Передплатити Підтримати

«Ковідних пацієнтів менше, але вони стали важчими. Реанімація заповнена»

Завідувачка пульмонологічного відділення 5-ї міської лікарні Львова Юлія Кулітка — від початку пандемії на передовій боротьби з коронавірусом

Юлія Кулітка. Фото Пульмонологічного відділення 5-ї міської лікарні м. Львова.

Минає рік з того часу, як в Україні з’явилися перші хворі на ковід. Завідувачка пульмонологічного відділення 5-ї міської клінічної лікарні м. Львова, кандидат медичних наук, доктор-пульмонолог Юлія Кулітка — від початків пандемії на передовій боротьби з коронавірусом. Щодня з хворими. На вході у пульмонологію вдячні пацієнти, яким вдалося побороти вірус і піти додому, розвісили плакати з подякою Юлії Едуардівні та іншим лікарям відділення. Кореспондентка «ВЗ» поговорила з пані Юлією.

— На початку березня минулого року, коли в Україні ще не оголосили карантину й пан­демії, — почала розмову Юлія Кулітка, — ми обслуговували у нашому медичному закладі, як і зазвичай, львів’ян з хронічними захворю­ваннями легень. Найчастіше у наших пацієн­тів загострення бронхітів, бронхіальної аст­ми, пневмонії. Якось поступила у відділення 54-річна жінка, яка повернулася з Італії і че­рез три тижні чи місяць захворіла. Інкубацій­ний період був задовгий як для ковіду, тому не можемо стверджувати, що інфікувала­ся в Італії. Поступила з важкою пневмонією, експрес-тест виявив коронавірусну інфек­цію. Це була перша пацієнтка у нашій лікарні з ковідом. Ми її відразу перевели в інфекцій­ну лікарню, а десятьох осіб медперсоналу, які були на зміні, закрили на ізоляцію у відді­ленні. Доктори, медсестри, санітарки сиді­ли тут у відділенні упродовж 12 днів. Усі були розгублені, бо не знали, чого чекати і що з того може вийти. Нас боялися усі, як вогню, бо ми були контактні з коронавірусною хво­рою. У двір, під двері відділення, нам прино­сили передачі… Коли результати ПЛР-тестів показали, що ми не захворіли (в усіх резуль­тати були негативними), нас випустили з ізо­ляції.

— Ви контактували, але не інфікувалися?

— Саме так. Медики таких спеціалізованих медичних закладів, як наш, звикли до масок і засобів індивідуального захисту, оскільки у нас завжди є хворі, які можуть інфікувати.

— Кажуть, медики таких лікарень ма­ють імунітет на все респіраторне…

— Ні, потім ми усі перехворіли. Я була дуже хвора. Лежала у Центрі легеневого здоров’я. Чотири дні була під маскою, бо дуже падала сатурація, але вдалося впоратися з вірусом. Коли вийшли з карантину, наші троє лікарів їздили у 8-му міську клінічну лікарню, яку ви­значили опорною для лікування ковідних хво­рих. Хворі у них вже були, але пульмонологів не було, ми поїхали туди консультувати і ліку­вати — щодня, з вихідними включно. У зону, де перебувають ковідні хворі, заходили у по­вному захисті. Наше відділення на вул. Ко­новальця було на той час так званою чистою пульмонологією, тобто ми забирали пацієн­тів з лікарні швидкої медичної допомоги, з 8-ї міської клінічної лікарні та з 1-ї міської лікар­ні, — тих, у яких ПЛР-обстеження було нега­тивне. Також до нас госпіталізували пацієнтів з міста, які мали імуноглобулін М негативний, тобто тих, у кого не було ковіду. На той час всі ліжка у нашому відділенні були зайняті, — це було до листопада 2020 року.

А з листопада наше відділення, що на вул. Коновальця, 22, визначили опорним для лі­кування ковідних хворих. А Центр терапії на вул. Чупринки, 48, продовжує обслугову­вати «чистих» пацієнтів — із від’ємним ПЛР-тестом. Хворих багато. Хоча зараз пішла тен­денція на спад, але вони стали значно важчі. Реанімація заповнена. Звичайні палати ми переобладнуємо на філії реанімації.

— Кажуть, перебіг ковіду в організмі — як лотерея: як кому пощастить…

— Люди, які мають супутні патології, хво­ріють важче: цукровий діабет, серцево-су­динні недуги, після інфарктів. Кардіоцентр нам часто переводить хворих — тих, які стен­товані. Особливо важко переносять ковід ге­матологічні хворі: з лімфолейкозами, ане­міями. Була 32-річна пацієнтка. Ми тут усі плакали… Гострий лейкоз їй поставили, як діагноз, кілька місяців тому. Молода, мама двох маленьких дітей… Померла від того, що ковід посилив ситуацію, яка була і так важ­кою. Водночас є й позитивні випадки. Була жінка 56 років, лежала у нашому відділен­ні чотири тижні. Не могла навіть повернути­ся — сатурація падала мало не до показника 30. Була у «памперсі», але вийшла з недуги і своїми ногами пішла додому. Була бабця 82 роки. Думали, не вийде від нас, але благопо­лучно, з ходунками, видужала і пішла додо­му. Дідусь 86 років теж видужав і вже вдома. Вік не має такого визначального значення, як, наприклад, опірність і сила організму. Це — основне. Старшого віку люди інколи бува­ють стійкіші у цій боротьбі з коронавірусною інфекцією.

— А хто вам подяки порозвішував на паркані?

— Навіть точно не знаю, хто з пацієнтів пи­сав ці плакати, бо там не від одного хворо­го подяка. Один чоловік довго лежав у нас у реанімації, потім з концентратором ми його відпустили додому. Це був старший пан, піс­ля інфаркту, стентований. Думаю, він напи­сав один із плакатів. Нам це дуже приємно!

Подяка лікарям. Фото автора
Подяка лікарям. Фото автора

— Зараз ситуація з поширеністю коро­навірусу стала кращою?

— Сімейні лікарі почали ефективно лікува­ти вдома, вже мають досвід, практику, і паці­єнти не панікують, лікуються вдома. На по­чатках люди були налякані й швидше йшли у лікарню.

— А треба йти швидше у лікарню?

— Якщо за три дні не знижується висо­ка температура, якщо наростає задишка, то краще лягти у стаціонар, щоб бути під контр­олем. Якщо бачимо, що людина може пере­бувати вдома, виписуємо, але засиджувати­ся до важких станів вдома не варто, бо потім гірше лікувати. Тому зараз багато хворих у дуже важких станах. Якщо упродовж 10 днів температура до 38−39 градусів, то чого сиді­ти в хаті, якщо поліпшення нема? Треба звер­татися у стаціонар.

Наше відділення зараз мають вакцинува­ти першочергово, як персонал медзакладу, що лікує ковідних хворих. Але у нас є праців­ники, які мають антитіла до ковіду. Утім, коли саме вони хворіли, не знають, тобто перене­сли коронавірус на ногах. Відповідно, вини­кає питання — вакцинуватися чи ні? Бо люди не знають, який термін минув від перенесе­ної хвороби… Але багато працівників погоди­лися на вакцинування, тому що вдруге хворі­ти не хочеться. Звісно, ніхто не знає, як буде, але, наприклад, від грипу все наше відділен­ня вакцинується вже, певно, років шість-сім, щороку.

— Читаю часом у Фейсбуку, як у комен­тарях людині, хворій на ковід, радять, що приймати з ліків…

— Люди самі купують ліки, сидять вдома до останнього, потім у важких станах потра­пляють у стаціонари. Необхідно ввести ре­цепти на антибіотики, щоб їх виписував лі­кар, а не продавали, як продукти у магазині. Ми вчимося сім років у вищому медичному навчальному закладі, потім бачимо хворих на практиці, відповідно, треба слухати лікарів. КТ робити теж відразу не треба, бо оте «ма­тове скло», про яке всі пишуть, теж не завжди каже про пневмонію. Це може бути така ре­акція бронхів, альвеол на сам вірус. КТ мож­на робити десь на сьомий-десятий день хво­роби, а не відразу бігти на КТ з переляку чи тому, що у Фейсбуку порадили.

— Кажуть, навіть не завжди аналізи на імуноглобуліни показують, що є гострий період чи антитіла після хвороби…

— Цей аналіз треба чітко у термінах витри­мати. М — гостра стадія, на J треба здавати через місяць-півтора після хвороби, швид­ше може антитіл не показати. За легкого пе­ребігу взагалі може не показати антитіл J, бо вони не встигають виробитися. Хто хворів важче, то антитіл більше.

— Усі чекають, коли вже буде колек­тивний імунітет…

— На день до п’яти нових хворих госпіталі­зуємо. Думаю, ще рік все це триватиме.