Передплатити Підтримати

«Для мене мало спекти смачний торт і його задекорувати. Це має бути шедевр!»

Уляна Оксенюк опікується конкурсом краси, випікає смачні торти і при надії четвертою дитиною

Уляна Оксенюк та її шедеври.

Із Уляною Оксенюк я познайомилася, коли вони разом з Ганною Гаврилів привезли перемогу з ХV Міжнародного конкурсу краси корону переможниці і найвищий титул конкурсу краси. Це саме Уляна готувала Ганну до участі у цьому конкурсі, бо вона є директором Національного конкурсу «Місіс Всесвіт». А недавно я була приємно вражена, коли побачила у соцмережах фото Уляни та її вироби — торти. І не прості пляцки з начинкою, а шедеври кулінарного мистецтва! Як встигає 37-річна Уляна і готувати жінок на конкурси, і випікати смаколики?

— Уляно, працювати з кра­сивими жінками — насолода. Хто може стати учасницею?

— Це конкурс для заміжніх жі­нок, а головний критерій відбо­ру — вік. Участь можуть брати жінки від 25 до 45 років. Пере­можниці конкурсу в Україні, від­повідно, представляють країну на наймасштабніших європей­ських та світових конкурсах кра­си.

— Знаю, що, окрім того, що готуєте красунь, ви мама трьох дітей…

— О, це моє головне призна­чення — бути мамою. У мене троє дітей: дівчинка і два хлоп­чики. Моїй старшій донечці 15 років. Ба більше. Я при надії. Улітку у нас з чоловіком наро­диться четверта дитина. Моє самоствердження, утворення мого «я» почалося саме з того моменту, коли я вперше стала мамою. Для мене це найбільша рушійна сила, саме діти мене мотивують розвиватися і ста­вити собі нові виклики і завдан­ня.

— Планували четверту ди­тину?

— Так, це запланована дити­на. Мій чоловік каже, що міцна родина має бути великою. Він мріє ще й про п’яту дитину. Але я кажу, що спочатку треба на­родити ту, яку ми вже з нетер­пінням чекаємо, а потім дума­ти про наступне дитя (сміється. — Г. Я.).

— Це ваш перший шлюб? Як познайомилися з чолові­ком?

— Мій чоловік — італієць. Він — шеф-кухар. Ми з Даніелем по­знайомилися у Львові випадко­во. Мабуть, це доля. Бо наше знайомство мало триетапний «сюжет». Ми випадково зустрі­чалися у проміжку півтора міся­ця у різних місцях Львова. Про­сто перетиналися. Я бачила, що він від самого початку проявляв до мене увагу.

— А що він робив у Львові?

— Даніель — високого рівня ресторатор. І кухар. Коли ми з ним познайомилися, він мав власний ресторан в Азії, пра­цював в Італії, Австрії, в інших містах Європи. Даніель приїхав до Львова туристом. Він тоді не розумів української, а я зовсім не знала італійської. Ми спілку­валися «на німо». Коли він при­їхав втретє, запросив на каву. З цього моменту і почалася наша історія кохання. На той момент я навчалася в аспірантурі у На­ціональному університеті імені Івана Франка, на спеціальнос­ті юриста.

— Не боялися, що попро­сить вас поїхати на його бать­ківщину?

— Ні. Це була моя умова. Він перебрався до Львова. Попри те, що Даніеля часто запрошу­ють за кордон на різноманітні виставки, конкурси і фестивалі, він бере участь у багатьох захо­дах, але Львів для нього — понад усе. Тут його дім, тут його сім’я. І тут його діти, які розмовляють українською мовою. І четверту свою дитину я, як і попередніх, народжу в Україні.

— Маючи стільки обов’язків — діти, конкурс краси, ви ще й печете торти. Як прийшла така ідея?

— Завжди захоплювалася ку­лінарією. Але колись це було просто «солодке» хобі, як, зре­штою, і в більшості жінок. Тобто хотіла потішити своїх рідних. У мене непогано виходила випіч­ка. Але щодо себе я дуже вимо­глива — завжди ставлю перед со­бою надзвичайно високу планку. І докладаю максимум зусиль, щоб її досягти. Бо я — максима­лістка. У мене є власний ресто­ран. Не люблю від когось зале­жати. Тому хочу створити таку якісну кондитерку у Львові, якої ще у нас досі не було.

Планую розвиватися, пла­ную на осінь поїхати вчити­ся кондитерської майстернос­ті у знаних кондитерів в Італії, Франції і навіть у Білорусії. Хочу взяти участь у різнома­нітних курсах. Бо надзвичайно мені подобається світ конди­терства, і, зізнаюся, у мене це непогано виходить. Для мене існує важливий фактор: не можу чогось такого створити, у чому я не орієнтуюся. Щоб готувати якісний продукт для гостей, маю досконало знати­ся на тих процесах. Від хіміч­ної взаємодії продуктів зале­жить і здоров’я наших гостей, і, як відомо, продукт візуально має притягувати погляди на­ших гостей.

— То коли ви спекли свій перший суперовий торт?

— О, це так давно було — на один рочок моєї доньки. Ніко­ли того не забуду. Почала пек­ти вночі. Для мене це була осо­блива подія, бо ж перша донька, їй виповнився перший рочок, тому змушена була здивува­ти не лише себе, а й усіх запро­шених. Звісно, 14 років тому це були інші можливості, були й інші технології, бо ж не було усіх тих «аксесуарів», які тепер ви­користовують у кондитерській справі. Цей торт тоді був доволі простий, але вийшов дуже гар­ний. І головне — смачний. Знає­те, я — фанат здорової їжі. Тому усі мої вироби мають бути не лише красивими і смачними, а й здоровими.

— Чи брали ви вже участь у виставках і конкурсах?

— Ні. Можна спекти торт, щоб він гарно виглядав. Але зроби­ти торт, крем — це один бік ме­далі. А для мене випічка тор­та переходить з кондитерства у сферу мистецтва. Бо мрію ро­бити справді ексклюзивні речі. Саме через те я зараз вчуся. Бо маю бути максимально задово­лена своєю роботою. Мрію ді­йти до такого рівня, щоб брати участь у конкурсах. Бо конди­терство — зовсім інший світ, і далеко не зовсім простий. Бо є люди, які печуть тільки кру­асани чи тістечка, є й такі, що роблять тільки декори. Тому я планую навчатися у різних на­прямах, щоб усе це опанувати. Бо для мене дуже мало — спек­ти смачний торт і його задеко­рувати.

— Як плануєте поєднува­ти влітку народження дити­ни, а восени навчання за кор­доном?

З дитиною поїду (сміється. — Г. Я.). І буду вчитися у кращих кондитерів, і займатися кон­курсом краси. Я вже не уявляю себе поза конкурсом. Торік ми піднялися на дуже високий рі­вень, бо нас запрошували на різноманітні світові події. Хоча для мене — це зовсім не кон­курс. Це проєкт, у якому жінки не міряються об’ємом бюсту чи довжиною ніг. Для мене взага­лі зовнішня краса — це не оцінка зовнішності. Для мене краса — це те, що людина собою являє. Це жінка — мати, у якої є гід­ність, яка має свій спосіб жит­тя, авторитет… Відповідно, за такими критеріями ми і підби­раємо учасників.

Кожною нашою конкурсант­кою я пишаюся. Це справжні жінки. Це, до прикладу, мате­рі, які народили і виховали чо­тирьох дітей, які є і бізнес-леді, і фінансовим директором по­тужної міжнародної компанії, яка протягом 14 років вигодо­вувала грудним молоком своїх чотирьох дітей. Або інша пред­ставниця чарівної статі, яка піс­ля розлучення виховувала сама донечку і тепер ще усинови­ла хлопчика. Або ще одна мама чотирьох дітей, яка розвиває чудовий соціальний проєкт з допомоги навчання дітей «Моя перша стипендія». Або ще одна жінка — мама сина з синдромом легкої форми аутизму, яка роз­виває свій проєкт на підтрим­ку жінок, у яких діти мають такі ж вади. За кожною з них стоїть образ жінки, яку можна стави­ти у приклад. От для мене це і є справжня краса.

Плюс увесь цей проєкт ми присвячуємо соціальній темі. У нас є під опікою діти з осо­бливими потребами і життєви­ми обставинами. Вважаю, що найкраща інвестиція у дитину — це освіта. Тому я і хочу до­помогти усім дітям, щоб вони мали можливість розвива­тися у тих сферах, у яких ма­ють хист. Але для цього вони не мають можливості, тому ми організовуємо свято «Здій­сни дитячу мрію», під час яко­го подаруємо щонайменше рік безкоштовного навчання у тих сферах, у яких вони хочуть розвиватися. Співпрацюю з представниками соціальних служб, які мені підказують, де є проблемні чи малозабезпе­чені сім’ї. А ще ми підтриму­ємо жінок, які мають рак мо­лочної залози. Допомагаємо морально і фінансово.