Передплатити Підтримати

«Видача грошей всім, хто їх потребує, — універсальне рішення у час кризи»

Керівник управління інвестицій ЛОДА Роман Матис пояснив, чому створити пів мільйона робочих місць в українських реаліях дуже важко

Роман Матис

З 11 травня Україна перейшла до так званого адаптативного ка­рантину. Послабити карантинні обмеження вирішили не стільки через позитивну динаміку, скільки через вимоги бізнесу. І так виглядає, що дозволили працювати тим галузям, які мають потужніше лобі. Так, до звернення рестораторів про відкриття літніх майданчиків дослухались, натомість з відкриттям перу­карень вирішили зачекати. Господарські товари можна буде придбати, а одяг та взуття — ні. Утім, позитив хоча б у тому, що частина людей, які перебували у відпустках за власний рахунок, зможуть повернутися на роботу. Якщо, звісно, зможуть до неї добратись. Адже роботу громадського транспорту, насамперед приміського, відновлювати поки не планують. Зате прем’єр-міністр пообіцяв взятись за будівництво доріг, садочків, об­лаштування лікарень та інших інфраструктурних об’єктів. Саме державні інвестиції в інфраструктуру мають стати каталізато­ром економічного зростання, вважає Денис Шмигаль.

ПРОЄКТ «Велике будів­ництво» має забезпечи­ти країні 100 тисяч робо­чих місць, а загалом прем’єр обіцяє створити 500 тисяч ро­бочих місць. Чи можливо у час кризи забезпечити роботою пів мільйона безробітних україн­ців, «ВЗ» запитав у керівника управління інвестицій ЛОДА Романа Матиса (на фото).

— Наскільки реальною є заява про створення 500 ти­сяч робочих місць? Зважаю­чи на те, що туди хочуть пра­цевлаштувати заробітчан, які повернулись в Україну, а вони навряд чи погодяться на зарплату 6−8 тисяч, про яку говорять в уряді…

— За таку зарплатню люди працювати не будуть. Скажу чес­но: я не знаю, як створити 500 тисяч робочих місць. За чотири роки, що я працюю в управлін­ні інвестицій, ми створили пря­мих робочих місць трохи більше ніж 25 тисяч. Враховуючи те, що одне робоче місце на виробни­цтві створює 1,7 робочого місця у суміжних галузях. Тобто нехай загалом вийде 70−75 тисяч. Але це за чотири роки. І я знаю, на­скільки це було непросто. Адже величезна конкуренція з іншими країнами і містами. Довелось провести чимало переговорів з інвесторами, аби вони обрали саме Львівщину для розміщен­ня свого виробництва. Нехай навіть розпочнуться масштаб­ні ремонти доріг по всій країні, але 500 тисяч робочих місць — це щось нереальне.

— У яких галузях на Львів­щині зараз можна було б створити значну кількість ро­бочих місць?

— Ми зараз робимо все для того, аби привернути увагу компаній, які потенційно роз­глядають виведення свого ви­робництва з Китаю. Індія уже задекларувала готовність виді­лити цілий величезний індустрі­альний парк для підприємств, які воліли б змінити китайську локацію на іншу країну. У нас в області теж є багато локацій, на яких можна було б розміщува­ти виробництва. Розумію, що об’єктивно потужності, які ми можемо запропонувати робо­тодавцю, це 10−15 тисяч робо­чих рук. І це в різних локаціях. Тобто йдеться про кілька вироб­ництв на кількасот працівни­ків. Питання в тому, чи компанії будуть бігти зараз розміщува­ти виробництва деінде. Части­на таки вийде з Китаю, але пи­тання, наскільки далеко. Вони можуть піти у В’єтнам, де уль­традешева робоча сила. Мо­жуть піти в ту ж Індію. Ми може­мо бути цікавим майданчиком лише для компаній, продук­ція яких постачається виключ­но на європейські ринки. І ло­гістична складова насправді може відігравати значну роль у ціні кінцевого продукту. Єди­не, компаніям треба прораху­вати доставку сировини для виробництва. Ми зараз вивчає­мо публічні заяви компаній про наміри змінити локацію, диви­мось на компанії, які працюють на європейських ринках і мають виробництва далеко. Надси­лаємо їм пропозиції, розумію­чи, що навіть якщо не зараз, то за якийсь час, коли для них це буде актуальним, вони вже ма­тимуть першу оферту від Львів­ської області про готовність співпрацювати. Тому потенці­ал є. Але зараз все це настіль­ки гіпотетично, бо ні бізнес, ні уряди не були готові до ситуа­ції, що виникла. Стверджува­ти, що є якась готова формула, яка спрацює, неможливо. Тре­ба у ручному режимі реагувати на ті запити, які надходять від бізнесу. Зараз невдячна справа наводити якісь цифри, показ­ники. З ким з бізнесу не спілку­єшся, ні у кого немає розумін­ня, як розвиватиметься ринок далі. Навіть малі підприємці не знають, що з ними завтра буде, а що говорити про великого ви­робника чи компанію-поста­чальника якихось елементів, запчастин. Наприклад, вироб­ництва, які постачали деталі на автомобільні заводи, закри­лись на карантин. Не тому, що вони хотіли перестати працю­вати, бо є небезпека заражен­ня. Компанії могли організувати дезінфекцію місць, засоби за­хисту. Але вони зупинились че­рез те, що зупинились основні виробництва. Якщо компанія припиняє виробляти автомобі­лі, то її постачальники також зу­пиняються.

— В уряді анонсували ство­рення програми підтримки бізнесу, який постраждав че­рез карантин, але досі комп­лексної програми немає. Є лише точкові заходи. Якої підтримки зараз очікує бізнес від влади?

— Малювати програми і про­гнозувати зараз — справа невдяч­на. Ситуація дуже турбулентна, і вона може в будь-яку секунду змінитись. Основна кров бізнесу — це гроші. Поки на ринку є пла­тоспроможний покупець, доти всі галузі функціонують. Тому ба­гато країн видають грошові до­тації громадянам, аби вони про­сто витрачали їх на свої потреби. Як на мене, фінансова мотивація ринку, тобто видача грошей всім, кому це потрібно, зараз найло­гічніша. У такому разі «невидима рука ринку» сама контролює ви­користання цих ресурсів. Це буде великий плюс і для бізнесу, і для населення. Бо гроші підживлять якусь частину економіки, і вона не зупиниться. Це універсальне рі­шення в час кризи. Головне, аби не було регулювальних факторів, як-от комісії, які визначають, кому видавати, кому ні. Будь-яка бю­рократія у такому випадку лише затягує час, і в результаті ця до­помога стає непотрібною. Тому оптимальне рішення — швид­ке вкидання грошей в економіку України.

— Але де Україні взяти ці гроші? Ми ж не маємо таких ресурсів, як США чи країни Західної Європи. Запускати друкарський верстат?

— Це найгірший варіант, який можна придумати. У цій ситуа­ції ми можемо говорити про зо­внішнє кредитування, яке мо­жемо отримати від урядів чи міжнародних інституцій. Цей ме­ханізм позики чи безповоротної позики абсолютно доступний. Треба лише інтенсифікувати переговори з нашими потен­ційними партнерами і сусіда­ми. ЄС слабка українська еко­номіка і слабка Україна, навіть як буферна зона між Росією і ЄС, потрібна. Їм важливо під­тримати економіку своїх країн, і вони декларують, що приблиз­но 3−4 мільярди витрачатимуть на боротьбу з наслідками коро­навірусу, в тому числі економіч­ними. Якщо в ці межі впишеться ще кількасот мільйонів допомо­ги Україні, то це буде для нас серйозною підтримкою. Будь-які кредити МВФ, допомога ЄС чи інших інституцій — це те, що може нам зараз допомогти.