Людині з інвалідністю треба дати роботу, повагу та підтримку, а не пільги

Депутат Львівської міської ради від Української Галицької Партії, юрист Ігор Дякович щодня відстоює права людей з інвалідністю: вчить суспільство їх поважати та сприймати за рівних. Таке життєве кредо у нього з’явилося шість років тому, після аварії, в якій Ігор втратив ногу

Чим відрізняється його життя до ампутації та після неї, з якими труднощами зустрічається у повсякденні та своїй діяльності, Ігор Дякович розповів «ВЗ»

— Як виглядало життя до аварії?

— Після школи вступив у коледж на заочне навчання. Мріяв про юридичну освіту, але не міг собі цього дозволити. 17-річним хлопцем, бувало, добу не приходив додому: працював на заводі, охоронцем у школі, дякував у церкві.

— Розкажіть про той жахливий день…

— 1 січня 2013 року я потрапив під потяг — через непосипаний перон. Це як сповільнена зйомка: від’їжджає потяг, я відходжу назад, потрапляю у заглибину з льодом і падаю вниз головою. Далі нічого не пам’ятаю…

Була важка травма голови, грудної клітки, сильні забої та ампутація. Операція тривала чотири години. Прокинувшись від наркозу і почувши від лікаря, що мені ампутували ногу, перше, що запитав: «Де мої кросівки?»

— Чи важко було змиритися з тим, що з вами трапилося?

— Одразу після операції не думав, як житиму далі. Родичі радились з медиками щодо психолога, але мені його не треба було — вирішив, що в усьому треба шукати позитив.

Розумію, що міг і не прокинутись після аварії, тоді я дуже багато не зробив би і не побачив. Повністю переосмислив своє життя.

Зараз себе ні в чому не обмежую… Півтора роки після операції поїхав у тур по Європі. Крім мене, було ще 13 людей з інвалідністю, дехто взагалі вперше виїхав закордон. Були в Люрді, ходили на Хресні дороги, купались у басейнах. В автобусі ми провели п’ять ночей, але це була класна поїздка.

Ніколи не треба боятися труднощів!

— Чому вирішили балотуватися у Львівську міську раду?

— Після лікарні почались мої походи по інстанціях, щоб виробити групу інвалідності. Дзвоню у поліклініку, попереджаю, що не можу приїхати, але безрезультатно. Тоді дзвоню у соціальну службу, в якій мені допомагають отримати документи. Але… Чому інвалідність дають лише на один рік? Нога почне рости?

Також хотів притягнути до відповідальності винних в аварії на вокзалі. Не йшлося про матеріальне відшкодування — прагнув справедливості. Тоді зіштовхнувся з приниженням у поліцейському відділку. Мене не визнавали потерпілим — тільки свідком. Начальник слідства закрив мене у своєму кабінеті і сказав: «будеш гавкати — протез в одне місце запхаю». Це була страшенна образа. Присягнувся на все життя, що зроблю все для захисту людини з інвалідністю від насмішок і принизливого ставлення. Тоді й вирішив йти в політику.

Українська Галицька Партія запропонувала мені доєднатись до команди. За три місяці до виборів рейтинг — 0,2 відсотка. Окрім того, перші три тижні передвиборчої кампанії співпали з моїм навчанням у Києві. До Львова приїжджав на суботу-неділю і одразу зустрічі з людьми.

Побачивши результати голосування спочатку не міг повірити — виборці довірились мені.

— Пригадуєте свої перші враження від депутатської діяльності?

Умовно поділяю ставлення до депутата на три етапи. Перший — це несприйняття. Простий хлопець, який приходив на сесійні засідання у джинсах та футболках. Мене не сприймали — стукав в усі двері, мені усміхалися, але нічого не виходило. Тоді ми почали «засипати» запитами і зверненнями (до 200−300 у рік). Це вже був другий етап, коли до мене придивлялись. Тепер я на етапі, коли мені вдається вести конструктивний діалог з чиновниками та отримувати результат.

— Над чим зараз працюєте?

— Займаюсь питаннями освіти, охорони здоров*я та соціальним захистом. Багато справ, які вдається зробити, комусь можуть видатись незначними, але не треба забувати, що за кожною «маленькою перемогою» стоять людські долі.

Нещодавно до мене звернувся хлопець на візку. Він з родиною перебрався у нову квартиру, але заїхати на перший поверх нереально: круті сходи, немає пандусів, вузько. За день там вже були представники райадміністрації. Менше ніж за місяць там облаштували окремий пандус — виїзд з квартири.

Перемогою вважаю те, що вдалося зробити для Каріни Айрапетян, Чемпіонки світу з карате для візочників. Зараз відійшла від спорту, бо народила дитину. Вона не мала де жити. Приїхала з Чемпіонату світу і поставила кубок на тумбочку в реабілітаційному центрі. З чоловіком (немісцевим) перебивалися по реабілітаційних центрах, винаймали житло. Менше ніж рік тому їм дали ордер на квартиру в новобудові, допомогли з ремонтом. До Нового року вони мають переїхати у власне помешкання.

На державному рівні вдалось пролобіювати зміни до закону Про реабілітацію людей з інвалідністю. Тепер людині з невиліковною хворобою дають пожиттєву інвалідність, тобто не треба щороку ходити на комісію.

Працюю над Програмою надання дозволу на тимчасові гаражі біля будинків для візочників та всіх, хто має ампутацію нижніх кінцівок. Ще є Програма облаштування пандусів біля будинків, де проживають люди на візках.

Моніторимо наявність паркомісць для людей з інвалідністю.

— Чи можна Львів назвати містом доступним для людей з інвалідністю?

— Щороку Львів стає все більш пристосованим для людей з особливими потребами. Найбільше проблем залишається у центральній частині міста.

Зараз вирішуємо питання облаштування парковок для людей з інвалідністю біля райвідділів поліції. Мали питання до популярної мережі спортивних центрів. Один візочник хотів там займатися, але просто не зміг потрапити на третій поверх. Не були відповідно пристосованими душова і туалет. Тепер вони переобладнані, а біля сходів облаштовано пандус.

Ще одна проблема — здорові люди зловживають пільгами для осіб з обмеженими можливостями. На людей з інвалідністю фірми реєструють. Також записують гаражі. На дідуся з «Запорожцем» оформляють, а ставлять дорогі іномарки.

Завжди повторюю: людині з інвалідністю не можна давати щось просто так. Бо вона почне деградувати, сидіти вдома і чекати допомоги. Їй треба дати роботу, повагу та підтримку, а не великі пенсії чи пільги.

— Загалом чи знають люди з інвалідністю про свої права?

— Пільговий проїзд у Львові є для всіх людей з інвалідністю, включаючи третю групу. З жовтня по травень вони також мають пільговий проїзд у поїздах, а квитки можна замовити онлайн. Літаки в межах України теж мають бути за пільговою ціною.

Також вони можуть розраховувати на позачергове обслуговування у банках, супермаркетах. При поїздці закордон, при попередньому повідомленні, автомобіль людини з інвалідністю, пропускають по «зеленому коридорі».

Також не треба слухати казочку, що для одних протези є платними, для другий — безкоштовними. Ніхто з людей з інвалідністю не повинен за них платити. Усі протези роблять за рахунок державних коштів.

Військовослужбовці можуть отримати ідеальне протезування у Львові. АТОвцеві, який живе зі мною по-сусідству, назбирали коштів на протезування в Англії. Я порадив йому зробити у нас. Чому? Аби підкрутити гайку, треба їхати закордон. Я ж за рік по 8 разів буваю на протезному.

Публікація у рамках Програми висвітлення діяльності Львівської міської ради, її виконавчих органів, посадових осіб та депутатів у засобах масової інформації