«Не роблю селфі після чи перед концертом… Обніматись і цілуватись будемо трошки пізніше»

До Дня Незалежності майже усі телеканали готували святкову програму. Креативно підійшов до зйомок святкового концерту «З Днем народження, Україно!» теле­канал «Україна». 24 серпня, увечері канал, подарує глядачам грандіозне святкове шоу «З Днем народження, Україно!». За задумом режисера-постанов­ника Олени Коляденко, всі артисти виступають на різних майданчи­ках — у красивих і знакових для України місцях. Зірки заспівають на 19 локаціях по всій Україні — від Львова до Харкова. Концерт про­йде у форматі відеоподорожей Україною, гідами в якому стали популярні вітчизняні артисти. Так, глядачі побачать виступ Олі Поля­кової на Житньому ринку, Тіни Ка­роль у Київському метро, DZIDZIO виступить на центральній площі Львова, Олег Винник — на оглядо­вому колесі.

Узяв участь у святковому концерті і народний артист України Павло Зібров. У ранкову годину-пік у вишуканому білому кос­тюмі артист з’явився на залізничній станції «Бортничі», практично «пара­лізувавши» роботу залізничників. Вла­штував справжнє шоу для пасажирів приміських електричок і виконав ра­зом з ними свій хіт «Вуса-бренд». Про те, як це відбувалося та що робив на карантині, Павло Зібров розповів жур­налістові «ВЗ».

— Павле, мабуть, вперше за останні кілька місяців ви заспіва­ли перед публікою? Мали вдосталь часу, тож тепер тішитимете публіку новими піснями?

— За ці чотири місяці карантину я на­писав лише дві пісні, а це дуже мало. Адже для більшості артистів такий час депресивний, бо артист — це сцена. Ти маєш реалізувати себе на сцені — пу­бліка, рампа, ти віддаєш енергетику і йде взаємообмін. Зараз я щасливий, бо багато зйомок, починаються кон­церти — приватні вечірки, весілля, до того ж студійна робота — вже кілька пі­сень робимо!

— 2020-ий став неабияким ви­пробуванням для всього світу — че­рез коронавірус…

— Статистика є, тому хочеш — не хо­чеш, а віриш. У мене є знайомі, які пе­рехворіли і не знали про це. Причо­му це було ще в листопаді-грудні 2019 року. Що цікаво — рідні не захворіли, можливо, це імунітет, але людина кіль­ка місяців не спала і не їла, лікувала­ся, а потім здала аналізи і почула: «Я вас вітаю, ви вже перехворіли пів року тому і маєте антитіла». Тобто є і такі чудеса, бо я тільки так можу це назва­ти. Треба берегтися, тому що воно не­видиме, Чорнобиль теж у 1986 рво­нув, його не видно і не чутно було, але люди дістали опромінення, хворіли, і досі «пожинаємо» плоди того всього.

— А ви особисто робили тест?

— Усією сім’єю поробили тести, і не один раз. Про всяк випадок треба пе­ревірятися, особливо після відвіду­вання міст із великим скупченням на­роду. Наприклад, концерти — у мене було вже кілька. Зараз я маю особли­ву вимогу: не роблю селфі після чи пе­ред концертом — ну вибачте, такий зараз час. А обніматись і цілуватись будемо трошки пізніше.

— Як проводили час на каранти­ні? Можливо, з’явилося нове хобі?

— Я відкрив те, що я непоганий са­дівник. У мене є невеличкий город і величезний садок. Маю 50 фруктових дерев, усі кущі — смородина, аґрус, малина, полуниця, суниця, окрім зе­лені, а ще буряк, морква і навіть трохи картоплі. За всім цим я доглядав, тому форма фізична хороша. Як мене запи­тують, чи роблю зарядку, бо не маю живота, відповідаю, що схуд на 5 кіло­грамів за цей період, і на розмір мен­ші у мене тепер речі. Я радий, що і фі­гура хороша, і фізична форма. Та ще і відкрив для себе те, що можу і хочу так працювати на свіжому повітрі. Мені допомагає моя вівчарка Габріелла, яка виводить мене, як то кажуть, погуляти і попрацювати, ходить зі мною і допо­магає мені все це робити. А ще у мене був час навести лад у саду. Тобто ро­бив багато домашньої роботи на дачі, до якої раніше не доходили руки. До вечора насправді втомлююся, тому можу собі дозволити 100 грамів горіл­ки. Точніше, не горілки, а самогонки. У мене вдома знають, що я люблю хоро­шу самогонку з подвійним перегоном. От так виходить, що в місті я п’ю віскі, усілякі брендові коньяки, а на дачі — це сільська місцевість, тому тільки хоро­шу самогонку. Чи це калган, чи зубрів­ка — я вже і сам умію настоювати.

— А що робите з урожаєм? Кон­сервацію на зиму?

— Ні, у нас в родині ніхто такого не вміє робити. Але у мене є кум — народ­ний артист України Петро Мага. Він живе недалеко від нас — у тому ж селі. Він і його дружина вміють це робити, то в нього в погребі консервації стіль­ки, що він із задоволенням нам дарує, пригощає. Єдине, що він навчив мене, засолювати огірки, капусту і помідори у бочці. У мене завжди є діжечка не­величка, але це не на заму, цієї смако­ти вистачає лише на місяць-два.

— Павле, чи була у вас можли­вість заробляти під час карантину? Чи доводилося економити?

— У нас трохи було в трилітро­вій банці, ми її витягли (сміється. — Г. Я.). Були заощадження, наче відчу­вали, що щось може статися. Ну, не те що відчували — я керівник театру міс­та свого, там у мене колектив — при­міщення, оренда, відповідальність за народ, тому завжди має бути «загаш­ник». Він нас і врятував зараз, а якби без нього, то, чесно кажучи, і колек­тив, і я, і сім’я, і проплати ж ніхто не скасовував — ні домашні, ні театраль­ні. Просто стали скромніше жити, от і все. І розраховувати тільки на те, що є, бо побічного заробітку у мене не­має, на жаль. Але я знаю, що 95% ар­тистів не мають побічного заробітку, тому що мізки в артистів не бізнесо­ві, скажімо так. Або ти бізнесмен, або ти артист. Отож шоу-бізнес потребує допомоги, і не тільки шоу-бізнес, але я кажу за нас, а допомоги від держави не буде — це ясно. І кожен розраховує лише на себе.

— Артисти поділилися на два та­бори: одні під час карантину пра­цювали над новими проєктами, шукали щось нове для розвитку творчості, натомість для інших цей час став справжнім випробуван­ням. Чи була у вас можливість тво­рити?

— Творчість не лізе, коли поряд біда. Яка творчість? Чому радіти? Чес­но кажучи, не можна взяти лампочку — увімкнув і написав пісню, вимкнув — написана. Так, є кілька артистів, які встигли щось написати, щось відзня­ти, але таких дуже мало… Мені не пи­салося, дві пісні за чотири місяці, а це дуже мало! Весела пісня вийшла в мене, і то я не є її автором — просто записав, а Діана змонтувала лірик-ві­део «Дівчина XL» — для всіх пишнень­ких дівчаток. І я присвятив її тим, хто пережив коронавірус, тому що всі жін­ки і дівчата сиділи вдома, їли, пили і нікуди не ходили, і кожна набрала 3−5-10 кілограмів.

— Як ділите домашні обов’язки між вами і дружиною? І хто, все ж таки, в сім’ї головний?

— Як тато скаже, так і буде (смієть­ся. — Г. Я.). А в принципі, ми живемо у приватному секторі, в селі, тому ро­боти у мене дуже багато — город, сад — і постригти, і пилкою, і з молотком, і з лопатою. Не буде ж цим жінка за­йматися — це чоловіча робота. А у дру­жини і доньки є будинок, багато квітів, за якими вони люблять доглядати, ну і готувати-прибирати. У кожного своє, і це нормально. Я не втручаюся в їхню роботу, а вони — у мою, а ввечері всі втомлені і щасливі збираємося біля телевізора чи за столом.

— Чи з’явилися якісь особливі сі­мейні традиції під час карантину?

— Традицій не з’явилося, але ми більше стали спілкуватися, тому що весь час по роботах, по гастролях і майже не бачилися, а зараз всі вдома. Я більше дізнався про свою доньку Ді­ану, якій 23 роки. Набагато більше — чим вона живе, як, чим цікавиться — так уже наговорилися. Отож, з іншого боку, я дуже радію, що пізнав свою до­рослу дитину, побачив, що вона зміни­лася і зовсім по-іншому відривається.