«Видача грошей всім, хто їх потребує, — універсальне рішення у час кризи»
Керівник управління інвестицій ЛОДА Роман Матис пояснив, чому створити пів мільйона робочих місць в українських реаліях дуже важко
/wz.lviv.ua/images/interview/_cover/412493/matys.jpg)
З 11 травня Україна перейшла до так званого адаптативного карантину. Послабити карантинні обмеження вирішили не стільки через позитивну динаміку, скільки через вимоги бізнесу. І так виглядає, що дозволили працювати тим галузям, які мають потужніше лобі. Так, до звернення рестораторів про відкриття літніх майданчиків дослухались, натомість з відкриттям перукарень вирішили зачекати. Господарські товари можна буде придбати, а одяг та взуття — ні. Утім, позитив хоча б у тому, що частина людей, які перебували у відпустках за власний рахунок, зможуть повернутися на роботу. Якщо, звісно, зможуть до неї добратись. Адже роботу громадського транспорту, насамперед приміського, відновлювати поки не планують. Зате прем’єр-міністр пообіцяв взятись за будівництво доріг, садочків, облаштування лікарень та інших інфраструктурних об’єктів. Саме державні інвестиції в інфраструктуру мають стати каталізатором економічного зростання, вважає Денис Шмигаль.
ПРОЄКТ «Велике будівництво» має забезпечити країні 100 тисяч робочих місць, а загалом прем’єр обіцяє створити 500 тисяч робочих місць. Чи можливо у час кризи забезпечити роботою пів мільйона безробітних українців, «ВЗ» запитав у керівника управління інвестицій ЛОДА Романа Матиса (на фото).
— Наскільки реальною є заява про створення 500 тисяч робочих місць? Зважаючи на те, що туди хочуть працевлаштувати заробітчан, які повернулись в Україну, а вони навряд чи погодяться на зарплату 6−8 тисяч, про яку говорять в уряді…
— За таку зарплатню люди працювати не будуть. Скажу чесно: я не знаю, як створити 500 тисяч робочих місць. За чотири роки, що я працюю в управлінні інвестицій, ми створили прямих робочих місць трохи більше ніж 25 тисяч. Враховуючи те, що одне робоче місце на виробництві створює 1,7 робочого місця у суміжних галузях. Тобто нехай загалом вийде 70−75 тисяч. Але це за чотири роки. І я знаю, наскільки це було непросто. Адже величезна конкуренція з іншими країнами і містами. Довелось провести чимало переговорів з інвесторами, аби вони обрали саме Львівщину для розміщення свого виробництва. Нехай навіть розпочнуться масштабні ремонти доріг по всій країні, але 500 тисяч робочих місць — це щось нереальне.
— У яких галузях на Львівщині зараз можна було б створити значну кількість робочих місць?
— Ми зараз робимо все для того, аби привернути увагу компаній, які потенційно розглядають виведення свого виробництва з Китаю. Індія уже задекларувала готовність виділити цілий величезний індустріальний парк для підприємств, які воліли б змінити китайську локацію на іншу країну. У нас в області теж є багато локацій, на яких можна було б розміщувати виробництва. Розумію, що об’єктивно потужності, які ми можемо запропонувати роботодавцю, це 10−15 тисяч робочих рук. І це в різних локаціях. Тобто йдеться про кілька виробництв на кількасот працівників. Питання в тому, чи компанії будуть бігти зараз розміщувати виробництва деінде. Частина таки вийде з Китаю, але питання, наскільки далеко. Вони можуть піти у В’єтнам, де ультрадешева робоча сила. Можуть піти в ту ж Індію. Ми можемо бути цікавим майданчиком лише для компаній, продукція яких постачається виключно на європейські ринки. І логістична складова насправді може відігравати значну роль у ціні кінцевого продукту. Єдине, компаніям треба прорахувати доставку сировини для виробництва. Ми зараз вивчаємо публічні заяви компаній про наміри змінити локацію, дивимось на компанії, які працюють на європейських ринках і мають виробництва далеко. Надсилаємо їм пропозиції, розуміючи, що навіть якщо не зараз, то за якийсь час, коли для них це буде актуальним, вони вже матимуть першу оферту від Львівської області про готовність співпрацювати. Тому потенціал є. Але зараз все це настільки гіпотетично, бо ні бізнес, ні уряди не були готові до ситуації, що виникла. Стверджувати, що є якась готова формула, яка спрацює, неможливо. Треба у ручному режимі реагувати на ті запити, які надходять від бізнесу. Зараз невдячна справа наводити якісь цифри, показники. З ким з бізнесу не спілкуєшся, ні у кого немає розуміння, як розвиватиметься ринок далі. Навіть малі підприємці не знають, що з ними завтра буде, а що говорити про великого виробника чи компанію-постачальника якихось елементів, запчастин. Наприклад, виробництва, які постачали деталі на автомобільні заводи, закрились на карантин. Не тому, що вони хотіли перестати працювати, бо є небезпека зараження. Компанії могли організувати дезінфекцію місць, засоби захисту. Але вони зупинились через те, що зупинились основні виробництва. Якщо компанія припиняє виробляти автомобілі, то її постачальники також зупиняються.
— В уряді анонсували створення програми підтримки бізнесу, який постраждав через карантин, але досі комплексної програми немає. Є лише точкові заходи. Якої підтримки зараз очікує бізнес від влади?
— Малювати програми і прогнозувати зараз — справа невдячна. Ситуація дуже турбулентна, і вона може в будь-яку секунду змінитись. Основна кров бізнесу — це гроші. Поки на ринку є платоспроможний покупець, доти всі галузі функціонують. Тому багато країн видають грошові дотації громадянам, аби вони просто витрачали їх на свої потреби. Як на мене, фінансова мотивація ринку, тобто видача грошей всім, кому це потрібно, зараз найлогічніша. У такому разі «невидима рука ринку» сама контролює використання цих ресурсів. Це буде великий плюс і для бізнесу, і для населення. Бо гроші підживлять якусь частину економіки, і вона не зупиниться. Це універсальне рішення в час кризи. Головне, аби не було регулювальних факторів, як-от комісії, які визначають, кому видавати, кому ні. Будь-яка бюрократія у такому випадку лише затягує час, і в результаті ця допомога стає непотрібною. Тому оптимальне рішення — швидке вкидання грошей в економіку України.
— Але де Україні взяти ці гроші? Ми ж не маємо таких ресурсів, як США чи країни Західної Європи. Запускати друкарський верстат?
— Це найгірший варіант, який можна придумати. У цій ситуації ми можемо говорити про зовнішнє кредитування, яке можемо отримати від урядів чи міжнародних інституцій. Цей механізм позики чи безповоротної позики абсолютно доступний. Треба лише інтенсифікувати переговори з нашими потенційними партнерами і сусідами. ЄС слабка українська економіка і слабка Україна, навіть як буферна зона між Росією і ЄС, потрібна. Їм важливо підтримати економіку своїх країн, і вони декларують, що приблизно 3−4 мільярди витрачатимуть на боротьбу з наслідками коронавірусу, в тому числі економічними. Якщо в ці межі впишеться ще кількасот мільйонів допомоги Україні, то це буде для нас серйозною підтримкою. Будь-які кредити МВФ, допомога ЄС чи інших інституцій — це те, що може нам зараз допомогти.