

— Не долучився б до цих акцій, якби так не вважав. Проблема не в Антонен­ку, Кузьменко, Дугарь чи Стерненку. Вони, на думку значної частини суспіль­ства, мають бути нагороджені за свої вчинки, волонтерську і проукраїнську ді­яльність, а вони під судом. А у тому, що так склалося (це тягнеться ще від імперії зла), що можна будь-кого звинуватити у будь-чому, мене, вас, кого завгодно, і запроторити до буцегарні, не надавши жодних доказів вини суспільству.

— Як змінити цю ситуацію?

— Не мовчати, тиснути на тих, кому ми делегували владу, на тих, хто за наші з вами кошти повинен працювати як слід.

— Як буде виглядати ваша особис­та боротьба?

— Буду говорити про це вголос.

— Куди в Україні хочеться поверта­тись знову і знову?

— Зараз хочеться повернутись на Пів­денний Буг, ми того року там «недо­тисли» рафтинг… Зараз ідеальний час поїхати в Карпати або на Десну, попри­бирати трошки… Тетерів — чудова річка. А так, де ми тільки не були з хлопцями, та навіть з дітьми об’їхали і світ, і країну.

— Як пережили коронакризу? Чи зі­ткнулись психологічно з тим, що те­пер на концертах не аншлаг, але не через те, що зменшилось шануваль­ників, а через обмеження кількості людей?

— Колись я грав у клубах, де було від 30 до 100 людей…

— А колись збирали стадіони…

— Так, і зберу ще раз. Шоу-бізнес — така штука: ти декларуєш успіх і так далі. Але я вже років з десять ні з ким не кон­курую і не сперечаюсь. І раптом неочіку­вано люди кажуть: «Легендарна група», а чому так вирішили? Мабуть, тому, що ви якось осередком йдете, не звертає­те уваги ні на що, працюєте і не берете участі у щурячих перегонах.

— Ви вважаєте український шоу-бізнес «щурячими перегонами»?

— Будь-яка конкуренція бізнесова — це щурячі перегони, шоу-бізнес не ви­няток.

— А яка загалом тенденція розви­тку українського шоу-бізнесу?

— Якщо на слові «бізнес» ставимо на­голос, то це хороший бізнес, там багато грошей крутиться.

Якщо «шоу» — теж нормально, наші кліпмейкери, режисери теж зростають стрімко. Якщо ж говорити про творчість, про реалізацію персональну, творчої особистості, то ніколи не буде кінця, не буде sold out…

— Чи стежите за «Євробаченням»?

— Ні, я не дивлюсь «Євробачення», це спортивна арена. Музика — це не спорт. Нехай на такому ажіотажному просто­рі вболівають ті, кому таке подобається.

— 16 років тому вийшла пісня «Су­пер-пупер», там є рядки: «Замість роботи в пластмасі, замість кохан­ня в пластмасі… замість усього в пластмасі». Чи передбачали тоді, що все буде онлайн, і як у вас з телефо­нозалежністю?

— Ми всі тепер телефонозалежні. Чи то я передбачав? Ні. На пророка я не тягну.