Передплатити Підтримати

«Можливо, у „загашниках“ у мене збереглися джинси»

У гардеробі Міли Поворознюк лише вінтажні сукні стилю ХІХ століття

Фото з особистого альбому

Вінничанка Міла Поворознюк не носить джинсів і кросівок. Її повсякденний одяг — вінтажні сукні, які носили представниці прекрасної статі у ХІХ — на початку ХХ століття. Міла називає себе Леді Вінтаж. Більшість суконь шиє сама, частину замовляє у кравчинь, аксесуари шукає на секонд-хендах. Спочатку люди оглядалися за нею на вінницьких вулицях, тепер місцеві її знають і вважають «родзинкою» Вінниці. Чому одягається не так, «як усі», журналіст «ВЗ» запитала у Міли Поворознюк.

Фото з особистого альбому

— Міло, чому вирішили обрати для себе такий стиль?

— Бо мені подобається. Бага­то років займаюся історичною ре­конструкцією. На тематичних імпре­зах потрібний дрес-код, тож почала збирати такі сукні, потім шити. Це не було конкретне рішення — вран­ці прокинулася і вирішила змінити стиль одягу. Гардероб ніби сам під­лаштовувався під те, що мені подо­бається. Тож за останні два роки по­вністю перейшла на вінтажний стиль.

— У вашій шафі джинси і кросів­ки є?

— Останні кросівки у мене були у 12-річному віці. Ніколи не люби­ла кросівок. Для мене вони незручні. Останні джинси придбала дуже дав­но, можливо, у «загашниках» вони і є. Але я їх не ношу.

— Ходите на щодень у вінтаж­них сукнях вулицями Вінниці. Люди оглядаються?

— Я вже настільки звикла, що не звертаю уваги на сторонні погляди. Але якщо зі мною йдуть друзі, то ка­жуть: «Ой, на тебе всі так дивляться!». Але коли приїжджаю в інше місто, трапляється різне. Переважно люди налаштовані позитивно, діти просять дозволу сфотографуватися зі мною, чоловіки роблять компліменти.

— Ваш чоловік поруч з вами йде у джинсах чи у фраку й капелюсі?

— Якщо йдемо на тематичні захо­ди, то він одягається відповідно. Ми підбираємо одяг так, щоб разом ви­глядати гарно. Але у будні я його не змушую ходити у капелюсі і «метели­ку». Одягає те, у чому йому комфорт­но.

Фото з особистого альбому

— Окрім того, що дбаєте про вінтажний стиль, чим займаєте­ся?

— У мене своя майстерня з виго­товлення скляних намистин, з яких роблю сережки і браслети. Я сама собі керівник, тому й можу одягатися так на роботу, як мені хочеться, неза­лежно від офісного дрес-коду.

— Коли падає дощ чи сніг змі­шався з болотом, важко відчисти­ти довгу спідницю?

— Є пральні машини, тож не доводиться прати руками.

— Де купуєте взуття до цього одягу?

— О, це болюче питання. В Укра­їні, попри те, що існує історична ре­конструкція, взуття ХІХ століття мало хто шиє. Іноді купую у танцювальних колективів, шукаю на інтернет-сай­тах. В Америці є майстерня, яка спе­ціалізується на пошитті історичного взуття, також скористалася їхньою послугою.

— Це, мабуть, дорого?

— Вартість пари взуття приблиз­но така ж, як у «Інтертопі». Бо якіс­не взуття і коштує недешево. Але є проблеми з доставкою, наша митни­ця встановлює такі ціни, що достав­ка дорівнює вартості самого взуття.

— А верхній одяг?

— Верхній одяг — це була перша річ, яка з’явилася у такому стилі. У мене є три вінтажні пальта. Це — най­простіше, що можна пошити.

Фото з особистого альбому

— Спідня білизна також має рюшки і аксесуари ХІХ століття?

— Я ношу корсети і спідні спідни­ці, а все решта купую у звичайних ма­газинах.

— Хто допомагає вранці затягу­вати корсет?

— Корсети зручно самостійно зав’язувати, бо у ХІХ столітті у викрій­ках вже був бюст. Корсет ззаду за­шнуровується, а спереду є метале­ва пластина з гачками, які жінка сама може застібнути.

— Влітку, мабуть, гаряче у такій сукні з додатковими спідницями і корсетом?

— Колись деяка частина мого одя­гу була з синтетики. І справді було га­ряче. Тепер мої літні сукні з тоненько­го батисту, натурального шовку, у них не гаряче.

— Купальник також маєте у від­повідному стилі?

— Торік пошила купальник, що від­повідає моді кінця ХІХ століття. Це такі брючки-бриджі нижче коліна, а зверху коротенька сукня. З натураль­ної бавовни. Цього року через каран­тин не вдалося його одягнути.

Фото з особистого альбому